30 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/8666/25 пров. № А/857/20933/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Шамборського Андрія Віталійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. про повернення позовної заяви представника адвоката Шамборського Андрія Віталійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління ДПС у Львівській обл. про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання підготувати і подати висновок про повернення помилково сплачених податку на доходи фізичних осіб та військового збору (суддя суду І інстанції: Мартинюк В.Я., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 19.05.2025р., м.Львів; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. позовну заяву представника адвоката Шамборського А.В., діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління /ГУ/ ДПС у Львівській обл. про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання підготувати і подати висновок про повернення помилково сплачених податку на доходи фізичних осіб /ПДФО/ та військового збору, повернуто позивачу (а.с.65-67).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив представник адвокат Шамборський А.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який в поданій апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, визнати підстави для поновлення строку звернення до суду поважними, поновити позивачу процесуальний строк на подання до суду позовної заяви, передати справу на розгляд (для продовження розгляд) суду першої інстанції (а.с.69-84).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спірна ухвала прийнята із неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин справи, із проявом формального підходу, що призвело до неправильного повернення позовної заяви.
Наголошує на тому, що після виявлення помилки 22.09.2024р. позивач подавала до ГУ ДПС у Львівській обл. заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, в якій просила повернути сплачені нею суми ПДФО в розмірі 43501 грн. 25 коп. та військового збору в розмірі 13050 грн. 38 коп. на її поточний рахунок.
На теперішній час будь-якої відповіді позивач не отримала, також їй не було повернуто переплачені кошти; неодноразові телефонні звернення до відповідача позитивного результату не дали.
Згідно обрахунків представника апелянта позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав 21.10.2024р., від цієї дати шестимісячний строк спливає 21.04.2025р., а розглядуваний позов скерований до суду 01.05.2025р. Пропуск строку звернення до суду тривав незначний проміжок часу (10 днів) та був зумовлений діями податкового органу, який затягував розгляд заяви ОСОБА_1 , а також смертю її брата ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наголошує на тому, що від вирішення питання про поновлення строку звернення до суду залежить реалізація права позивача на мирне та безперешкодне володіння своїм майном.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, 01.05.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Шамборський А.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії та бездіяльність, які полягали у невчиненні дій щодо належної підготовки (належного оформлення) відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013р., та щодо подання (скерування, направлення) відповідно до Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення (перерахування) платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затв. наказом Міністерства фінансів України № 60 від 11.02.2019р., до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській обл. висновку про повернення (перерахування) грошових сум помилково сплачених нею ПДФО в сумі 43501 грн. 30 коп., помилково сплаченого нею згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 34 від 16.08.2024р., та військового збору в сумі 13050 грн. 40 коп., помилково сплаченого нею згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 35 від 16.08.2024р.;
зобов'язати відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013р., належним чином підготувати (сформувати) та відповідно до Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення (перерахування) платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затв. наказом Міністерства фінансів України № 60 від 11.02.2019р., подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській обл. висновок про повернення (перерахування) грошових сум помилково сплачених нею ПДФО в сумі 43501 грн. 30 коп., помилково сплаченого нею згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 34 від 16.08.2024р., та військового збору в сумі 13050 грн. 40 коп., помилково сплаченого нею згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 35 від 16.08.2024р. (а.с.1-5).
Ухвалою суду від 06.05.2025р. позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого (а.с.30-32).
12.05.2025р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає про те, що ОСОБА_1 повинна була дізнатися про допущену бездіяльність відповідача 21.10.2024р.; шестимісячний строк для подання позову сплив 21.04.2025р.; пропуск строку складає 10 днів та зумовлений смертю брата позивача ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.34-63).
Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в своїй заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача визнає, що позивач пропустила строк звернення до суду із розглядуваним позовом на 10 днів.
Натомість, жодних поважних причин пропуску цього строку звернення до суду із даним позовом не навів.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
При цьому, смерть рідного брата не обґрунтовує пропуск строку з 04.11.2024р. по 01.05.2025р. з поважних причин.
Таким чином, представник позивача не навів об'єктивних обставин, які б не дозволяли ОСОБА_1 звернутися до суду у визначений законодавством строк.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення заявленого позову, виходячи з таких міркувань.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.
Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України).
В розглядуваному випадку суд першої інстанції вжив заходи щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку, що стверджується постановленою ухвалою від 06.05.2025р. про залишення позову без руху (а.с.30-32) та заявою представника позивача про усунення недоліків (а.с.34-45).
Аналізуючи порядок обчислення строку звернення до суду, висвітлений у заяві про поновлення строку звернення до суду та ухвалі суду про повернення позовної заяви, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно усталеної судової практики поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19).
Згідно вимог ст.43 Податкового кодексу України:
п.43.1. - помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Не підлягають поверненню помилково та/або надміру сплачені суми грошових зобов'язань та пені платникам податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій.
п.43.3 - обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
п.43.4 - платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг.
п.43.5 - контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
У разі якщо повернення сум податку на доходи фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу, відповідне повідомлення надсилається контролюючим органом до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення шістдесятиденного строку з дня отримання відповідної податкової декларації.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку.
п.43.6 - повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані, або з єдиного рахунку.
Аналогічні положення викладені в Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013р., Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення (перерахування) платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затв. наказом Міністерства фінансів України № 60 від 11.02.2019р.
Таким чином, процедура повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошового зобов'язання розпочинається з моменту подання платником податків заяви про таке повернення та завершується поверненням органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені.
В розглядуваному випадку позивач звернулася 22.09.2024р. до ГУ ДПС у Львівській обл. із відповідною заявою про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені.
Результати розгляду вказаної заяви станом на час звернення до суду невідомі.
Отже, за таких обставин відповідач не здійснив розгляд заяви позивача в установлені строки, не сформував висновок про повернення належних сум коштів та не подав його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Водночас, недотримання строків розгляду заяви платника про повернення належних сум коштів не звільняє відповідача від законодавчо визначеного обов'язку розглянути таку та сформувати відповідний висновок про повернення належних сум коштів або відмовити у складанні такого висновку.
Отже, вказане порушення у формі бездіяльності носить триваючий характер.
Згідно усталеної судової практики під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі неприйняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Верховний Суд у постанові від 01.04.2021р. у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Також визначення терміну «триваюче правопорушення» надано у постанові Верховного Суду від 11.12.2018р. у справі № 242/924/17, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2022р. у справі № 140/1770/19. Відповідно до позиції Верховного Суду у справі № 242/924/17р. «триваюче» правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом.
Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом певного проміжку часу. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Аналогічне визначення триваючому правопорушенню викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі № 464/2638/17. Верховний Суд у постанові від 25.11.2021р. у справі № 826/6064/17 встановив, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до позивача.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 17.11.2021р. у справі № 554/10413/15-а зазначив, що триваюче правопорушення повинне бути припинено та усунуто на майбутнє. З огляду на це, строк звернення до суду не застосовується до вимог, спрямованих на захист від триваючого порушення.
У постанові від 23.10.2019р. у справі № 127/2-2177/2005 Верховний Суд наголосив на тому, що бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривалості відповідного правопорушення.
На переконання колегії суддів, за таких обставин, які підтверджені документально, позивач та його представник не пропустили строк звернення до суду із розглядуваним позовом, при цьому неправомірна бездіяльність відповідача може бути оскаржена упродовж всього часу тривалості розглядуваного правопорушення.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ «Іліан проти Туреччини»).
Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
ЄСПЛ у своєму рішенні «Мушта проти України» від 18.11.2010р. (Заява № 8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви, в розглядуваному випадку призведе до порушення права позивача, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 315 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Шамборського Андрія Віталійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 380/8666/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 30.06.2025р.