Справа № 320/2885/25 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.
30 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з 01.04.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії за віком та здійснити нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01.04.2024;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у повному обсязі судові витрати на користь ОСОБА_1 ;
- встановити строк Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві для подачі звіту про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що рішення відповідача є протиправним та таким, що порушує його законні права на належний соціальний захист та пенсійне забезпечення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення з 01.04.2024 виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії за віком та здійснити нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01.04.2024.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, втім у пенсійного фонду відсутня можливість витребувати в пенсійного органу РФ пенсійну справу позивача з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення РФ.
На думку скаржника, вказані обставини свідчать про правомірність призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2024.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з грудня 2014 року є внутрішньо-переміщеною особою з тимчасово окупованої території, а саме з м. Джанкой, Автономної Республіки Крим.
Вказане підтверджується відповідними копіями документів, що були додані позивачем до позовної заяви, а саме: копією довідки, виданої Управлінням соціального захисту населення Шевченківської РДА в м. Києві від 03.12.2014 №3010004215 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції; копією довідки від 12.02.2018 №4215 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи виданої 12 лютого 2018 року Управлінням соціального захисту населення Шевченківської РДА в м. Києві.
03 лютого 2024 року позивач через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
З 01 квітня 2024 року відповідачем було призупинено виплату пенсії позивачу, про що позивачу було повідомлено листом-відповіддю від 28.06.2024 на адвокатський запит представника позивача.
З огляду на зміст копії листа-відповіді за №2600-0202-8/128861 від 28.06.2024, дане призупинення відбулося у зв'язку з виявленням відповідачем факту призначення пенсії позивачу в Автономній Республіці Крим у 2013 році. Призупинення пенсійним органом було вирішено застосувати до повного з'ясування обставин.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації та неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути підставою для позбавлення його (її) права на пенсію в Україні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відтак, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У той же час, 15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон №1207-VII), яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Надалі, статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ст. 1 Закону 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтю 46 цього Закону (частина друга статті 49 Закону №1058-IV).
Таким чином, призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу було призупинено виплату пенсії, оскільки через введений воєнний стан унеможливлено листування з країною-агресором та, як наслідок, отримання пенсійної справи позивача та документів про припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії.
Позиція відповідача грунтується на тому, що підставою для оскаржуваного призупинення виплат пенсії позивача стало виявлення факту призначення позивачу пенсії в Автономній Республіці Крим.
Однак, відповідач не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції жодного належного доказу того, що позивачу колись призначалась/виплачувалась пенсія в Автономній Республіці Крим.
Крім того, лист-відповідь за №2600-0202-8/128861 від 28.06.2024 не містить пояснень того, ким саме, коли і за яких обставин було виявлено такий факт, як і не містить доказів на підтвердження таких заяв відповідача.
Таким чином, право пенсіонера на отримання пенсії не може залежати від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому за попереднім місцем проживання.
У свою чергу, Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно з пунктом 4.8 Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Отже, наведені відповідачем обставини не є перешкодою для виконання відповідним органом Пенсійного фонду покладеного на нього обов'язку з пенсійного забезпечення позивача.
При цьому, частиною другою статті 20 Закону «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Враховуючи наведене, відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації та неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути підставою для позбавлення його (її) права на пенсію в Україні.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у справі № 320/424/23 від 30.01.2024.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №219/3516/17.
Як наслідок слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії за віком та здійснити нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 з моменту її зупинення, а саме з 01.04.2024.
Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Тобто, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов'язком, під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду, від 31.07.2018 року по справі №235/7638/16-а (адміністративне провадження №К/9901/43354/18) та в ухвалі від 23 квітня 2019 року у справі №805/516/18-а.
Однак, оскільки позивачем не наведено підстав та не зазначено обставин, які б свідчили про загрозу невиконання оскаржуваного рішення Київського окружного адміністративного суду в даній адміністративній справі, тому підстави для встановлення судового контролю - відсутні.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко