30 червня 2025 року
м. Київ
справа №990/14/25
адміністративне провадження №П/990/14/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Кашпур О.В., Мацедонської В.Е., Соколова В.М.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
14 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, в якій просить визнати протиправним та скасувати:
- рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року №1547/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України»;
- ухвалу Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 грудня 2015 року про звільнення у відставку, як похідної від рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року повністю ґрунтується на незаконному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/1518, яке рішенням від 06 лютого 2024 року № 330/0/15-24 було скасовано та дисциплінарне провадження закрито. Відповідно, і рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року також є повністю незаконним та необґрунтованим, порушує його конституційне право на відставку.
Оскільки оскаржуване рішення не містить мотивів, з яких Вища рада правосуддя дійшла висновку про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, а рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, на якому воно ґрунтується, скасовано, то таке рішення також може бути скасовано з підстави, прямо передбаченої пунктом 3 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Ухвалою Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року його заява від 22 грудня 2015 року про звільнення у відставку була незаконно залишена без розгляду, чим також порушено конституційне право на відставку судді.
Позивач просив поновити строк звернення до суду для оскарження рішення Вищої ради правосуддя від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18.
В обґрунтування такого прохання зазначає, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин, викликаних неправомірними діями Вищої ради правосуддя. Переписка з Вищою радою правосуддя має триваючий та формальний характер, вмотивованої відповіді на аргументи щодо необхідності його звільнення з посади судді у відставку на підставі поданих заяв та з огляду на скасування рішення Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та закриття дисциплінарного провадження, так і не отримано до цього часу.
Також звернув увагу на незадовільний стан свого здоров'я та тривале (упродовж трьох років), постійне перебування сина в зоні бойових дій.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року визнано неповажними зазначені ОСОБА_1 у позовній заяві підстави для поновлення строку звернення до суду; позовну заяву до Вищої ради правосуддя залишено без руху відповідно до вимог частини першої статті 123 КАС України та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для звернення до суду із заявою з іншими підставами для поновлення процесуального строку.
Згодом, у зв'язку з тим, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, оскільки наведені ним підстави для поновлення пропущеного строку не було визнано поважними, Суд ухвалою від 07 лютого 2025 року повернув позовну заяву.
Проте постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2025 року ухвалу Верховного Суду від 07 лютого 2025 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказуючи на те, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов хибного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду не заперечувала «…лік часу, який сплив від дати, приміром, винесення рішення про закриття дисциплінарного провадження (06 лютого 2024 року) і до дати звернення до суду із цим позовом (14 січня 2025 року), тому що він відповідає об'єктивній дійсності. Погодився з тим, що визнання поважності причин пропуску строку за певних умов мають охоплюватися чинники, на які послався в цій справі суд першої інстанції» (пункт 24 постанови).
Проте Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що «…суддя ОСОБА_1. не змирився з таким рішенням (від 29 травня 2018 року №1547/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України») і впродовж доволі тривалого проміжку часу добивається визнання його протиправним і скасування. Від дати ухвалення оскарженого рішення (29 травня 2018 року) і до дня ухвалення рішення про припинення дисциплінарного провадження (06 лютого 2024 року), а потім від цієї дати до 14 січня 2025 року з використанням різних форм звернення - від прямого оскарження до адміністративного суду рішення про звільнення з посади до суду за особливими обставинами і до подання численних заяв про звільнення з посади судді за його заявами про відставку, суддя давав приводи для поновлення його права на відставку.
Позивач отримував від ВРП відмови змінити підстави його звільнення з посади судді, мотивами яких було в основному те, що на заваді цьому вирішенню питання про звільнення його у відставку стоїть оскаржене рішення ВРП.
Велика Палата вважає, що поведінка ВРП в описаній юридичній площині, коли ВРП знає, що нема дисциплінарної справи, як і нема особливих обставин для звільнення судді за цими обставинами; коли відає, що суддя з посиланнями на безпідставність рішення про звільнення його з посади судді за вчинення дисциплінарного проступку настирливо доводить і просить змінити причини звільнення; коли ВРП не заперечує дати, строків та неодноразового звернення позивача із заявами про звільнення його з посади судді за загальними обставинами (за заявою про відставку) навіть без формального скасування постанови про звільнення за дисциплінарний проступок, але відмовляється позитивно їх розглянути, бо, як можна припустити з мотивів рішення ВРП від 13 серпня 2024 року, очікувала, що позивач його оскаржить, у своїй сукупності демонструють виникнення правних відносини, в яких ВРП давала, а позивач мав справедливі правомірні сподівання на те, що ВРП рано чи пізно дотримається власних внутрішніх правил та процедур і виправить свою помилку щодо рішення про підстави звільнення судді з посади.» (пункти 31, 32 постанови)
«…позивач не втрачав інтересу до питання ухвалення пропонованого ним рішення та вчиняв активні дії, що виразилися у направленні численних заяв до ВРП - основного суб'єкта, відповідального за функціонування добросовісного складу суддівського корпусу. І звернення до суду (14 січня 2025 року) тільки підтверджує, що позивач добросовісно користувалися своїми правами щодо обізнаності про строки оскарження судових рішень ВРП.» (пункт 36 постанови)
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов хибного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
26 травня 2025 року справа № 990/14/25 надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 травня 2025 року щодо поважності пропуску позивачем строку звернення до суду, його активної поведінки та добросовісного користування своїми правами, правомірних сподівань на виправлення Вищою радою правосуддя своєї ж помилки щодо рішення про підстави звільнення судді з посади, Верховний Суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 та поновлення строку звернення до суду.
Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160 та 161 КАС України, підстави для її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні.
Справа підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України та відповідно до статті 266 цього Кодексу підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У позовній заяві позивач не просить здійснювати розгляд справи з призначенням судового засідання та повідомленням (викликом) сторін.
На час відкриття провадження у справі Суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін.
У зв'язку з тим, що в межах п'ятиденного строку, передбаченого для вирішення питання про відкриття провадження у справі, був відсутній повний склад колегії суддів, то вирішення такого питання стало можливим у перший робочий день, коли склад суду, визначений для розгляду справи, було сформовано.
Враховуючи викладеного та керуючись статтями 121, 171, 261, 262, 266 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду задовольнити.
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду і поновити цей строк.
Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.
Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією у складі п'яти суддів без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього документів позивачу.
Встановити позивачу триденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив та документів, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу.
Встановити відповідачу триденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень щодо відповіді на відзив і документів, які підтверджують надіслання (надання) заперечень і доданих до нього доказів позивачу.
Повідомити сторін, що відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення та пояснення повинні відповідати вимогам частин другої-четвертої статті 162 КАС України.
Повідомити учасникам справи, що інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за адресою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: supreme.court.gov.ua.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не оскаржується.
Судді М.В. Білак
А.Г. Загороднюк
О.В. Кашпур
В.Е. Мацедонська
В.М. Соколов