Справа № 496/3108/24
Провадження № 1-кп/496/374/25
25 червня 2025 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка клопотання прокурора Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт,
В провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Від прокурора до суду надійшло клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в якому він просить продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі. Зазначені обставини підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, «Клоот проти Бельгії», «Ілійков проти Болгарії». Враховуючи обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу ОСОБА_5 , є достатні підстави припускати, що останній, будучи обізнаним та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Крім того, прокурор зазначає, що існує ризик незаконного знищення або спотворення доказів у кримінальному провадженні, який підтверджується відсутністю відомостей про місцезнаходження викраденого у потерпілих майна та одночасної необхідності отримання доказів, що викривають трьох спільників ОСОБА_5 , які здійснили розбійний напад, матеріали досудового розслідування щодо яких виділено в окреме провадження. Перебування обвинуваченого без цілковитого контролю з боку держави створює обґрунтовані ризики знищення обвинуваченим ОСОБА_5 доказів, які відомі останньому, та місцезнаходження яких до теперішнього часу стороною обвинувачення не встановлено. Також, прокурор вважає, що існує ризик незаконного впливу на потерпілих, який обґрунтовується обізнаністю обвинуваченого з місцем проживання потерпілих, у тому числі їх малолітніх дітей, наявністю показань потерпілих, які вказують на ОСОБА_5 , як на особу, що вчинила злочин, та схильністю обвинуваченого до насильства. Обвинуваченому відоме місце проживання родини потерпілих, а також анкетні дані свідків сторони обвинувачення (в силу ознайомлення за протоколами їх допиту). Станом на теперішній час всі потерпілі та свідки не допитані в судовому засіданні, їх покази мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду, а тому, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на них, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, ОСОБА_5 є особою, схильною до насильства або висловлення погроз застосування насильства. Вказане підтверджується обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення. Відсутність у обвинуваченого протягом тривалого періоду часу місця роботи, а отже й джерел доходу, що, у свою чергу, може сприяти повторенню протиправної поведінки ОСОБА_5 , свідчить про існування ризику вчинення інших кримінальних правопорушень. Інші, більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, на думку прокурора, не можуть запобігти зазначеним вище ризикам. До теперішнього часу раніше існуючі та доведені ризики не зменшились і не відпали. Таким чином, прокурор вважає, що існують ризики, передбачені п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому просить продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, посилаючись на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, зокрема, останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, відсутність міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, роботи, а також високий ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Від захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт. Клопотання обґрунтовано тим, що жодних підстав вважати, що ОСОБА_5 буде впливати на учасників кримінального провадження, переховуватись від слідчого або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи спробує вчинити інше кримінальне правопорушення немає, це не було встановлено під час проведення досудового розслідування та жодним чином не підтверджується будь-якими доказами чи фактами. Жодний із ризиків, передбачений ч. 1 ст. 177 КПК України не існує, оскільки у прокурора немає законних підстав вважати, що ОСОБА_5 буде вчиняти дії, спрямовані на спроби незаконно впливати на рух розгляду слідства, переховуватись від слідчого чи суду, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки всі факти говорять про інше; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення він не може, так як всі докази стороною обвинувачення вже зібрані. Ризик незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, не підтверджений будь-якими доказами. Припущення прокурора у клопотанні про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 не є підставою чи доказом будь-якого ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, на які він посилається. Спроб переховуватись від органів досудового розслідування чи суду ОСОБА_5 не чинив, так само як і не має наміру цього робити. Він має постійне місце проживання. Вчиняти інше кримінальне правопорушення чт продовжити кримінальне правопорушення він також не збирається і протилежному немає жодних доказів. Тобто, з огляду на наведене, спроб чинити будь-які дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, ОСОБА_5 не робив, так само, як і не має наміру цього робити, і протилежному немає жодних доказів чи встановлених фактів. Також, ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування спростовується його належною процесуальною поведінкою. Зокрема, впродовж понад 5 місяців ОСОБА_5 знав про наявність претензій стосовно себе зі сторони органу досудового розслідування та можливе вручення йому письмового повідомлення про підозру та в подальшому обрання міри запобіжного заходу, але жодних дій, які б свідчили про його намір переховування від органів правопорядку, не вчиняв, невідкладно з'являвся за викликом слідчого для проведення допиту. Отже, ризики, зазначені прокурором зовсім необґрунтовані та не підтверджені будь-якими належними та/чи допустимими доказами. Окрім того, захисник вказує, що прокурором у клопотанні не наведені та не обґрунтовані обставини, встановлені ч. 1 ст. 194 КПК України, які суд зобов'язаний встановити під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Також, у клопотанні прокурора жодним чином не обґрунтовано та не доведено, що застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно ОСОБА_5 буде недостатнім для запобігання ризикам, на які посилається прокурор, тим більш дані про такі обставини в матеріалах справи відсутні. Відтак сторона захисту вважає, що до ОСОБА_5 цілком можливо застосувати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, приймаючи до уваги обставини справи та характеризуючі дані відносно обвинуваченого. Станом на теперішній час у ОСОБА_5 наявна виразка шлунка, проблеми з нирками та постійні голові болі з запамороченням. Окрім того, ОСОБА_5 є єдиним годувальником в своїй родині, і застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою призведе до того, що його родина попаде у скрутне матеріальне становище, що потягне за собою тяжкі наслідки для нього та його родини, тому як його родина у даному випадку залишиться без засобів існування. Викладені факти та обставини у клопотанні про застосування запобіжного заходу жодним чином не згадуються і взагалі клопотання прокурора ґрунтується лише на припущеннях. Враховуючи неведене, з урахуванням спрямованості реформ кримінального судочинства на гуманізацію та підвищення гарантій захисту прав особи, згідно з якими триманням особи під вартою має бути винятковим видом забезпечення кримінального правопорушення, сторона захисту вважає, що до ОСОБА_5 цілком можливим було б застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 179 ЦПК України, який він сумлінно виконуватиме, не порушуючи норми КПК України, так як він не вчиняє будь-яких дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є годувальником своєї родини, має міцні соціальні зв'язки, має постійне місце мешкання, у клопотанні прокурором не обґрунтовано та не доведено жоден ризик, передбачений ч. 1 ст. 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав, викладених в клопотанні.
Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , до судового засідання не з'явились.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував та просив суд постановити ухвалу, якою змінити ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. При цьому, у разі застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив, також, застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді мінімальної застави.
В судовому засіданні обвинувачений підтримав думку свого захисника.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
В ході досудового розслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався, в тому числі вже на стадії судового розгляду, останній раз ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 16.05.2025 року строком на 60 днів, а саме до 14.07.2024 року.
Оскільки термін запобіжного заходу спливає, а до вказаного терміну судове провадження не може бути завершено, тому необхідно вирішити питання про доцільність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року.
За змістом ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за кваліфікуючими ознаками: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, в умовах воєнного стану. Санкція інкримінованого кримінального правопорушення передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна, а тому суд вважає, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.
Наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, суд вважає, що існує ризик, встановлений п. 2 ст. 1 ст. 177 КПК України - знищення або спотворення речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, адже відомостей про місцезнаходження викраденого у потерпілих майна, як зазначає прокурор, наразі немає.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК - впливу на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, а оскільки судом допитані не всі потерпілі, а також не допитані свідки по справі, не можна виключати можливість впливу обвинуваченого на вказаних осіб.
Зважаючи на висунуте ОСОБА_5 обвинувачення, координованість дій спільників з розподілом ролей та організованістю, навіть не зважаючи на те, що обвинувачений є раніше не судимою особою, однак у якого відсутні докази на підтвердження наявності офіційних (або не офіційних, але підтверджених) джерел доходу, на переконання суду може створювати ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, в тому числі аналогічного, а тому, не можна виключати ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відтак, наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Враховуючи наведені вище ризики, суд вважає, що є достатні підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів.
Сам по собі факт перебування обвинуваченого у зареєстрованому шлюбі, наявність у нього дитини та постійного місця проживання, з урахуванням вищенаведених обставин, не зможуть запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором у судовому засіданні. Вказані обставини не зменшують встановлених ризиків та не є визначальними аргументами, які давали б можливість змінити обвинуваченому у вчиненні особливо тяжкого злочину запобіжний захід на не пов'язаний з триманням під вартою.
Доводи захисника про те, що у обвинуваченого ОСОБА_5 наявна виразка шлунка, проблеми з нирками та постійні голові болі з запамороченням суд до уваги не приймає, оскільки відповідних доказів, в т.ч. які підтверджують звернення обвинуваченого до медичної частини в СІЗО із відповідними скаргами на самопочуття, суду не надано.
Так само стороною захисту суду не надано доказів про те, що ОСОБА_5 є єдиним годувальним своєї родини, тим паче з урахуванням того, в матеріалах справи відсутні докази його працевлаштування та наявності будь-якого доходу.
Відтак, доводи сторони захисту про відсутність підстав для застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на беззаперечних доказах.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що на підставі наявних у суду матеріалів, зважаючи на обставини та характер інкримінованого обвинуваченому злочину, а також даних про особу обвинуваченого, відносно ОСОБА_5 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, зокрема і домашній арешт, оскільки він не зможе запобігти доведеним стороною обвинувачення ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, поєднаного із погрозою насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, а тому підстав для визначення застави, як того просить захисник, суд не вбачає.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 180, 183, 331, 376 КПК України, суд
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт залишити без задоволення.
Клопотання прокурора Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 - задовольнити.
Обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме: з 25 червня 2025 року до 23 серпня 2025 року включно та утримувати його в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення - начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1