19 червня 2025 року м.Дніпросправа № 160/16369/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 160/16369/24 (суддя Царікова О.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі однією сумою;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 09.10.2020 року по 08.05.2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 09.10.2020 року по 08.05.2024 року однією сумою;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 09.10.2020 року по 08.05.2024 року на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог позивач зазначала, що відповідач провів з нею остаточний розрахунок при звільненні 08.05.2024, виплативши 82 370,84 грн. індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно. В свою чергу відповідач зобов'язаний нарахувати компенсацію втрату частини доходів та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але відповідач не виконав вказаний обов'язок.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 09.10.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. У скарзі, посилаючись на помилкове застосування судом норм матеріального права, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що компенсації втрати частини доходів та компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, вважає, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.
Позивач своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2020 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу з 09.10.2020.
15.01.2024 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у адміністративній справі №160/27391/23, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації - січень 2008 року. Судом зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації - січень 2008 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у адміністративній справі №160/27391/23 набрало законної сили 15.02.2024.
08.05.2024 військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно у сумі 82 370,84 грн..
Не погоджуючись із невиплатою компенсації втрати частини грошових доходів, а також не нарахуванням та невиплатою середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв'язку з порушенням термінів виплати, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1, 2, 3, 4, 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення)
- сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України постанову №159 від 21.02.2001 року, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ і конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Оскільки відповідачем проведено позивачеві перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 по адміністративній справі №160/27391/23 - 08.05.2024, у зв'язку з чим порушено строки виплати грошового забезпечення позивача, відповідач зобов'язаний здійснити нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за період, в якому позивачу було нараховано, але невиплачено грошове забезпечення, а саме: з 01.01.2016 по 28.02.2018.
З огляду на той факт, що позивачу компенсація втрати частини доходів в день виплати заборгованості по грошовому забезпеченню не виплачена, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Щодо позовних вимог в частині середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2 і 3 статті 9 Закону №2011-XII ).
Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 117 Кодексу Законів про працю України (в редакції після 19.07.2022 року) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що на момент звільнення позивача зі служби відповідач не нарахував та виплатив в повному обсязі позивачу індексацію грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати індексації грошового забезпечення при звільненні, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Щодо періоду нарахування та виплати середнього заробітку суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає з 09.10.2020 (дата звільнення) по 18.07.2022 включно (день встановлення обмеження строком виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку зі змінами в ст. 117 КЗпП) та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (шість місяців - ст.117 КЗпП України).
З огляду на зазначене, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 09.10.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду позивачем не оскаржується, тому колегія суддів не перевіряє обґрунтованість рішення в цій частині.
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 160/16369/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак