19 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/7240/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року (головуючий суддя Дєєв М.В.)
в адміністративній справі №160/7240/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
06.03.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області, в якому позивач просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Лівобережної окружної прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області, щодо:
- не усунення перешкод державі як власнику земельної ділянки площею 19,4287 га кадастровий номер 1210100000:01:496:0028, розташованої у АДРЕСА_1 в її праві власності і користуванні, якими є сукупність дій та рішень Дніпровської міської ради та інших осіб щодо зазначеної земельної ділянки.
- не звернення до відповідних органів (осіб), у тому числі суду, щодо визнання недійсними (скасування) незаконних дій (бездіяльності, наслідків та інше) та не витребування з чужого незаконного володіння на користь держави земельну ділянку площею 19,4287 га кадастровий номер 1210100000:01:496:0028, розташованої у АДРЕСА_1 ;
2) зобов'язати Лівобережну окружну прокуратуру міста Дніпра Дніпропетровської області:
- усунути перешкоди державі як власнику земельної ділянки площею 19,4287 га кадастровий номер 1210100000:01:496:0028, розташованої у АДРЕСА_1 в її праві власності і користуванні, якими є сукупність дій та рішень Дніпровської міської ради та інших осіб щодо зазначеної земельної ділянки;
- звернутися до відповідних органів (осіб), у тому числі суду щодо визнання недійсними (скасування) вищенаведених незаконних дій (бездіяльності, наслідків та інше) та витребувати з чужого незаконного володіння на користь держави земельну ділянку площею 19,4287 га кадастровий номер 1210100000:01:496:0028, розташованої у АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обраний позивачем спосіб захисту права позивача не відповідає його змісту, безпосередньо не впливає на обсяг прав та обов'язків позивача (не виступає підставою для їх виникнення, зміни чи припинення) та не відповідає визначеним законом правовим способом захисту порушеного права, з огляду на що не може бути розглянутий і вирішений в порядку адміністративного судочинства. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 11.03.2025 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Вказує, що вимоги стосуються публічно-правових відносин, оскільки прокуратура як суб'єкт владних повноважень зобов'язана діяти у межах своїх повноважень для захисту інтересів держави. Зазначає, що відсутність дій з боку прокуратури порушує його права як громадянина, який звернувся до прокуратури для захисту інтересів держави.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції ухвали від 11.03.2025 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи (ч.1 ст.5 КАС України).
За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч.1 ст.19 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що предметом спору є бездіяльність Лівобережної окружної прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області, щодо:
- не усунення перешкод державі як власнику земельної ділянки площею 19,4287 га кадастровий номер 1210100000:01:496:0028, розташованої у АДРЕСА_1 в її праві власності і користуванні, якими є сукупність дій та рішень Дніпровської міської ради та інших осіб щодо зазначеної земельної ділянки.
- не звернення до відповідних органів (осіб), у тому числі суду, щодо визнання недійсними (скасування) незаконних дій (бездіяльності, наслідків та інше) та не витребування з чужого незаконного володіння на користь держави земельну ділянку площею 19,4287 га кадастровий номер 1210100000:01:496:0028, розташованої у місті Дніпро, по вул. Широкій, 1.
При цьому позивач вважає що у нього наявні права вимагати від відповідача здійснити дії від імені держави, зокрема, звернення до відповідних органів (осіб), у тому числі суду.
Разом з тим, положеннями чистин 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, саме по собі вирішення питання щодо звернення прокурора до суду з позовом чи звернення до відповідних органів не є спором за своєю правовою природою, оскільки таке звернення не породжує зобов'язань, які виникають із владних управлінських функцій для позивача, а є реалізацією саме права суб'єкта владних повноважень на вчинення дій від імені держави.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг.
Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року ).
Також слід взяти до уваги, що у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України).
Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).
На думку колегії апеляційної інстанції, з огляду на вказані обставини у цій справі відсутній публічно-правовий спір між позивачем та прокуратурою, оскільки оскаржувані дії (бездіяльність) прокуратури щодо не усунення перешкод державі як власнику земельної ділянки та не звернення до відповідних органів (осіб), у тому числі суду, щодо визнання недійсними (скасування) незаконних дій (бездіяльності, наслідків та інше) та не витребування з чужого незаконного володіння на користь держави земельну ділянку жодним чином не порушують прав та законних інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, оскільки суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками правовідносин.
Отже, вимоги позивача щодо можливості зобов'язання прокуратуру вжити заходів представницького характеру в інтересах держави з підстав наявності у останнього права на таке представництво, також не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, а можливість вирішення питання наявності процесуальної правоздатності у прокурора має здійснюватися лише тим судом, який здійснює провадження у справі за його позовом.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту права позивача не відповідає його змісту, безпосередньо не впливає на обсяг прав та обов'язків позивача (не виступає підставою для їх виникнення, зміни чи припинення) та не відповідає визначеним законом правовим способом захисту порушеного права, з огляду на що не може бути розглянутий і вирішений в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу ухвали суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для її скасування.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 19.06.2025 та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова