П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2349/24
Головуючий І інстанції: Гордієнко Т.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 29.05.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.03.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо нарахування не в повному обсязі одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщину її сина - ОСОБА_2 , які призвели до порушення її прав на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини її сина ОСОБА_2 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім' ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити їй, як матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 у період дії воєнного стану, залишок одноразової грошової допомоги, що залишилася нерозподіленою, а саме в розмірі 2/3 частини від 15 000 000 грн., в сумі 10 000 000 грн;
- зобов'язати Міністерство оборони України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити виділення ІНФОРМАЦІЯ_6 коштів для виплати їй залишок нерозподіленої суми одноразової грошової допомоги у розмірі 10000000 грн., відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975, постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» від 25.01.2023р. №45.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_7 після надходження коштів від Міністерства оборони України здійснити виплату нерозподіленої одноразової грошової допомоги, у розмірі 10000000 грн., відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975, постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» від 25.01.2023р. №45.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерством оборони України прийнято протиправне та необґрунтоване рішення щодо виплати їй 5000000 грн., а не 15000000 грн., з підстав того, що батько її загиблого сина є громадянином російської федерації та виїхав з України ще в 2003р., а доньки у її сина ніколи не було, а тому ІНФОРМАЦІЯ_7 , після надходження коштів від Міністерства оборони України (головного розпорядника), повинен здійснити виплату ОСОБА_1 нерозподіленої одноразової грошової допомоги, у розмірі 10000000 грн.
Представники відповідачів надав до суду 1-ї інстанції письмові відзиви, в яких позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 03.07.2024р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просила скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
05.08.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , який був призваний (мобілізований) на військову службу під час загальної мобілізації, через введення воєнного стану в Україні 24.02.2022р.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.10.2022р. серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної РАЦС у м.Первомайську Первомайського району Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що зроблено актовий запис №931.
22.05.2023р. ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, в якій також зазначила, що батько загиблого ОСОБА_3 проживає на території російської федерації (зв'язку немає). При цьому, позивач надала письмові пояснення від 22.05.2023р. про те, що у її загиблого сина є донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_8 . Прізвища її вона не знає. У свою чергу, матері дитини було повідомлено про можливість оформлення одноразової грошової допомоги та пенсії в разі втрати годувальника, але вона відмовилась від тесту ДНК.
05.06.2023р. ІНФОРМАЦІЯ_7 складено доповідь за №948/911/4662 про результати проведеної роботи стосовно встановлення осіб, які можуть звернутись за отриманням одноразової грошової допомоги, та які мають право на отримання допомоги: батько загиблого ОСОБА_3 , мати загиблого ОСОБА_1 , донька ОСОБА_4 та у висновку зазначили, що на підставі поданих документів мати ОСОБА_1 має право на одержання частини зазначеної грошової допомоги. При цьому, була отримана інформація щодо осіб, які не звернулись за отриманням одноразової грошової допомоги: батько ОСОБА_3 , який знаходиться за кордоном, та дочка ОСОБА_4 , яка зі слів матері загиблого, за допомогою також не зверталась.
На підставі зазначеного висновку ІНФОРМАЦІЯ_4 та наданих документів, комісія Міністерства оборони України дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги позивачу - матері загиблого ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частини 15000000 грн., що складає 5000000 грн. (витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 01.09.2023р.).
04.10.2023р. позивач звернулася до Міністерства оборони України з запитом про надання витягу з протоколу від 01.09.2023р. про призначення одноразової грошової допомоги, а також зазначення підстав для призначення матері - позивачу у справі 1/3 допомоги.
28.12.2023р. Головним управлінням соціальної підтримки Міністерства оборони України була надана відповідь №220/13/8944, в якій зазначено про те, що збір документів і встановлення повного кола осіб, які можуть мати право на одержання допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_2 , здійснювався ІНФОРМАЦІЯ_7 . Згідно з доповіддю ІНФОРМАЦІЯ_4 , до кола осіб, які можуть звернутися за одноразовою грошовою допомогою у зв'язку з загибеллю ОСОБА_2 , належать батько, мати та дочка військовослужбовця, а тому протокольним рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.09.2023р. №271/168, матері загиблого ОСОБА_2 призначено належну їй частку одноразової грошової допомоги в розмірі 1/3 частини 15000000 грн. в сумі 5000000 грн. Оскільки на даний час батько та дочка загиблого не повідомили стосовно своїх намірів стосовно отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з загибеллю ОСОБА_2 залишок допомоги залишається нерозподіленим.
Позивач також звернулася до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України з адвокатським запитом, в якому було повідомлено, що у загиблого ОСОБА_2 немає доньки та в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про народження відсутня будь-яка інформація щодо наявних дітей у загиблого ОСОБА_2 . Батька загиблого військовослужбовця, відповідно до довідки Первомайського відділу УДМС в Миколаївській області від 18.04.2023р., ОСОБА_3 , уродженець с. Дігомі Тбіліського району Грузія, за рішенням ВПРФО УМВС України в Миколаївській області 20.06.2003р. отримав дозвіл на виїзд із України на постійне проживання до російської федерації та 08.08.2003р. знятий з реєстраційного обліку м.Первомайська Миколаївської області, у зв'язку із виїздом на постійне проживання.
31.01.2024р. Головним управлінням соціальної підтримки Міністерства оборони України була надана відповідь №220/13/856, в якій зазначено, що члени сім'ї загиблого військовослужбовця, звертаються до районного (міського) ТЦК та СП незалежно від місця реєстрації. Рішення про призначення заявниками одноразової грошової допомоги чи відмову у її призначенні приймається Комісією на підставі комплектів документів, що надсилаються обласним (міським) ТЦК та СП.
Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості і недоведеності позовних вимог та, відповідно, відсутності підстав для їх задоволення.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, частково не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх часткового обґрунтованими і передчасними, з огляду на наступне.
Так, спірні у цій справі правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. за №168, а також «Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. за №975).
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.17 Конституції України, захист суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення економічної і інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності, а також недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну і інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Як передбачено у ст.41 Закону №2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або ж часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або ж часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби (ч.ч.1,2 ст.16 Закону №2011-XII).
Статтею 16-1 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у пп.1-3 п.2 ст.16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки і утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до СК України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У силу ст.16-3 Закону №2011-XIІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями і правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок же призначення та виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, як загальновідомо, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022р. строком на 30 діб. При цьому, Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022р. та по даний час строк дії воєнного стану в Україні продовжувався.
На виконання Указів Президента України за №64 та за №69 (про загальну мобілізацію), Кабінетом Міністрів України 28.02.2022р. прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168.
Пунктом 2 Постанови №168 встановлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у п.1 постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 грн., яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону №2011-XII.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у п.1 Постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо ж після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абз.1 цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
При цьому, у подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2022р. №1066 до п.2 Постанови №168 було внесено зміни (які набули чинності з 30.09.2022р.), шляхом викладення його в редакції, за змістом якої, сім'ям загиблих осіб, зазначених у п.1 Постанови №168, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 грн., що розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону №2011-XII, крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Також, на виконання вимог Закону №2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 затверджено «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Відповідно до п.3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
За приписами п.5 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.
Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до СК України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Переглядаючи рішення суду першої інстанції з урахуванням наведених положень чинного (на час виникнення спірних правовідносин) законодавства, а також доводів сторін, колегія суддів відзначає, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має «компенсаторний» характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім'ї (батьків, дітей, дружину) і утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому підстави для її виплати/невиплати не можуть бути засновані лише на припущеннях.
Відповідач, як на підставу зменшення позивачу розміру одноразової грошової допомоги (1/3) у разі загибелі (смерті) військовослужбовця покликається на наявність у загиблого батька ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_5 (які не повідомили стосовно своїх намірів стосовно отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з загибеллю ОСОБА_2 ) права на отримання даної грошової допомоги, що, власне, і є підставою для «резервування» частини (2/3) одноразової грошової допомоги.
Так, по-перше, як вбачається з матеріалів справи, військовослужбовець ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час виконання бойового завдання поблизу с.Новоселівка, Краматорського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.10.2022р. серії НОМЕР_1 , яке видане Відділом державної РАЦС у м.Первомайську Первомайського району Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), а також наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.10.2022р. №293.
У зв'язку із чим, з вказаної дати члени сім'ї, батьки та утриманці набули право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою №168.
05.06.2023р. ІНФОРМАЦІЯ_7 визначено коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , а саме: батько загиблого ОСОБА_3 , мати загиблого ОСОБА_1 , донька ОСОБА_4 . При цьому, як зазначено у доповіді ОТЦК та СП, ОСОБА_1 має право на одержання частини зазначеної грошової допомоги, в той час як батько ОСОБА_3 , який знаходиться за кордоном, та його дочка ОСОБА_4 , за отриманням одноразової грошової допомоги не зверталися.
Згідно з довідкою УДМС в Миколаївській області (Первомайського відділу УДМС) від 18.04.2023р., колишній чоловік ОСОБА_6 (батько загиблого військовослужбовця) отримав дозвіл на виїзд з України на постійне проживання до російської федерації та 08.08.2003р. був знятий з реєстраційного обліку м.Первомайська Миколаївської області у зв'язку із виїздом на постійне проживання.
У зв'язку із наведеними обставинами, комісія Міністерства оборони України дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги позивачу - матері загиблого ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частини 15000000 грн., що складає 5000000 грн. (витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 01.09.2023р.).
У свою чергу, в адміністративному позові позивач зазначила про те, що батько її загиблого сина є громадянином російської федерації та виїхав з України ще в 2003р., а доньки у її сина ніколи не було, а тому, як вважає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 після надходження коштів від Міністерства оборони України (головного розпорядника), повинен здійснити виплату їй нерозподіленої одноразової грошової допомоги, у розмірі 10000000 грн.
Втім, колегія суддів наголошує, що відповідно до п.2. Постанови №168 (в редакції від 08.07.2022р., чинної на день смерті ОСОБА_2 ), зокрема, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у п.1 цієї Постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть (абз.2 п.2 Постанови №168).
Слід зазначити, що на час виникнення права у ОСОБА_6 (батька загиблого військовослужбовця) на отримання одноразової грошової допомоги діяла редакція п.2 Постанови №168 яка передбачала, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у п.1 цієї Постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 грн., яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто, вказана редакція п.2 Постанови №168 не передбачала обмеження кола осіб за ознакою наявності громадянства російської федерації або ж постійного проживання на території держави - агресора.
Внесення змін до п.2 Постанови №168, зокрема шляхом зазначення кола осіб, які не мають право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 15000000 грн., відбулося на підставі Постанови №1066.
Колегія суддів наголошує на тому, що змінена з 30.09.2022р. редакція п.2 Постанови №168, яка передбачала виплату грошової допомоги сім'ям загиблих осіб, крім громадян російської федерації чи Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, поширюється на осіб, право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги у яких виникло після цієї дати.
У разі ж відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами (абз.3 п.2 Постанови №168).
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку (абз.4 вказаного пункту).
Отже, на момент загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 19.09.2022р., згідно з редакцією Постанови №168 від 08.07.2022р., право на отримання одноразової грошової допомоги однозначно належали: матері ОСОБА_1 (позивачу) та батьку ОСОБА_6 .
Крім того, слід зазначити, що згідно з ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях також висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.04.2001р. №3-рп/2001, від 13.03.2012р. №5-рп/2012, від 13.03.2012р. №6-рп/2012).
Як вказано в Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011р. №1-рп/2011, положення ч.1 ст.58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абз.2 п.5 мотивувальної частини).
З огляду на вищенаведені юридичні позиції Конституційного Суду України, та враховуючи, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, застосуванню до спірних правовідносин підлягають п.2 Постанови №168 в редакції яка діяла станом на 13.07.2022.
Як наслідок, в цій частині вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.
У свою чергу, надаючи оцінку рішенню відповідача в частині, що стосується наявності права на отримання грошової допомоги у доньки загиблого, то колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст.16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній станом на час прийняття Міністерством оборони України спірного рішення, право на призначення та отримання грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
У контексті викладеної вище норми права, колегія суддів відзначає, що жодних доказів, які дозволяли б колегії суддів стверджувати, що у загиблого військовослужбовця дійсно була донька - ОСОБА_4 (будь-яких інших ідентифікуючих даних щодо неї або її матері в матеріалах справи немає), яка перебувала на утриманні у позивача, а отже має право на спірну одноразову допомогу, відповідачами ані в суді першої, ані апеляційної інстанції надано не було.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи, виникає спір. При цьому, доказування як і судове рішення не може ґрунтуватися виключно на припущеннях.
Натомість, твердження відповідачів про ймовірність наявності у позивача доньки ОСОБА_5 (щодо якої або ж її матері взагалі не були встановлені будь-які особисті дані) та наявність у неї права на спірну допомогу є лише припущенням, оскільки будь-які відомості, які це підтверджують - відсутні.
Так зване «резервування» частини одноразової грошової допомоги з огляду на припущення є, в цьому випадку, недопустимим.
Більш того, згідно з абз.5 п.2 Постанови №168, державні органи, які зазначені у п.1 Постанови, мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Втім, відомості про те, що відповідач звертався із відповідними запитами щодо встановлення факту наявності у позивача доньки ОСОБА_5 чи колишньої дружини (матері ОСОБА_5 ) та встановлення їх статусу у спірних правовідносин у матеріалах справи також відсутні.
Колегія суддів принагідно відзначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», №4909/04, п.58, ЄСПЛ, від 10.02.2010р.).
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтував тих обставин, на які він посилався.
Отже, враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що станом на дату прийняття спірного рішення, ОСОБА_1 , як мати загиблого, та батько останнього (незважаючи на факт проживання останнього на території російської федерації) були єдиними особами, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця.
Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору.
Позивач, у даному випадку, звернулася до відповідача з відповідною заявою щодо її виплати, а тому спірне рішення відповідача - п.17 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України було прийнято ним за відсутності відповідних правових підстав, що зумовлює його протиправність та, відповідно, скасування.
Посилання відповідача на відсутність відмови доньки ОСОБА_5 від отримання частки одноразової грошової допомоги за загиблого батька колегія суддів вважає безпідставним, оскільки станом на момент прийняття спірного рішення в останньої (якщо така дійсно існує) ще не виникло (не встановлено) право на її отримання.
При цьому, нарахування та виплата спірної допомоги позивачу у розмірі 7500000 грн. (тобто половини від її загального розміру) жодним чином не порушує права та інтереси інших осіб, які можливо звернуться за її виплатою у встановлений строк з дня загибелі військовослужбовця, оскільки абз.4 п.2 Постанови №168 чітко визначено, що якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абз.1 цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Вирішуючи дану справу, колегія суддів не залишає поза увагою і правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.10.2024р. у справі №280/9248/23, за змістом якої, чинним законодавством не передбачено механізму резервування половини (частини) одноразової грошової допомоги за особою із непідтвердженим соціально-правим статусом, необхідним для можливості реалізації права у сфері соціального забезпечення (права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у рівних частках на всіх отримувачів), натомість, як вже зазначалося вище, передбачено, що якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку.
Повертаючись до факту наявності у батька загиблого військовослужбовця - ОСОБА_6 , який за останньою інформацією з 2003р. проживає на території російської федерації, права на отримання іншої половини одноразової грошової допомоги, то колегія суддів зазначає про те, що будь-які документи, які б свідчили про його звернення або відмову від отримання ним одноразової грошової допомоги в матеріалах справи відсутні та сторонами надано не було.
У цьому контексті, суд зазначає, що у разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої згаданою постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу.
Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами (абз.3 п.2 Постанови №168).
Застосовуючи вказані вище висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що у разі відмови ОСОБА_6 від отримання одноразової грошової допомоги або у разі його не звернення за отриманням спірної допомоги протягом трьох років з дати смерті ОСОБА_2 у позивача виникне право на отримання частини одноразової грошової допомоги в сумі 7500000 грн.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані у Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п.145 рішення від 15.11.1996р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив те, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть вказаної статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або ж недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р. (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У справі, яка розглядається, судовим розглядом встановлені обставини беззаперечного права позивача на отримання половини суми одноразової грошової допомоги у розмірі - 7500000 грн. та єдиним рішенням, яке позбавило її цього права є рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене згаданим витягом з протоколу від 01.09.2023р. №271/168, у п.17 якого, позивачу призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 1/3 частини 15000000 грн., в сумі 5000000 грн.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи надану судам адміністративної юрисдикції можливість вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є визнання протиправним і скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з протоколу від 01.09.2023р. №271/168 в частині призначення позивачу - матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в розмірі в розмірі 1/3 частини 15000000 грн., а саме у сумі 5000000 грн. замість 7500000 грн. та зобов'язання відповідача повторно розглянути подані документи, за результатами чого прийняти рішення відповідно до п.2 Постанови №168, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача цілком відповідає способу захисту, який обраний Верховним Судом під час вирішення справи №280/9248/23.
У той же час, надаючи оцінку позовним вимогам про визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо не нарахування ОСОБА_1 в повному обсязі грошової допомоги, то суд апеляційної інстанції з цього приводу зауважує, що оскільки наслідком цих дій стало конкретне процесуальне рішення - протокол засідання комісії Міністерства оборони України (його окремий пункт - п.17), який, за висновком суду, дійсно є протиправним та підлягає скасуванню, а тому такий спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є повним та достатнім способом захисту, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в даній частині.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб'єктивній думці останньої.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційних скаргах аргументів сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, апеляційний суд, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду попередньої інстанції та ухвалити нове - про часткове задоволення позовних вимог
Керуючись ст.ст.9,308,311,315,316,317,321,322,325,329,382 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене витягом з протоколу від 01.09.2023 року №271/168 в частині призначення ОСОБА_1 - матері загиблого солдата ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 11.10.2022 року та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 12.06.2023 року №321/КЦ/4465, одноразової грошової допомоги в розмірі в розмірі 1/3 частини від 15000000 грн., в сумі 5000000 грн.
Зобов'язати Міністерство оборони України (в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум) повторно розглянути подані ІНФОРМАЦІЯ_9 документи, за результатами чого прийняти рішення відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року за №168, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 30.06.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко