30 червня 2025 р. Справа № 520/10927/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/10927/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський бронетанковий завод"
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство "Харківський бронетанковий завод" (далі - позивач, ДП "Харківський бронетанковий завод") звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просило:
скасувати податкове повідомлення-рішення № 0269530901 від 26.11.2021;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 7500 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 21 000 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 520/10927/23 позов - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України про застосування фінансових санкцій №0269530901 від 26.11.2021 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на користь ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" витрати по оплаті судового збору у розмірі 7500 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на користь ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" частину витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 520/10927/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач вказує, що під час проведення фактичної перевірки ДП «Харківський бронетанковий завод» було встановлено відсутність документів на кінець перевірки, які підтверджують використання отриманого пального об'ємом 88 513,98 л при здійсненні господарської діяльності, що свідчить про зберігання пального у періоді з 01.04.2020 по 21.10.2021 за адресою: вул. Велика Панасівська, буд. 222, м. Харків, Харківська область, без придбання відповідної ліцензії та є порушенням вимог ч.ч. 1, 8 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон № 481).
Крім того, посилаючись на норми ч.ч. 1, 8 ст. 15, абз. 51 ст. 1 Закону № 481, зауважує, що термін «місце зберігання пального» охоплює місця розташування та/або використання обладнання, що працює з використанням пального, зокрема транспортних засобів, у тому числі спеціального призначення (сільськогосподарського, будівельно-дорожнього, монтажного тощо), які одночасно є місцями приймання, розподілу та використання пального. Наведене, на переконання апелянта, свідчить про те, що баки обладнання, механізмів, що працюють за рахунок використання пального, у тому числі баки транспортних засобів, вважаються ємностями для зберігання пального в розумінні терміну «місце зберігання пального», наведеного в Законі № 481.
Також відповідач вказує, що процедурі заправки баків автомобілів (обладнання, механізмів) передують процеси отримання, зберігання, розподілу, видачі пального, а супутніми процесу використання пального є його зберігання безпосередньо у паливних баках автомобілів (обладнання, механізмів), що в свою чергу дає підстави стверджувати про те, що суб'єкти господарювання, які отримують пальне для використання у власній господарській діяльності повинні отримати ліцензію на право зберігання пального незалежно від того, в якому місці та/або ємності зберігається пальне та в який спосіб, в якому процесі чи обладнанні воно використовується.
Позивач, у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, зауважує, що відповідач не надав жодних доказів наявності на підприємстві місць для зберігання пального, що виключає можливість застосування до позивача відповідних штрафних санкцій.
Вважає помилковим висновок апелянта про те, що баки обладнання, механізмів, що працюють за рахунок використання пального, у тому числі баки транспортних засобів є ємностями для зберігання пального, оскільки поняття «ємність» за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання пристроїв. Враховуючи, що Закон № 481 не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, апелянт вказує на необхідність в даному випадку врахування норм ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, й місць для його зберігання, а саме пп. 14.1.6 п. 14.1 с. 14 ПК України.
З урахуванням викладеного, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31.05.2022 по справі № 540/4291/20, стверджує, що зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які Податковий кодекс України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Твердження апелянта про те, що процедурі заправки баків автомобілів та іншого обладнання передують процеси отримання, зберігання, розподілу, видачі пального вважає помилковим, оскільки придбане підприємством у постачальників пальне не зберігалось, а одразу переливалось в ємності паливних баків наявної в підприємства техніки та техніки, яка перебувала на ремонті/модернізації та безпосередньо використовувалось у власній господарській діяльності.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2024 по справі № 520/10927/23 замінено позивача у справі Державне підприємство «Харківський бронетанковий завод» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський бронетанковий завод».
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
Основним видом господарської діяльності позивача є: 30.40 Виробництво військових транспортних засобів. Окрім цього, до видів діяльності підприємства (за КВЕД) належать: 28.11 Виробництво двигунів і турбін, крім авіаційних, автотранспортних і мотоциклетних двигунів; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.10 Складське господарство; 56.29 Постачання інших готових страв; 71.20 Технічні випробування та дослідження; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.; 33.11 Ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.20 Установлення та монтаж машин і устаткування; 37.00 Каналізація, відведення й очищення стічних вод.
Вказане підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
ГУ ДПС в Харківській області проведено фактичну перевірку ДП "Харківський бронетанковий завод" з питань дотримання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів за період діяльності з 01.07.2019 по день закінчення перевірки. Фактична перевірка проведена на підставі Наказу від 11.10.2021 за №7633-п та направлень від 11.10.2021 за №13848, №13849 за адресою здійснення діяльності ДП "Харківський бронетанковий завод": вул. Велика Панасівська, буд. 222, м. Харків.
За результатами фактичної перевірки складено акт від 22.10.2021 за №18767/20-40-09-01-08/08099848, яким зафіксовано порушення вимог ч.ч. 1, 8 ст. 15 Закону № 481/95-ВР.
З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення ДП " Харківський бронетанковий завод" вимог ст. 15 Закону України від 09.12.1995 за №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, а саме: зберігання пального для потреб власного споживання у період з 01.04.2020 по 21.10.2021 за адресою: вул. Велика Панасівська, буд. 222, м. Харків за відсутності ліцензії.
На підставі вказаного акту перевірки, ГУ ДПС у Харківській області було прийнято рішення №0269530901 від 26.11.2021 про застосування до ДП " Харківський бронетанковий завод" фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 500 000 грн.
Вважаючи протиправним вказане рішення контролюючого органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення ГУ ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій №0269530901 від 26.11.2021, оскільки контролюючим органом не доведено вчинення позивачем правопорушення у вигляді зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, так як діяльність позивача не підпадає під визначення "зберігання пального", що, відповідно, виключає необхідність ліцензування у розумінні Закону № 481/95-ВР.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон 481/95-ВР)
Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500 000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб'єкта господарювання від обов'язку отримувати відповідну ліцензію.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
За змістом частини восьмої статті 15 Закону № 481/95-ВР суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Частиною тридцять другою статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений частиною тридцять восьмою цієї статті.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону № 481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною дев'ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
- суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).
У статті першій цього Закону № 481/95-ВР надано визначення таких термінів:
- місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;
- місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;
- зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
- ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Однак, Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481 робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.
Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб'єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.
Не є акцизним складом пересувним:
- транспортний засіб, що використовується суб'єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;
- паливний бак транспортного засобу.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:
- до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
- у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
- при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:
- призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;
- належать іншим особам;
- виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:
- реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;
- ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб'єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб'єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.
Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв'язку дають підстави стверджувати, що зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального).
Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу.
Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Таким чином, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб'єкта господарювання виникає обов'язок отримати ліцензію на право зберігання пального викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2025 по справі № 520/11327/2020.
Так, як зазначалось вище, ГУ ДПС в Харківській області в акті перевірки від 22.10.2021 №18767/20-40-09-01-08/08099848 вказано, що в період з 01.04.2020 по 21.10.2021 ДП «Харківський бронетанковий завод» приймало та зберігало пальне для потреб власного споживання за адресою: вул. Велика Панасівська, буд. 222, м. Харків, Харківська область, за відсутності ліцензії, чим порушено вимоги ч. 1, 8 ст. 15 Закону № 481/95-ВР.
Разом з цим, у акті перевірки жодним чином не зафіксовано місце зберігання пального, не відображено спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), не здійснено під час перевірки інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального.
Таким чином, під час проведення перевірки податковим органом не встановлено фактичних обставин зберігання позивачем придбаного пального за відсутності ліцензії.
Перевірка та встановлення наведених обставин має значення, оскільки останні безпосередньо впливають на встановлення чи спростування наявності у позивача обов'язку щодо отримання ліцензії
Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Заперечуючи проти висновку контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог ч.ч. 1, 8 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, останній стверджує, що підприємство дійсно придбавало паливо у постачальників, проте не зберігало його, а одразу переливало в ємності паливних баків, наявної в підприємства техніки і техніки, яка перебуває на ремонті/модернізації (відповідно до видів діяльності підприємства) та безпосередньо використовувало в господарській діяльності.
На підтвердження вказаних обставин, представником позивача до матеріалів справи надано витяг з балансового обліку підприємства (рахунок 105), завірений підписом директора підприємства та скріплений печаткою підприємства, та інформацію щодо кожного транспортного засобу, з яких вбачається, що на балансі підприємства знаходиться певна кількість транспортних засобів, зокрема: Автобус ПАЗ-3205-110, об'єм паливного бака - 105л, тип пального - бензин; Автомобіль НDС В22R33. об'єм паливного бака - 80л, тип пального - бензин; Автомобіль ГАЗ-31029, об'єм паливного бака - 70л, тип пального - бензин; Автомобіль ЗІЛ-130, об'єм паливного бака - 170л, тип пального - бензин; Автомобіль УАЗ-39621, об'єм паливного бака - 77л, тип пального - бензин; Автосамосвал КАМАЗ-5511, об'єм паливного бака - 175л, тип пального - дизельне паливо; Екскаватор ЕО-2681А на базі ЮМЗ 6 АП, об'єм паливного бака - 90л, тип пального - дизельне паливо; КАМАЗ-5320, об'єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; КАМАЗ-53212, об'єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; КАМАЗ-53212, об'єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; КРАЗ-257, об'єм паливного бака - 330л, тип пального - дизельне паливо; Моторолер МУРАВЕЙ ТМ 35402, об'єм паливного бака - 13л, тип пального - бензин; Пожежний автомобіль ЗІЛ-130, об'єм паливного бака - 170л, тип пального - бензин; Самохідне шасі БРДМ-2РХБ, об'єм паливного бака - 280л, тип пального - бензин; Сідельний тягач КАМАЗ-5410, об'єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; Сідельний тягач КАМАЗ-5410, об'єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; Сідельний тягач МАЗ-537, об'єм паливного бака - 840л, тип пального - дизельне паливо; Тепловоз ТГК-2, об'єм паливного бака - 770л, тип пального - дизельне паливо; Тепловоз ТГК-2-1, об'єм паливного бака - 770л, тип пального - дизельне паливо; Тепловоз ТГМ 23 Б, об'єм паливного бака - 1200л, тип пального - дизельне паливо; Трактор ДТ-75, об'єм паливного бака - 360л, тип пального - дизельне паливо; Тягач ДО-29, об'єм паливного бака - 1200л, тип пального - дизельне паливо; УАЗ 31622, об'єм паливного бака - 90л, тип пального - бензин (том 1 а.с. 147-148).
Також, з наданих представником позивача актів приймання виконаних робіт (том 1 а.с. 191-247) вбачається, що на підприємстві у період з 01.04.2020 по 21.10.2021 перебувала на ремонті (модернізації) військова техніка за договорами про виконання ремонту (модернізації) техніки №342/3/5/18/76 від 28.12.2018 року, №370/3/5/2/1/28 від 10.07.2020 року, №370/3/5/2/1/61 від 09.12.2020 року, №342/3/5/19/48 від 28.12.2019 року, №370/3/5/2/1/34 від 12.08.2020 року №370/3/5/2/1/66 від 16.12.2020 року.
Окрім того, з наявної в матеріалах справи відомостей по матеріалах в експлуатації за період з 01.04.2020 по 21.10.2021 року (том 1 а.с. 149) та витягу з балансового обліку підприємства (рахунок 104) вбачається, що на підприємстві рахується устаткування, станки та різаки, для роботи яких, за твердженням позивача (не спростованим відповідачем), необхідний газ (скріплений, пропан та ін.).
Отже, наведеним підтверджено, що позивач є кінцевим споживачем придбаного палива у період з 01.04.2020 року по 21.10.2021 року обсягом 88 513,98 л, яке використовувалось виключно для власних потреб, зокрема для заправки паливних баків техніки, належної підприємству та техніки, яка у вказаний період перебувала на ремонті/модернізації.
Крім того, як стверджує позивач, підприємство після придбання палива, не зберігало його, а одразу переливало в ємності паливних баків.
Доказів протилежного відповідачем не надано, як і не наведено жодних пояснень на спростування вказаного, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі про те, що наявність у баках автомобілів (обладнання, механізмів) пального є його зберіганням, відтак потребує відповідного ліцензування.
Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб'єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при проведенні перевірки, не з'ясував та не відобразив в акті усі необхідні обставини для встановлення в поведінці позивача складу правопорушення, а саме: зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про застосування до позивача фінансових санкцій № 0269530901 від 26.11.2021.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року по справі № 520/10927/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін