30 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 540/1028/22
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Федусика А.Г., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 року у справі №540/1028/22 за позовом приватного підприємства "Клінкер" до Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі про визнання протиправними та скасування карток відмови у прийнятті митних декларацій
08 лютого 2022 року приватне підприємство "Клінкер" (далі - позивач, приватне підприємство) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просило:
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА508040/2021/000351 від 09.11.2021 року;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА508040/2021/000354 від 09.11.2021 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач вказував, що товари, які були ввезені ним в Україну за митними деклараціями походять з Європейського Союзу та відповідають правилам походження, які регулюють преференційну торгівлю з Україною.
Так, в підтвердження преференційного походження товарів позивачем надано достатньо документів, при цьому такі документи в повній мірі відповідали встановленим вимогам, ідентифікували товари, підтверджували походження товарів з Європейського Союзу та надавали позивачу право на застосування преференційного режиму оподаткування при їх митному оформленні.
Як стверджував позивач, сумніви митного органу щодо невиконання певних вимог є лише обставиною для додаткової перевірки таких документів та не можуть бути беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки увізного мита.
За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 17 жовтня 2024 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги приватного підприємства "Клінкер" задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА508040/2021/000351 від 09.11.2021 року.
Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА508040/2021/000354 від 09.11.2021 року.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на момент митного оформлення товарів позивач подав усі необхідні документи, які підтверджували підстави для застосування преференційних ставок увізного мита для товарів, які мають відповідне походження. Разом з цим, незначні розбіжності, що містяться в графі №9 сертифіката з перевезення товару EUR.1 в частині ваги товару не дають підстав для сумніву щодо застосування преференційних ставок увізного мита у спірних правовідносинах.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Митницею в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі (далі - скаржник, митний орган) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги скаржник обґрунтовує тим, що порядок заповнення та необхідні реквізити сертифіката з перевезення товару форми EUR.1 передбачено Додатком III-А до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.
Так, відповідно до Додатку III-А вказаної Регіональної конвенції, у пункту 9 сертифікату з перевезення товару форми EUR.1 має бути зазначена повна вага товару згідно до супровідних документів. На думку митного органу, помилка при заповненні графи 9 сертифікату з перевезення товару форми EUR.1 щодо вірного зазначення ваги задекларованого товару може свідчити про невідповідність сертифікату, наведеним вище вимогам.
Як вказує скаржник, з причин не виконання позивачем вимог статті 16 Доповнення І та Додатку III-А до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в частині заповнення графи 9 сертифікату з перевезення товару форми EUR.1 щодо вірного зазначення ваги товару (розбіжність на 100 кг.), митним органом сформовано картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Позивач - приватне підприємство "Клінкер" не скористалося своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, яке у відповідності до вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судом першої інстанції та з'ясовано судовою колегією, з метою митного оформлення товару (транспортний засіб - спеціалізований напівпричіп-цистерна) приватним підприємством "Клінкер" подано до Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі електронні митні декларації від 09.11.2021 року №UA508040/2021/008756, №UA508040/2021/008747.
Для підтвердження походження спеціалізованого напівпричепу-цистерни за номером шасі «WFB334B2F82036006» та для застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом надано сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року № L419906. (а.с.16)
Крім цього, разом з митною декларацією декларант надав митному органу додаткові документи, а саме:
- рахунок-фактуру (інвойс), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, платіжний документ, що підтверджує вартість товару, висновок про вартісні характеристики товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, договір про надання послуг митного брокера, висновок ХНДЕКЦ, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу.
Для підтвердження походження спеціалізованого напівпричепу-цистерни за номером шасі «WFB334S2GA0042646» та для застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом надано сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року №L419908. (а.с.12)
Разом з митною декларацією додатково надано митному органу наступні документи:
- рахунок-фактуру (інвойс), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, платіжний документ, що підтверджує вартість товару, документ, що підтверджує вартість перевезення товару, висновок про вартісні характеристики товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, договір про надання послуг митного брокера, висновок ХНДЕКЦ, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу.
За результатами опрацювання вказаних документів, 09.11.2021 року Митницею в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі сформовано картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA508040/2021/000351, №UA508040/2021/000354.
Підставою для відмови у прийнятті митних декларацій вказано невиконання вимог статті 16 Доповнення І та Додатку ІІІ (а) до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правила походження. Так, сертифікат заповнено з порушенням вимог статті 16 Доповнення І та Додатку ІІІ (а), а саме в частині зазначення у графі 9 сертифіката з перевезення товару EUR.1 маси (ваги) транспортних засобів.
Відповідно до частини першої статті 271 Митного кодексу України (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, які ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.
Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Згідно до частин першої, п'ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховна Рада Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
Стаття 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва" (далі - Протокол I, до цієї Угоди).
Положенням статті 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначають, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Пункт 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
За змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16 (1) (b) цього Протоколу, може бути складена:
(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,
Або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту.
Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов'язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.
Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).
Згідно із частинами першою, другою, шостою статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до частини першої статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Частина третя статті 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Згідно до частини восьмої статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.
Приписами частини дев'ятою цієї статті Кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, які містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
У відповідності із частинами першою, другою статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов'язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
За змістом наведених норм, у разі митного оформлення товару, що ввозиться з країн Європейського Союзу, платники мита та податків мають право скористатись тарифними преференціями, які передбачено Угодою. Проте, застосуванню таких пільг передує дотримання декларантом умов, з якими Угода та Протокол І до неї пов'язує їх застосування. За загальним правилом, декларантом подається сертифікат перевезення товару EUR.1, за виключенням випадків, коли може бути подана декларація інвойс, а саме у разі її складення:
затвердженим експортером або експортером на будь-яку партію товару, що походить з певної країни, сукупна вартість якого не перевищує 6 000 євро.
На підставі аналізу наведених вище норм Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2022 року у справі № 460/8509/21 сформував правові висновки про таке.
Країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.
У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Угода про асоціацію з ЄС та, зокрема, Протокол I до цієї угоди передбачає чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.
У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов'язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.
За висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 01 березня 2021 року у справі № 240/7093/19 та від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20 митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.
Повертаючись до обставин даної справи, судовою колегією з'ясовано, що 19 жовтня 2021 року між приватним підприємством "Клінкер", як покупцем, та компанією «ANP Silos GmbH» (Німеччина, Мангейм), як продавцем, укладено контракт №002021/10-11.(а.с.7-8)
У відповідності до умов контракту №002021/10-11 від 19 жовтня 2021 року продавець зобов'язується передати у власність покупцю транспортні засоби бувшого використання (спеціалізовані напівпричепи-цистерни), а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим контрактом.
Згідно до приписів п.1.1 контракту №002021/10-11 від 19.10.2021 року країною походження товару визначено - Німеччину.
Для митного оформлення товару (транспортний засіб - спеціалізований напівпричіп-цистерна) приватним підприємством "Клінкер" подано до Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі електронні митні декларації від 09.11.2021 року №UA508040/2021/008756, №UA508040/2021/008747
У поданих митних деклараціях від 09.11.2021 року №UA 508040/2021/008756, №UA508040/2021/008756 декларантом застосовано преференційну ставку ввізного мита - 0 %.
Слід зазначити, що право на преференцію набувається виключно за умови підтвердження походження товару з країни Європейського Союзу та надання одного із документів перелічених у п. 1 ст. 16 Розділу V Протоколу 1, зокрема сертифікату з перевезення (походження) товару EUR.1.
Так, для підтвердження походження спеціалізованого напівпричепу-цистерни марки «Feldbinder» за номером шасі « НОМЕР_1 » та «WFB334S2GA0042646», а також для застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом надано сертифікати з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 № L419906, від 21.10.2021 року №L419908, технічний паспорт на напівпричіп. (а.с.12,16)
Відповідно до графи 4 сертифікатів з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року №L419906, від 21.10.2021 року №L419908 країною походження товару є European Union.
Оцінюючи надані сторонами докази, апеляційний суд виходить із того, що сертифікат є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинним, підробленим, недійсним. Допоки ж такий документ чи інформація в ньому не визнаний уповноваженими органами чи судом не законними, до нього застосовується презумпція правомірності.
На переконання апеляційного суду, позивачем дотримано умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатами про походження EUR.1, виданими митним органом Німеччини.
Митницею в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, як суб'єктом владних повноважень, на яку згідно до частини 2 статті 77 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді в частині правомірності прийнятих нею рішень, належними доказами не доведено, що товар, митне оформлення якого здійснено Приватним підприємством на підставі сертифікатів EUR.1 є таким, який не походить з ЄС та не має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди.
З огляду на приписи статті 43 МК України колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доказами долученими до матеріалів справи достеменно встановлено, що товар ввезений позивачем на митну територію України походить з Європейського Союзу, отже, наявні правові підстави для застосування щодо вказаного товару тарифних преференцій.
Крім цього, проаналізовані документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар, ціну, а отже у сукупності містять відомості, які не дають підстав для сумніву щодо застосування преференційних ставок ввізного мита у спірних правовідносинах.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що поставлений Приватним підприємством товар має підтвердження походження з країн Європейського Союзу (Німеччина) відповідно до Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, а, відтак, прийняті митним органом спірні картки відмови є протиправними і підлягають скасуванню.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання митного органу на неможливості здійснення декларування товарів із застосування тарифних преференцій з огляду на невірне зазначення ваги товару у графі 9 сертифікату з перевезення товару форми EUR.1.
Так, згідно із п. 1-4 ст. 45 МК України у випадку встановлення відповідачем невідповідності відомостей у наданому позивачем сертифікаті з перевезення (походження) товару EUR.1, у митного органу наявна можливість, звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
При цьому, підставою для відмови у наданні права на преференції є одна з таких умов:
1) відсутність відповіді протягом десяти місяців з дати подання цього запита;
2) відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа;
3) відповідь не містить достатньої інформації для визначення справжнього походження товарів.
Разом з цим, як свідчать матеріали справи такою можливістю митний орган не скористався. Крім того, на думку апеляційного суду, посилання митного органу в картках відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення на невірне зазначення ваги товару у графі 9 сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1 є загальними та не конкретизують підстав неприйняття наданих сертифікатів.
Решта доводів ж апеляційної скарги митного органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом попередньої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Що ж стосується доводів скаржника про безпідставність присуджених судом першої інстанції до стягнення з митного органу на користь позивача витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3000 грн.
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно із умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно із умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України убачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відтак, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За правилами частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, якщо він передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.
Як слідує з матеріалів справи, 18.01.2022 року між приватним підприємством "Клінкер" та адвокатським об'єднанням «Сначов, Беженар та партнери» в особі старшого партнера об'єднання - адвоката Беженар Євгенії Олександрівни укладено договір про надання правничої допомоги. (а.с.21-22)
Пунктом 4 цього Договору визначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату, визначається за домовленістю сторін, виходячи з досвіду адвоката, його кваліфікації, складності справи та її тривалістю. Гонорар адвоката визначається у розмірі 1000 грн. за 1 робочу годину адвоката. Оплата здійснюється протягом 5 днів з моменту підписання Акту виконаних робіт.
Слід зазначити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (ч.7 ст. 139 КАС України)
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №686/5064/20, від 04.06.2021 року у справі №160/13273/19.
Разом з цим, апеляційний суд наголошує, що лише документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
В постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року по справі № 280/1765/19 зазначено, що до переліку документів, які підтверджують витрати на правничу допомогу та які підлягають дослідженню судами відносяться договір про надання допомоги (або доручення), документи, якими підтверджується оплата послуг (робіт): (рахунок на оплату, квитанція до прибуткового ордеру, платіжне доручення про оплату, касові та фіскальні чеки, документи на відрядження тощо). Відсутність підтверджуючих документів матиме наслідком відмову в задоволенні стягнення таких витрат.
Як установлено судовою колегією, на підтвердження наявності підстав для стягнення заявленої представником позивача суми витрат на правничу допомогу адвоката в матеріалах справи наявний лише договір про надання правової допомоги у адміністративній справі від 18.01.2022 року.
Разом з цим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, позивачем та/або його представником не надано документів, пов'язаних із наданням правової допомоги, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутня змога встановити дійсний розрахунок понесених приватним підприємством таких витрат.
Відтак, в обґрунтування стягнення витрат на правничу допомогу позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують понесені приватним підприємством витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи відсутність документів для підтвердження надання правничої допомоги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписами статті 317 КАС України передбачено підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
З огляду на викладене вище, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості вимог про відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, що призвело до порушення норм процесуального права, а відтак, згідно до ст. 315, 317 КАС України, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у відшкодуванні таких витрат.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 року у справі №540/1028/22 скасувати в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Прийняти в цій частині у справі нове рішення, яким відмовити приватному підприємству "Клінкер" у задоволенні стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 року у справі №540/1028/22 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді А.Г. Федусик Ю.В. Осіпов