01.07.25
Справа № 635/3702/24
Провадження №1607/2025
01 липня 2025 року смт. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Назаренко О.В.
за участю секретаря судового засідання - Літінської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
у квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Саніна Арсенія Олександровича, звернувся до Харківського районного суду Харківської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути із відповідача на свою користь заборгованість:
- за договором позики від 28.10.2020 року у розмірі: 188 206,90 грн. основного боргу, 389 588,28 грн. пені, 11 963,30 грн. інфляційних втрат, 3 202,10 грн. 3% річних;
- за договором позики від 07.06.2021 року у розмірі: 265 000,00 грн. основного боргу, 39 750,00 грн. пені, 17 690,72 грн. інфляційних втрат, 5 706,58 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений письмовий договір позики предметом якого було передання у власність позичальника грошових коштів у сумі 200000,00 грн., що на день передання позики було еквівалентно 7000,00 доларам США. Факт отримання позики за договором від 28.10.2020 року підтверджується розписками, написаними власноручно позичальником від 28.10.2020 року на суму 30000,00 грн., від 05.11.2020 року на суму 20000,00 грн., від 11.11.2020 року на суму 20000,00 грн., від 17.11.2020 року на суму 15000,00 грн., від 03.12.2020 року на суму 40000,00 грн., від 09.12.2020 року на суму 40000,00 грн., від 18.12.2020 року на суму 17000,00 грн., від 30.12.2020 року на суму 20000,00 грн., від 19.01.2021 року на суму 25000,00 грн., 18.03.2021 року - 30000,00 грн. Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до п.2 договору позики становив 01.08.2021 року. 07.06.2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 265000,00 грн., що підтверджується власноруч складеною відповідачем розпискою. У зазначеній розписці є застереження про те, що вказана сума позики надається позичальнику на період з 28.10.2020 року по 07.06.2021 року. Відповідач не дотримався взятих на себе зобов'язань за вищевказаними договорами позики, заходів щодо повернення боргу у визначені строки не вжив та позику позивачу не повернув, про причини невиконання умов договорів позик позивача не повідомив, що і стало підставою для звернення до суду та стягнення з відповідача основної суми боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, що було обумовлено укладеними договорами.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12.08.2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу прийнято до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено дату проведення підготовчого судового засідання.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 21.01.2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, матеріали справи містять заяву представника позивача - адвоката Саніна А.О. про слухання справи у відсутність позивача та його представника, позов підтримують у повному обсязі та просять його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання неодноразово не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений. Відповідач не використав наданого йому законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Відзив на позов не подав.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд, за згодою позивача, розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
28 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до п.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 200 000 грн., що еквівалентно 7 000 доларам США, а позичальник зобов'язується повернути вказану суму в обумовлений термін.
Пунктом 2 договору зазначено, що позичальник зобов'язується повернути вказану в п.1 суму до 01.08.2021 року.
Відповідно до п.4 даного договору повернення запозиченої суми здійснюється з врахуванням валютної оговорки, відповідно до даних органів статистики.
Факт отримання грошових коштів за договором позики від 28.10.2020 року підтверджується власноруч складеними розписками ОСОБА_2 про отримання ним у позику від ОСОБА_1 : 28.10.2020 року - 30 000,00 грн., 05.11.2020 року - 20 000,00 грн., 11.11.2020 року - 20 000,00 грн., 17.11.2020 року - 15 000,00 грн., 03.12.2020 року - 40 000,00 грн., 09.12.2020 року - 40 000,00 грн., 18.12.2020 року - 17 000,00 грн., 30.12.2020 року - 20 000,00 грн., 19.01.2021 року - 25 000,00 грн., 18.03.2021 року - 30 000,00 грн.
Пунктом 5 договору передбачено, що за несвоєчасне повернення запозиченої суми позичальник сплачує пеню в розмірі одного відсотка за кожний день прострочення відповідно до ст.625 ЦК України.
Відповідно до пп.8, 9 договору передбачено, що він є укладеним з моменту фактичної передачі запозиченої суми. Фактичне отримання чи повернення вказаної суми сторони оформлюють розписками.
Відповідно до п.2 договору позики від 28.10.2020 року відповідач мав повернути грошові кошти позивачу 01.08.2021 року у розмірі 188 206,90 грн., що еквівалентно 7 000,00 доларам США станом на день здійснення платежу.
07.06.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, у відповідності до якого відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 265 000,00 грн, що підтверджується наданою позичальником борговою розпискою.
У зазначеній розписці є застереження про те, що вказана сума позики надається позичальнику на період з 28.10.2020 року по 07.06.2021 року, та з вересня 2021 року позичальник, у разі неповернення суми боргу, зобов'язаний виплачувати позикодавцю кожного місяця 2,5 % від залишку боргу.
Відповідно до умов договору позики від 07.06.2021 року, відповідач мав повернути отримані від позивача грошові кошти того ж дня.
Наявність у позивача (позикодавця) оригіналів письмових розписок (позичальника) за договорами позики від 28.10.2020 року та 07.06.2021 року свідчить про те, що позика не повернута, таким чином, відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього договорами позики зобов'язань та повернення боргу.
Будь-яких інших укладених між сторонами правочинів, які б вносили зміни до вказаних вище договорів позики та встановлених на їх підставі правовідносин позивача та відповідача в матеріалах справи не міститься та сторони про них суд не повідомляли.
Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договорами позики від 28.10.2020 року та від 07.06.2021 року і до теперішнього часу не виконав свої обов'язки, порушивши умови таких договорів та ч.1 ст.1049 ЦК України щодо строків повернення суми боргу, завдавши таким чином матеріальні збитки позивачеві.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 22.09.2021 справа №520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей».
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей».
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України визначено, що зобов'язання підлягає виконанню у строк, встановлений договором.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривні за офіційним курсом НБУ.
За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст.625, 1050 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Відповідно до Постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані також, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, розрахунок штрафних санкцій за неповернення позик здійснюється по 23.02.2022 року включно.
Відповідно до п.4 договору позики від 28.10.2020 року повернення запозиченої суми здійснюється з врахуванням валютної оговорки, відповідно до даних органів статистики.
Згідно з роздруківкою з офіційного сайту НБУ, курс гривні до долара США станом на 01.08.2021 року становив 26,8867 грн.
Отже, відповідно до договору позики від 28.10.2020 року, враховуючи п.4 цього договору, а також враховуючи непогашення заборгованості у визначені строки, відповідач мав сплатити 188 206,90 грн.
Інфляційні втрати за період з 02.08.2021 року по 23.02.2022 року включно складають 11 963,30 грн.
Сума 3% відсотків річних за користування грошовими коштами за період з 02.08.2021 року по 23.02.2022 року включно складає 3 202,10 грн.
Щодо договору позики від 07.06.2021 року, відповідач, за здійсненими судом розрахунками, має сплатити на користь позивача інфляційні втрати за період з 08.06.2021 року по 23.02.2022 року включно у розмірі 17 690,72 грн. та 3% річних за той же період у розмірі 5 706,58 грн.
Пунктом 5 договору позики від 28.10.2020 року передбачено, що за несвоєчасне повернення запозиченої суми позичальник сплачує пеню в розмірі одного відсотка за кожний день прострочення відповідно до ст.625 ЦК України.
У договорі позики від 07.06.2021 року є застереження про те, що сума позики надається позичальнику на період з 28.10.2020 року по 07.06.2021 року, та з вересня 2021 року позичальник, у разі неповернення суми боргу, зобов'язаний виплачувати позикодавцю кожного місяця 2,5 % від залишку боргу.
Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Відповідно до частини першої статті 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Здійснивши математичний розрахунок суми пені за договором позики від 28.10.2020 року суд встановив що її розмір за період з 02.08.2021 року по 23.02.2022 року включно становить 389 588,28 грн.
Розмір пені за договором позики від 07.06.2021 року за період 01.09.2021 року по 23.02.2022 року включно становить 39 750,00 грн.
Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
З огляду на те, що в матеріалах справи містяться копії договорів позик, які підписані відповідачем, тобто погоджено умови отримання позики та відповідальність за порушення зобов'язань, а також підтвердження отримання відповідачем грошових коштів за договорами позики, та відсутністю доказів повернення отриманих коштів, обґрунтованістю нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов до висновку про наявність підстав для повного задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено копією платіжної інструкції згідно якої позивач сплатив судовий збір у розмірі 9 211,08 грн.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 9 211,08 грн.
Керуючись ст. ст.12, 13, 76,77, 78,81,259,261,265,273, 280-284,354 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 28.10.2020 року - суму основної заборгованості у розмірі 188206,90 грн., пеню у розмірі 389588,28 грн, інфляційні втрати у розмірі 11963,30 грн., 3% річних у розмірі 3202,10 грн.; за договором позики від 07.06.2021 року - суму основної заборгованості у розмірі 265000,00 грн., пеню у розмірі 39750,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 17690,72 грн., 3% річних у розмірі 5706,58 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 9 211,08 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання АДРЕСА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 .
Суддя О.В.Назаренко