30 червня 2025 р. Справа № 520/19469/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.10.24 по справі № 520/19469/24
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 11.06.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 виплаченої 11.06.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №520/23013/21;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 11.06.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 виплаченої 11.06.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №520/23013/21.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 31.07.2018 по 11.06.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 виплаченої 11.06.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №520/23013/21.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 31.07.2018 по 11.06.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 виплаченої 11.06.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №520/23013/21.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду змінити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Зауважив, що період за який йому має бути виплачено компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення починається з 01.12.2015 (дата з якої розпочато нарахування та виплату індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду) по дату остаточного розрахунку.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення скасувати в частині позовних вимог і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначив, що позивач до ВЧ НОМЕР_1 із заявою про виплату відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення не звертався, відповідач у такій виплаті не відмовляв, а отже право позивача не було порушено суб'єктом владних повноважень, тому звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач у період з 15.08.2013 по 31.07.2018 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України у складі ВЧ НОМЕР_1 , обіймав посаду водія-електрика радіостанції передавального радіоцентру інформаційно-телекомунікаційного вузла.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №20-РС від 23.07.2018 позивача було звільнено з військової служби у запас, а наказом від 31.07.2018 №158 - виключено зі списків військової частини та знято з усіх видів грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 по справі №520/5337/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2020, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 - 31.07.2018.
На виконання вказаного рішення суду відповідач 03.03.2021 виплатив позивачу грошові кошти у розмірі 28088,05 грн., що підтверджується банківським повідомленням по надходженню коштів.
Не погодившись із застосованим відповідачем базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом, який розглянуто в межах справи №520/23013/21.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 по справі №520/23013/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2024, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач 11.06.2024 виплатив позивачу грошові кошти у розмірі 55870,25 грн., що підтверджується банківською випискою по надходженню коштів.
Позивач у позовній заяві зазначає, що нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 виплаченої 11.06.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №520/23013/21 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, не відбулось.
Відповідачем вказані обставини не заперечуються та не спростовані.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 31.07.2018 (з дати виключення зі списків особового складу військової частини, а не з 01.12.2015, на чому помилково наполягає позивача) по 11.06.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виплаченої 11.06.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №520/23013/21.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до положень статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок № 159.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.
Враховуючи невиплачені позивачу суми належного грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 55870,25 грн, які на підставі судового рішення надійшли на банківський рахунок позивача 11.06.2024, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування, починаючи з 01.12.2015.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
За текстом цього Рішення, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Як вже зазначалось вище, позивач звертався з позовом щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.07.2018 і Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 17.01.2022 по справі № 520/23013/21 задовольнив ці позовні вимоги.
Спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, відтак, при вирішення спорів цієї категорії застосовуються положення загального трудового законодавства.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.02.2023 по справі № 460/10852/21 та підлягає застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії, оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція застосована у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 30.09.2019 у справі № 750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі № 522/11257/16-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
При цьому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з дня виключення зі служби (31.07.2018), а не з 01.12.2015, оскільки правова природа спірної виплати полягає у наявності обов'язкової складової обчислення компенсації - невиплаченого грошового доходу, який у спірних правовідносинах позивач не отримував саме з 01.12.2015, що підтверджено рішенням суду від 17.01.2021 у справі № 520/23013/21.
Стосовно твердження відповідача про те, що позов поданий до суду передчасно, оскільки позивач не звертався до відповідача з цього питання, колегія суддів зазначає, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває з моменту виплати цих грошових доходів та незалежно від результатів розгляду звернення з цього питання.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанцій протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.12.2015 по 11.06.2024, та з огляду на межі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.06.2024 включно.
На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги, що суд першої інстанції, внаслідок невірного застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 30.07.2018 включно, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі № 520/19469/24 в частині відмови у задоволенні позову підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року по справі № 520/19469/24 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.07.2018 включно та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення та період з 01.12.2015 по 30.07.2018 включно - скасувати.
Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 30.07.2018 включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.07.2018 включно.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року по справі №520/19469/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк