ф
27 червня 2025 року
м. Київ
справа №804/5275/17
адміністративне провадження № К/9901/54344/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова»
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року (Судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І., Щербак А.А.),
у справі № 804/5275/17
за позовом Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова»
до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС
про визнання протиправним та скасування рішення, -
В серпні 2017 року Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (далі - позивач, ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, Дніпропетровське управління офісу ВПП ДФС України), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21.06.2017 року №0004334608 (а.с. 3-8).
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасоване рішення Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 21.06.2017 №0004334608 (а.с. 127-129).
За наслідками апеляційного перегляду, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову (а.с. 178-180).
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, та правомірності висновків суду першої інстанції що з огляду на дефіцит обігових коштів заробітна плата робітникам позивача виплачувалась із запізненням і частинами, але із одночасним відрахуванням єдиного внеску. Відрахування позивачем тільки єдиного внеску, без фактичного перерахування коштів на оплату праці суперечить зазначеним вище спеціальним нормам права. Аналізуючи норми діючого законодавства України, з урахуванням наявності у позивача заборгованості по виплаті заробітної плати за жовтень 2016 року, оскільки у відповідності до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VI) зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу), позивачем було правомірно здійснено сплату єдиного внеску за вказаний період разом з виплатою заробітної плати, а отже відсутні підстави для застосування санкцій за прострочення сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Крім цього, за доводами скаржника, з огляду на те, що в абз. 2 п. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI міститься положення, яке неможливо витлумачити по іншому; судова практика з питань застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску є неоднозначною; правові норми відповідного чинного законодавства дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, зокрема, але не виключно, положення абз. 1 п. 8 ст.9 та абз. 2 п. 8 ст. 9 Закону № 2464. Враховуючи викладене, скаржник просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову (а.с. 186-192).
Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу відповідач вказав на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладене, просив суд відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін (а.с. 205-206).
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (далі - ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», позивач) зареєстроване 24.11.2000 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на податковому обліку в Дніпропетровському управлінні офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
21.06.2017 року Дніпропетровським управлінням офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України прийнято рішення №0004334608 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» застосований штраф у розмірі 20% в сумі 1 148 440,62 грн та нарахована пеня в розмірі 956 335,94 грн за період з 22.11.2016 року по 09.06.2017 року (0,1% від суми недоїмки) (а.с. 98).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для прийняття вищенаведеного рішення відповідачем є несвоєчасна сплата позивачем єдиного внеску за жовтень 2016 року в сумі 5 742 203,11 грн (із затримкою на 200 календарних днів), оскільки по терміну сплати до 21.11.2016 року позивачем не перераховано єдиний внесок у встановлені строки (сума остаточно погашена в період з 27.03.2017 року по 09.06.2017 року), що за висновком суду апеляційної інстанції не заперечувалось позивачем.
Прийняте відповідачем рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку і за результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 01.08.2017 року №16756/6/99-00-11-02-02-25 скаргу ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» залишено без задоволення, а рішення від 21.06.2017 року №0004334608 залишено без змін (а.с. 19-22), що стало підставою для звернення позивача із цим позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що в порушення вимог частини 3 статті 9 Закону № 2464 перевірка правильності нарахування та сплати єдиного внеску відповідачем не проводилася, акт за результатами перевірки не складався, а рішення прийнято відповідачем на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, тобто з порушенням вимог діючого законодавства. За висновками суду першої інстанції, доводи відповідача про обов'язок сплати позивачем єдиного внеску, нарахованого за календарний місяць не пізніше 20 числа наступного місяця не залежно від факту виплати заробітної плати, суперечить частині 12 статті 9 Закону № 2464, а також економічному розвитку платників. З урахуванням наявності у позивача заборгованості по виплаті заробітної плати за жовтень 2016 року, оскільки у відповідності до положень Закону № 2464 зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями (крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу)), позивачем було правомірно здійснено сплату єдиного внеску за вказаний період разом з виплатою заробітної плати, що за висновками суду першої інстанції свідчить про відсутність підстав для застосування санкцій у виді штрафних санкцій за прострочення сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с. 127-129).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції не погодився з вищенаведеними висновками суду першої інстанції керуючись тим, що оскаржуване рішення контролюючим органом прийнято з урахуванням абзацу 3 підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції № 449, відповідно до якого, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф.
За висновками суду апеляційної інстанції, положеннями частини 12 статті 9 Закону № 2464 встановлений пріоритет виплат із заробітної плати, проте вказана норма не містить приписів стосовно звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог Закону № 2464 фінансовий стан платника єдиного внеску не впливає на сплату єдиного внеску, а наявність у позивача заборгованості по заробітній платі не звільняє його від обов'язку сплачувати єдиний внесок у строки, визначені частиною 8 статті 9 Закону № 2464, тоді, як сплата єдиного внеску у зазначені відповідачем строки не заперечується позивачем. До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, при порушенні позивачем частини 8 статті 9 Закону України і наступному прийнятті рішення відповідно підпункту 2 пункту 2, пункту 4 розділу VIІ Інструкції № 449 складення акту перевірки не передбачено (а.с. 178-180).
Колегія суддів, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду наступне.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VI) визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; допомоги або компенсації відповідно до законодавства (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Частиною 11 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За приписами частини 12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Згідно з частиною 10 статті 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. При цьому в силу частини 13 статті 25 Закону № 2464-VI нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем сплата єдиного внеску у зазначені відповідачем строки не заперечується, проте він стверджує, що платежі повинні перераховуватись разом із виплатою заробітної плати, але у вказаний період часу по зарплаті на підприємстві існувала заборгованість. Оскільки ж саме виплати з останньої мають пріоритет, це виключало можливість сплати єдиного внеску.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, та не спростовано доводами касаційної скарги, вимоги частини 12 статті 9 Закону № 2464 не містять приписів стосовно звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Крім того, не спростовано доводами касаційної скарги і висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до вимог Закону № 2464, фінансовий стан платника єдиного внеску не впливає на сплату єдиного внеску, а наявність у позивача заборгованості по заробітній платі не звільняє його від обов'язку сплачувати єдиний внесок у строки, визначені частиною 8 статті 9 Закону № 2464.
До того ж, Верховним Судом вже викладено правову позицію в постанові від 19 березня 2019 року у справі №804/6540/15 (адміністративне провадження №К/9901/9752/18), в якій наголошено, що згідно з положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наявність таких обставин, як затримка з виплати заробітної плати, не звільняють позивача від обов'язку вчасної сплати нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та від відповідальності у разі несвоєчасної сплати єдиного внеску. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку на регулярній основі та згідно з положеннями статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи, що не спростовано доводами касаційної скарги. Загалом доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд допустив неправильне застосування норм матеріального права або порушив норми процесуального права, тоді, як в доводах касаційної скарги скаржник фактично просить суд здійснити переоцінку доказів у справі, що відповідно до положень частини 2 статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Отже касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Крім цього, доводи касаційної скарги не містять посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права в частині висновків про те, що при порушенні платником частини 8 статті 9 Закону України і наступному прийнятті рішення відповідно підпункту 2 пункту 2, пункту 4 розділу VIІ Інструкції № 449 складення акту перевірки не передбачено.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року у справі № 804/5275/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя: І.А. Васильєва
Судді: В.П. Юрченко
В.В. Хохуляк