П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34359/24
Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) липень 2015 року;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.09.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок №44);
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.09.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Постанови № 1078, як різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що під час проходження служби відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував грошове забезпечення, зокрема, у спірний період не виплачував індексацію грошового забезпечення, попри те, що це прямо передбачено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).
Стосовно вимог про обов'язок відповідача нарахувати та виплатити поточну індексацію за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивач просить врахувати, що місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) у цей період має бути січень 2008 року, оскільки на законодавчому рівні, посадові оклади військовослужбовців були підвищені з 01.01.2008 та до 01.03.2018 підвищення не відбувалося.
Мотивуючи вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення за період, позивач посилається на положення абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, згідно яких, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року був меншим за суму можливої індексації грошового забезпечення, яка склалася в тому місяці, у військовослужбовця виникає право на виплату індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Також позивач вважає, що відповідно до норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10. 2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), він має право на виплату компенсації втрати частини доходів через порушення строків виплати грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 28.02.2018, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, включно, визначивши базовим місяцем - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44 з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.09.2024, з урахуванням нарахованої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у фіксованій величині 3983,07 грн в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.09.2024 з урахуванням нарахованої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у фіксованій величині 3983,07 грн в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум індексації, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44 з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_2 надала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення та взагалі заперечує право позивача на виплату індексації у спірний період.
Також апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо застосування місяцем обчислення індексу споживчих цін під час розрахунку індексації грошового забезпечення за цей період - січень 2008 року.
Присутні в апеляції доводи ВЧ НОМЕР_2 про безпідставність вимог щодо нарахування позивачу індексації-різниці грошового забезпечення, починаючи з 01.03.2018.
Також апелянт не погоджується із розрахованою судом сумою індексації та зазначає, що різниця між розміром грошового забезпечення у лютому-березні становить 3003,40 грн., оскільки у лютому виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода за січень, що виключає підстави для нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі визначеному судом.
Мотивуючи вимоги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав відповідь на усі його доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та вважає, що суд надав перевагу доводам позивача.
З огляду на викладене вище, на переконання скаржника, підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній служби України, зокрема у період з 01.01.2016 у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.09.2024 № 334-ос підполковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовій обов'язок та військову службу».
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.09.2024 №618-ос ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 28.09.2024.
04.10.2024 позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_2 із заявою про надання довідки щодо нарахованої індексації, а також про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базовим місяцем січень 2008 року та так званої фіксованої індексації за період з 01.03.2018.
У відповідь на вказану заяву відповідач листом повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у визначених розмірах, а також надав запитувану довідку (а.с.15).
Відповідно до наданої довідки про розмір виплаченої індексації за 2015-2018 роки від 31.10.2024 №359 ОСОБА_1 нараховувалась індексація грошового забезпечення з урахуванням липня 2015, як базового місяця.
Як вбачається з довідки про розмір виплаченої індексації за 2018-2022 роки від 31.10.2024 №360 у період з березня 2018 року по грудень 2022 року позивачу нарахована та виплачена індексація з урахуванням березня 2018 року як базового місяця щомісяця починаючи з грудня 2018 року (у сумі 71,08 грн) та закінчуючи груднем 2022 року (у сумі 1470,83 грн).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції зауважив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування індексації, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у спірний період.
Суд встановив, що позивачу у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 поточна індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася із встановленням місяцем підвищення грошових доходів (базового місяця) липня 2015 року.
Водночас, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, суд дійшов висновку, що у цей період відповідач повинен проводити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) - січень 2008 року.
За таких підстав суд визнав протиправним нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) липня 2015 року.
Також суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату індексації-різниці у фіксованому розмірі, зокрема, у розмірі 3983,07 грн, оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року був меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, що згідно положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 є підставою для нарахування та виплати позивачу індексації - різниці за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.09.2024.
Стосовно вимог про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначив, що відповідно до норм Закону №2050-ІІІ, через несвоєчасну виплату позивачу сум індексації грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, в яких скаржник заперечує порушення прав позивача на виплату індексації грошового забезпечення у спірний період, колегія суддів зазначає таке.
Приписи частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначають, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частини 3 статті 9 Закон №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі і вище - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Перелік об'єктів індексації установлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Оскільки матеріалами справи встановлено, що у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу поточна індексація нарахована та виплачена з урахуванням липня 2015 як базового місяця, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність таких дій відповідача.
Посилання ж в апеляційній скарзі на правомірність виплати індексації грошового забезпечення у такому розмірі, колегія суддів оцінює критично та вважає, що такі доводи спростовуються чинним законодавством та сталою практикою Верховного Суду.
Відповідаючи на доводи апелянта, в яких він заперечує право позивача на виплату індексації грошового забезпечення у спірний період із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, колегія суддів керується наступним.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, висловив правову позицію стосовно правильності визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 27.07.2017 по 28.02.2018.
У цій справі Верховний Суд змінив постанову суду апеляційної інстанції та зобов'язав нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 27.07.2017 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць).
Висновками для прийняття такого рішення слугувало наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Як відзначив Верховний Суд, аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Досліджуючи обставини, в якому місяці відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців, суд касаційної інстанції звернувся до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було затверджено підвищені схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови, вона набрала чинності з 01.01.2008.
З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався.
Наведена постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 27.07.2017 по 28.02.2018.
Колегія суддів вважає, що наведене судове рішення ухвалено судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, адже подібними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
З урахуванням викладеного, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
За таких умов, доводи апеляційної скарги щодо безпідставного задоволення позову в цій частині є необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції у відповідній частині, відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у справі №400/1118/21.
Переходячи до оцінки доводів апелянта про відсутність у позивача права на виплату індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018, згідно положень абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів керується наступним.
Як мовилося вище, Порядок №1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Зокрема, слід звернути увагу на те, що з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 щодо підстав виплати та розміру так званої «фіксованої» індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні.
У цій справі Верховний Суд зазначив, що системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Стосовно посилання апелянта на те, що позивачу у вказаний період індексація нараховувалася та виплачувалася, колегія суддів зазначає, що з наданої довідки вбачається, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року, відповідач фактично врахував лише норми абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Тобто, фактично з березня 2018 року ОСОБА_1 виплачувалася поточна індексація, що зокрема останнім не заперечується, натомість позовні вимоги стосуються нарахування та виплати у вказаний період індексації-різниці грошового забезпечення.
Для вирішення цього питання слід встановити співвідношення розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру) та суми індексації, що мала скластися в цьому місяці.
Так, в апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_2 не погоджується із розрахованим судом розміром індексації - різниці та указує, що різниця між розміром грошового забезпечення у лютому-березні становить 277,40 грн..
В обґрунтування такого доводу скаржник зазначає, що згідно Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 02.02.2016 №73, винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.
За таких умов, як указує скаржник, виплачена позивачу в лютому 2018 року щомісячна грошова додаткова винагорода в розмірі 4327,56 грн стосувалася січня 2018 року, а виплачена в березні 2018 року винагорода в розмірі 72,13 грн стосувалася лютого 2018 року, в березні 2018 року винагорода позивачу не мала виплачуватися через скасування наказу МВС №73.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що Порядок №1078 не містить чіткого поняття терміну «грошовий дохід», а тому для його визначення слід керуватися нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 164.1.2, 164.2, 164.2.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту);
Зазначене свідчить про те, що місячним грошовим доходом є дохід у вигляді заробітної плати протягом такого місяця.
Таким чином, визначений Інструкцією №73 порядок виплати щомісячної грошової додаткової винагороди не змінює факту отримання позивачем в лютому-березні 2018 року конкретної суми грошового оподаткованого доходу.
Також колегія суддів враховує, що згідно п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
За вказаного правового регулювання, слід врахувати, що в лютому 2018 року оподаткування суми доходу позивача здійснювалося з суми 10298,83 грн грошового доходу, в березні 2018 року - здійснювалося з суми 10778,91 грн грошового доходу.
Таким чином, вирішуючи питання чи наявне у позивача право на отримання індексації різниці та визначення правильності розрахованого судом її розміру колегія суддів звертається до положень Порядку №1078.
Як мовилося вище, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762 грн.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до приписів абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, даних Мінстатистики щодо індексів споживчих цін, сума індексації за березень 2018 року розраховується: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 слід помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,*253,30%/100), та становить 4 463,15 грн.
Відповідно до наявної в матеріалах справи особової картки, позивачу у лютому 2018 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 10298,83 грн., а у березні 2018 року - 10778,91 грн.
За таких умов, розмір збільшення грошового доходу позивача березні 2018 року у порівнянні з лютим 2018 року склав 480,08 грн. (10778,91 грн. - 10298,83 грн.), що є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Враховуючи приписи Порядку №1078 сталий щомісячний розмір індексації-різниці становить 3983,07 грн. (4463,15 грн. - 480,08 грн.).
Сформовані апеляційним судом висновки та здійснені розрахунки підтверджують висновки суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на виплату індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.09.2024, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення позовних вимог цій частині.
Отож, узагальнюючи викладене вище обґрунтування апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_2 про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у спірний період є неспроможними, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Колегія суддів зауважує, що доводів стосовно висновків суду про задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, апеляційна скарга не містить, а тому керуючись положеннями статті 308 КАС України колегія суддів не надає оцінку рішенню суду першої інстанції в цій частині.
Стосовно інших аргументів апеляційної скарги, в тому числі щодо не надання судом першої інстанції відповіді на усі аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та надання судом переваги аргументам позивача, колегія суддів зазначає, що такі аргументи ґрунтуються на однобічному трактуванні норм права.
У контексті оцінки таких доводів, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Також Суд указав, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Водночас, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що надав оцінку визначальним доводам апеляційної скарги та не знаходить підстав для її задоволення.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О.В. Єщенко