головуючий суддя у першій інстанції: Ксензюк А.Я.
30 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3616/22 пров. № А/857/23429/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 140/3616/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 у травні 2022 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила:
-визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати з 27.10.2021р. підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ);
-зобов'язати здійснити з 27.10.2021р. нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2022р. у цій справі позов задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати з 27.10.2021р. ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону № 796-ХІІ;
Крім того, суд зобов'язав Головне управління ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 27.10.2021р. нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закон №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно законом про Державний бюджет на відповідний рік).
ОСОБА_1 17.01.2025р. звернулася до суду першої інстанції з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, в якій просила зобов'язати Головне управління ПФУ у Волинській області подати до Волинського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 25.05.2022р. у справі №140/3616/22. Вказана заява обґрунтована тим, що згідно рішення суду у даній справі підвищення до пенсії у 2024 році необхідно встановлювати у розмірі 12000,00 грн. (дві мінімальні заробітні плати). Однак, у 2024 році пенсійний орган виплачував підвищення, застосовуючи розрахункову величину - два прожиткових мінімуми, а з 01.01.2025р. взагалі виплачує підвищення до пенсії у сумі 2361,00 грн., що суперечить рішенню Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2022р. у справі № 140/3616/22.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025р. заяву ОСОБА_1 про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення задоволено. Зобов'язано Головне управління ПФУ у Волинській області подати звіт про виконання з 01.01.2025р. рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2022р. у справі №140/3616/22, та встановлено строк для подання звіту - 30 днів з дня отримання цієї ухвали.
10.02.2025р. до суду першої інстанції надійшов звіт Головного управління ПФУ у Волинській області про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2022р. у справі №140/3616/22.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2022р. в адміністративній справі №140/3616/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025р., Ухвала Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. залишена без змін.
17.04.2025р. до суду надійшла заява ОСОБА_1 в порядку ст.383 КАС України про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на виконання рішення суду від 25.05.2022р. у цій справі, у якій зазначає, що відповідач протиправно з 01.01.2025р. припинив нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025р. заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
ч.1, ч.6 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу.
ОСОБА_1 у заяві не заперечує, що на виконання рішення суду від 25.05.2022р. у цій справі Головне управління ПФУ у Волинській області нараховував та виплатив підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ. При цьому, позивач зазначила, що починаючи з 01.01.2025р. виплату такого підвищення протиправно припинено.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта на правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020р. у зразковій справі №240/4937/18, яка полягає у такому.
Передбачена ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У постанові від 18.09.2024р. у справі №240/28481/23 Верховний Суд дійшов висновків:
- пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;
- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;
- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;
- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу апелянта, що 01.01.2025р. набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX.
ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.12.2024р. №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (далі Постанова №1524), яка набрала чинності 01.01.2025р., п.1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
-особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
-у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
У листі від 12.02.2025р. пенсійний орган зазначив, що ст.45 Закону Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX змінено правове регулювання правовідносин, які внормовані ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ. Однак, з відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру інформація про проживання видно, що ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення з 12.06.2021р. відсутня.
Тобто, встановлені управлінням Пенсійного фонду факти призвели до припинення з 01.01.2025р. виплати підвищення до пенсії.
Такі дії Головного управління ПФУ у Волинській області вчинені на виконання вимог ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX, Постанови №1524 та зумовлені зміною законодавчого регулювання порядку встановлення доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення.
Отже, припинення позивачу з 01.01.2025р. нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ, свідчить про виникнення нових правовідносин між сторонами, яким суд не надавав правову оцінку у межах розгляду даної справи.
З врахуванням того, що з 01.01.2025р. змінилось правове регулювання спірних правовідносин та вчинені пенсійним органом з цієї дати дії виходять за межі встановлених судом обставин у рішенні від 25.03.2022р. в даній справі, тому суд першої інстанції дійшов вірних висновків про відсутність підстав для задоволення заява.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 140/3616/22- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель