П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5427/24
Перша інстанція: суддя Мельник О.М.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: несвоєчасне нарахування та виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ;
- зобов'язати відповідача виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ), але не більш як за шість місяців, за період з 06.03.2024 по день виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100), у сумі 21 217, 22 грн, що відповідає сумі заборгованості - грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що проходив службу у Збройних Силах України та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2024 №66 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.03.2024.
Далі позивач пояснює, що під час звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 не провела з ним повний розрахунок щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Як указує позивач, 30.04.2024 після отримання погодження від ІНФОРМАЦІЯ_1 та надходження коштів ВЧ НОМЕР_1 здійснила виплату даної компенсації.
На думку позивача, оскільки ВЧ НОМЕР_1 не виплатила йому при звільненні належне грошове забезпечення, виникають наслідки для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у Порядку №100.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.03.2024 №66 про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідач визначив вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, згідно з яким нарахована грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі 20 780,05 грн, та яка виплачена останньому. Суд дійшов висновку, що відповідач вжив усіх заходів для проведення необхідних розрахунків із позивачем, а тому не вбачав протиправної бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 .
Також суд зазначив, що оскільки компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, та не є оплатою праці тому вимоги статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у цих правовідносинах.
До того ж, посилаючись на те, що позивач не оскаржував вказаний вище наказ, суд виснував, що останній погодився з проведеним розрахунком, що на думку суду виключає неправомірність дій відповідача та підстави для задоволення позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В цілому доводи апеляційної скарги є ідентичними позиції, яка викладена у позовній заяві. Водночас, апелянт зауважує, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП, а застосування передбаченої статтею 117 КЗпП відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Посилаючись на численну практику Верховного Суду апелянт зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання свої зобов'язань, а відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь -яких виплат.
До того ж апелянт зазначає, що невиконання суб'єктом владних повноважень дій щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, порушує його права, гарантовані Конституцією України та становить втручання у право власності, у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ВЧ НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим у зв'язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду- залишити без змін.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме несвоєчасного нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) за період з 06.03.2024 по 30.04.2024 в сумі 5226,87 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таку постанову суд першої інстанції, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 вказав, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівнику сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Відтак, невиплата компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення зі списків військової частини є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
Під час визначення суми такої виплати, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 20.06.2024 у справі №120/10686/22 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, констатував, що, з урахуванням суми виплаченої компенсації у розмірі 20468,35 грн, періоду затримки її виплати 56 днів, розрахована судом сума середнього заробітку за період затримки виплати у розмірі 73721,76 грн. є неспівмірною, а тому вважав необхідним, застосовуючи принцип пропорційності, зменшити розмір цієї суми.
Не погоджуючись з такими висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій зазначає, що спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі охоплюється періодом з 07.03.2024 по 29.04.2024, до якого слід застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), якими законодавець з 19.07.2022 обмежив відповідну виплату шістьма місяцями. Отже заявник касаційної скарги вважає, що, застосування принципу пропорційності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику, в даному випадку є недоречним.
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2025 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі №400/5427/24 у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) - скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
В іншій частині постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі №400/5427/24 - залишено без змін.
Приймаючи таку постанову суд касаційної інстанції, врахував, що у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 Судова палата відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22 щодо застосування статті 117 КЗпП України, що був врахований апеляційним судом під час розгляду даної справи.
Також суд касаційної інстанції зауважив на тому, що встановивши, що період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 56 календарних днів - з 06.03.2024 по 30.04.2024, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.
Тож, на думку касаційного суду, суд апеляційної інстанції неправильно визначив період затримки остаточного розрахунку з позивачем і суму середнього грошового забезпечення, яку зобов'язав ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 .
Таким чином, справа в частині позовних вимог, що стосується зобов'язання відповідача виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) -направлена на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 у цій частині позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України, зокрема, у ВЧ НОМЕР_1 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2024 №66 ОСОБА_1 , звільнений наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.02.2024 №73 у запас, з 06.03.2024 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.39, т.1).
Згідно вказаного наказу, серед іншого, визначено виплатити ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 20780,05 грн.
30.04.2024 позивачу виплачена компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 20468,35 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , позивач вважає, що має право на середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , з урахуванням висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 20 березня 2025 року, колегія суддів виходить з такого.
Спірним питанням в даному випадку є розмір середнього грошового забезпечення, який має бути виплачений позивачеві відповідно до положень статті 117 КЗпП України, що охоплюється періодом з 07.03.2024 по 29.04.2024.
При цьому, апелянт звертає увагу на те, що в даному випадку слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, якими законодавець з 19.07.2022 обмежив відповідну виплату шістьма місяцями, у зв'язку з чим принцип співмірності суми коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, в даному випадку не застосовується.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульоване питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів доходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, колегія суддів враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі і вище - Закон №2352-ІХ), яким внесені зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких текст цієї статті викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Колегія суддів вважає обґрунтованими посилання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, яка діяла на час звернення позивача до суду та на час виплати позивачу компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати та виплатити середній заробіток.
Повертаючись до обставин справи, колегія суддів враховує, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2024 №66 майор ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.03.2024.
Згідно вказаного наказу, серед іншого, визначено виплатити ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 20780,05 грн.
Компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 20468,35 грн. виплачена позивачу 30.04.2024.
Отже, оскільки позивачу усі належні йому суми не були виплачені під час звільнення, слід констатувати, що останній набув право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З урахуванням наведеного, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у зазначеній частині знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому наявні підстави для її задоволення.
Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100(далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до положень Порядку №100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 71088,84 грн. (1316,46 грн. середньоденне грошове забезпечення х 54 календарних днів, що обраховується з 07.03.2024 (перший день після звільнення) по 29.04.2024 (день, що передує дню фактичного розрахунку).
Колегія суддів враховує, що даний апеляційній перегляд рішення суду першої інстанції здійснюється лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно), адже постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року скасовано лише в цій частині та направлено на новий розгляд до апеляційного суду, в іншій частині постанову апеляційного суду - залишено без змін.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, слід зазначити, що позивач заявляючи позовні вимоги просив виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21217,22 грн, який, як він вважав, відповідає сумі заборгованості - грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка була виплачена йому у розмірі 20780,05 грн.
Отже, з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України, а також висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.03.2025 за результатами перегляду касаційної скарги ОСОБА_1 , де суд зауважив на тому, що у межах цієї справи належить враховувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку в сумі 21 217,22 грн., тобто у межах заявлених вимог.
Відповідно до приписів статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково є неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в цій частині.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.
Ухвалити у скасованій частині постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку в сумі 21 217,22 грн. (двадцять одна тисяча двісті сімнадцять гривень 22 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко