23 червня 2025 р.Справа № 520/4887/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., повний текст складено 11.04.25 по справі № 520/4887/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України , Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України
про визнання незаконними та скасування наказу
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.05.2024 №796 в частині, що стосується ОСОБА_1 ; визнати незаконними та скасувати наказ військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35, складеного відносно ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.05.2024 №796 в частині, що стосується ОСОБА_1 . Визнано незаконними та скасовано наказ Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35, складеного відносно ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України», який не відноситься до проведення службових розслідувань у Національній гвардії Україні. Зазначає, що судом першої інстанції у своєму рішенні не зазначено жодного порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування відносно позивача, а саме порушення вимог наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.04.2020 №347, яким визначений Порядок проведення службових розслідувань у Національній гвардії України. Вказує, що за матеріалами службового розслідування, на підставі мотивованого рапорту заступника командира військової частини НОМЕР_1 по роботі з особовим складом полковника ОСОБА_2 від 03.04.2024, керуючись положеннями розділу IV Порядку №347, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2024 №586 продовжено термін проведення службового розслідування та змінено голову 2 комісії з підполковника ОСОБА_3 на полковника ОСОБА_4 . Зауважує, що затвердження висновку службового розслідування від 02.05.2024 проведено у межах строку проведення службового розслідування із продовженням його строків. Звертає увагу, що відповідно до положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом. Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди. Наголошує, що протиправна поведінка позивача виявилася у наданні відповідних рапортів до відділення обліку особового складу штабу, в якому останній клопотав про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень за березень-квітень 2022 року особовому складу підпорядкованого йому підрозділу, хоча дані військовослужбовці перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозами, які не надавали їм право на отримання даних виплат за час перебування на лікуванні.
ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 без змін. Зазначає, що встановлені службовим розслідуванням майнові втрати стались не внаслідок протиправних дій позивача, оскільки рапорти на виплату додаткової винагороди як документи, що передують виданню наказів про виплату додаткової винагороди, в силу наказу командувача Національною гвардією України від 29.03.2022 №89 мають значення тільки у випадку безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах. Вказує, що коли ж військовослужбовець перебуває на лікуванні, додаткова винагорода, в силу п.п.14, 21 розділу ІІІ Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України від 30.01.2017 №73 та приписів постанови Кабінету Міністрів України №168 виплачується за наказом командира на підставі відповідних списків та медичних документів. Тобто, складання рапортів на виплату додаткової винагороди хворим та особам, що перебувають на стаціонарному лікуванні військовослужбовцям, як документів, що передують виданню наказу, законодавством не передбачено, а якщо такі рапорти складені, вони не є підставою для виплати відповідної додаткової винагороди у збільшеному еквіваленті.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 26.02.2022.
З 02.01.2024 відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №2 від 02.01.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення та переміщено наказом командувача Національної гвардії України від 24.11.2023 №255 о/с для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
У період з 15.01.2024 по 23.02.2024 проведено плановий внутрішній аудит Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період діяльності з 01.04.2021 по 31.12.2023, за результатами якого виявлено факти порушень правил обліку військовослужбовців посадовими особами медичної служби Військової частини НОМЕР_1 .
З метою встановлення причин та умов, що сприяли невиконанню або неналежному виконанню посадовими особами медичної служби та іншими посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 службових обов'язків, що виразилось у переплаті додаткової винагороди в збільшеному розмірі до 100 тисяч гривень за захворювання, не пов'язані із пораненнями, травмами, контузіями, отриманими під час захисту Батьківщини, керуючись вимогами наказу МВС України від 21.04.2020 №347 «Про затвердження Порядку проведення службових розслідувань у Національній гвардії України», наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2024 №401 призначено службове розслідування.
На підставі мотивованого рапорту заступника командира Військової частини НОМЕР_1 по роботі з особовим складом полковника ОСОБА_2 від 03.04.2024, керуючись положеннями розділом ІV наказу МВС України від 21.04.2020 №347 «Про затвердження Порядку проведення службових розслідувань у Національній гвардії України», наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2024 №586 продовжено термін проведення службового розслідування.
В ході проведення службового розслідування встановлено, що у квітні - травні 2022 року фінансовим відділенням Військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2022 №88 (по стройовій частині) та від 15.05.2022 №127 (по стройовій частині) здійснено виплату додаткової винагороди в збільшеному до 100 000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, які не пов'язані із травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини в розрахунку 70 000 грн пропорційно дням участі, а саме: молодший лейтенант ОСОБА_5 - за 4 календарні дні; солдат ОСОБА_6 - за 3 календарні дні; старший лейтенант ОСОБА_7 - за 3 календарні дні; старший сержант ОСОБА_8 - за 5 календарних днів; солдат ОСОБА_9 - за 7 календарних днів; солдат ОСОБА_10 - за 5 календарних днів; солдат ОСОБА_11 - за 5 календарних днів; молодший сержант ОСОБА_12 - за 6 календарних днів; солдат ОСОБА_13 - за 5 календарних днів; солдат ОСОБА_14 - за 1 календарний день.
Загальний розмір безпідставно виплаченої додаткової винагороди в збільшеному до 100 000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, не пов'язаними із травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини в розрахунку 70 000 грн пропорційно дням участі, становить 125889,37 грн, із них по 1 стрілецькому батальйону Військової частини НОМЕР_1 - 96085,18 грн та по 4 стрілецькому батальйону Військової частини НОМЕР_1 - 29804,19 грн.
Отримати письмові пояснення від переважної більшості військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 не було можливим за різними підставами (у зв'язку з переміщенням, звільненням, пораненням несумісним з життям).
Натомість, у своїх письмових поясненнях старший лейтенант ОСОБА_7 та солдат ОСОБА_13 підтвердили факт стаціонарного лікування в березні 2022 року в Зміївській центральній лікарні і повністю спростували інформацію можливих пропозицій щодо отримання неправомірної вигоди від посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 за вчинення стосовно них дій по госпіталізації на стаціонарне лікування до вищезазначеного лікувального закладу та відповідне подальше включення їх до рапорту щодо визначення кількості днів безпосередньої участі в бойових діях.
В частині, що стосується припущення аудиторської групи внутрішнього аудиту Східного ТУ за можливі корупційні ризики, які пов'язані із понаднормовою виплатою додаткової винагороди, не знайшли свого підтвердження.
У висновку зазначено, що 06.04.2022 командиром 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 надано рапорт про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за березень 2022 року особовому складу підпорядкованого йому підрозділу, зокрема, молодшому лейтенанту ОСОБА_5 , солдату ОСОБА_6 , солдату ОСОБА_13 , солдату ОСОБА_10 , солдату ОСОБА_9 , молодшому сержанту ОСОБА_12 , солдату ОСОБА_11 , старшому лейтенанту ОСОБА_7 , проте, дані військовослужбовці перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозами, які не надавали їм право на отримання даних виплат за час перебування на лікуванні.
Також, 13.05.2022 командиром 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 надано рапорт про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за квітень 2022 року особовому складу підпорядкованого йому підрозділу, зокрема, солдату ОСОБА_6 та солдату ОСОБА_9 , проте, дані військовослужбовці перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозами, які не надавали їм право на отримання даних виплат за час перебування на лікуванні.
Провівши дослідження копій виписок із медичних карток амбулаторних (стаціонарних) хворих вищевказаних військовослужбовців стало відомо, що всі військовослужбовці перебували на стаціонарному лікуванні в Зміївській центральній районній лікарні з аналогічними діагнозами «Гострий бронхіт». Окрім того, солдат ОСОБА_15 проходив стаціонарне лікування в госпіталі ДУ ТМО МВС України по Харківській області з діагнозом «Стан після епілептичного нападу». Солдат ОСОБА_16 проходив стаціонарне лікування в КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіатів (метадону), синдром залежності».
Отримати письмові пояснення від підполковника ОСОБА_1 не вдалося, у зв'язку із виключенням останнього зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2024 №2.
Причинами безпідставної виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, не пов'язаними з травмою, контузією та пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини, були, зокрема, подання недостовірних відомостей в рапортах щодо виплати додаткової винагороди за березень - квітень 2022 року командиром 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 .
У зв'язку із зазначеним, дисциплінарна комісія висловила пропозицію про притягнення, зокрема, ОСОБА_1 , до обмеженої матеріальної відповідальності в розмірі 50% від суми безпідставно виплаченої додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн еквіваленті у розмірі 48042,59 грн, але не більше 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб встановлених на 01.01.2024, тобто у сумі 45420 грн.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2024 №796 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» наказано начальнику фінансового відділення (головному бухгалтеру) здійснювати утримання з грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків суми нарахованого грошового забезпечення з наступних військовослужбовців, зокрема, підполковника ОСОБА_1 - в розмірі 50% від суми безпідставно виплаченої винагороди в збільшеному до 100 000 гривень військовослужбовцям 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 в березні та квітні 2022 року, які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, які не пов'язані з травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини з розрахунку 70 000 грн, пропорційно часу участі, а саме у сумі 48042,59 грн, але не більше 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб, встановлених на 01.01.2024, тобто у сумі 45420,00 грн.
Відповідно до витягу з наказу начальника бази забезпечення Національної гвардії України №35 від 26.02.2025 "Про утримання зайво виплачених коштів" вирішено здійснювати утримання грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків з підполковника ОСОБА_1 від суми нарахованого йому грошового забезпечення та перераховувати їх на рахунки Військової частини НОМЕР_1 до стягнення з нього суми заподіяної шкоди у розмірі 45420,00 грн.
Не погоджуючи із вказаними наказами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що складання рапортів на виплату додаткової винагороди особам, що перебувають на стаціонарному лікуванні, як документів, що передують виданню наказу, законодавством не передбачено, а якщо такі рапорти складені, вони не є підставою для виплати відповідної додаткової винагороди у збільшеному еквіваленті, тому відсутні підстави для притягнення позивача до обмеженої матеріальної відповідальності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 13.03.2014 №876-VII «Про Національну гвардію України» (далі по тексту - Закон №876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Відповідно до ст.4 Закону №876-VII Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
В силу вимог ч.3 ст.9 Закону №876-VII комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.
Законом України від 24.03.1999 №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі по тексту - Дисциплінарний статут), дія якого відповідно до частини 4 преамбули поширюється в тому числі і на військовослужбовців Національної гвардії України.
Згідно зі ст.1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
За приписами ст.48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до положень статей 83, 84 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно з ч.7 ст.85 Дисциплінарного статуту порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Наказом МВС України від 21.04.2020 №347 відповідно до частини сьомої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, частини п'ятої статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», з метою належної організації заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини, зміцнення військової дисципліни, попередження надзвичайних подій за участю військовослужбовців, упорядкування питань призначення, проведення службових розслідувань затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній гвардії України (далі по тексту - Порядок №347; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.1 розділу І Порядку №347 цей Порядок визначає підстави, порядок проведення службових розслідувань стосовно військовослужбовців Національної гвардії України, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, права та обов'язки посадових осіб під час проведення службових розслідувань.
За визначенням, наведеним у пункті 7 розділу І Порядку №347, службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються в межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством, та визначення ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено це правопорушення, а також з'ясування інших обставин, пов'язаних з таким порушенням.
Відповідно до пунктів 1-3 розділу II Порядку №347 службове розслідування проводиться в разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, вимог законодавства, наказів начальників (керівників) чи інших розпорядчих документів; неправомірного застосування військовослужбовцем заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки; порушення правил несення вартової або внутрішньої служб; розголошення змісту або втрати службових документів; установлення фактів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, а також сексуальних домагань; установлення фактів завдання шкоди державі.
Службове розслідування призначається командиром (начальником) і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини військовослужбовця.
Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те командира (начальника).
Згідно з п.5 розділу II Порядку №347 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність правопорушення або події, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування, його (її) обставини (час, місце) та наслідки; осіб, з вини яких трапилася подія або правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або спричинили їх виникнення; наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями (бездіяльністю) військовослужбовця; конкретні неправомірні дії або бездіяльність військовослужбовця, який вчинив правопорушення; порушення норм законодавства або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення; форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до вчиненого; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов'язків; наявність шкоди (у разі виявлення факту заподіяння шкоди державі - у чому полягає така шкода, її розмір, причини виникнення, а також винні особи).
Відповідно до п.5 розділу IІI Порядку №347 службове розслідування призначається письмовим наказом, у якому зазначаються: підстави для призначення службового розслідування; прізвище, ім'я, по батькові особи, стосовно якої має бути проведено службове розслідування (якщо її встановлено), та її посада; мета проведення службового розслідування; дати початку та закінчення проведення службового розслідування; посадова особа, якій доручено проведення службового розслідування, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування); матеріально-технічне забезпечення роботи посадової особи чи комісії на час проведення службового розслідування (за потреби).
У наказі також зазначається (за наявності підстав) рішення командира (начальника) щодо усунення від виконання службових обов'язків (відсторонення від посади, відсторонення від виконання службових повноважень) особи, стосовно якої проводиться службове розслідування.
Згідно з п.6 розділу III Порядку №347 службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником) чи доручено військовослужбовцю офіцерського складу. У разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу службове розслідування може бути доручено військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Пунктами 1-4 розділу IV Порядку №347 встановлено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
У разі потреби за мотивованим рапортом (доповідною запискою) особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови комісії визначений строк може бути продовжено наказом командира (начальника), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Початок службового розслідування визначається з дати видання наказу про його призначення.
Завершення службового розслідування визначається датою затвердження командиром (начальником), який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування).
Строк проведення службового розслідування не включає часу перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або часу відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.
Згідно з п.1 розділу VII Порядку № 347 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який має містити вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до п.п. 1-3 розділу IX Порядку №347 командир (начальник), який призначив службове розслідування, розглядає висновок службового розслідування, усі інші матеріали службового розслідування та затверджує його.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено у вчиненні дисциплінарного правопорушення, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення, а також особу, якій доручає підготувати проєкт відповідного наказу.
Накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, стосовно якого проводилося службове розслідування, здійснюється в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам (далі - шкода), проводиться з дотриманням вимог положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та цього Порядку (п.2 розділу І Порядку №347).
Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі по тексту - Закон №160-ІХ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Визначення термінів, які вживаються у Законі №160-ІХ, приведено в частині першій статті 1 вказаного Закону, зокрема:
- матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
- пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Частинами 1-4 ст.3 Закону №160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Частинами 1, 2 ст.5 Закону №160-IX встановлено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.
Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Порядок проведення службового розслідування визначено положеннями статті 8 Закону №160-ІХ.
Так, посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Аналізуючи наведене, колегія суддів звертає увагу, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку винної протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням чи невиконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків, та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №333/7160/17 виклав правову позицію, відповідно до якої вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
За висновками Верховного Суду в частині щодо обставин встановлення та підтвердження вини військовослужбовця, завдання дійсної прямої шкоди державі у постановах від 19.12.2019 у справі №813/3018/16, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18 зазначено, що вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суд надає правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.
Отже, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону №160-IX, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Тобто, обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.
З урахуванням приведених вище висновків Верховного Суду в межах даної адміністративної справи встановленню підлягає наявність/відсутність складу правопорушення, вчиненого позивачем та наявність взаємозв'язку між діями останнього та заподіяною шкодою державі.
В ході проведення службового розслідування встановлено, що у квітні - травні 2022 року фінансовим відділенням Військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2022 №88 (по стройовій частині) та від 15.05.2022 №127 (по стройовій частині) здійснено виплату додаткової винагороди в збільшеному до 100 000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, які не пов'язані із травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини в розрахунку 70 000 грн пропорційно дням участі, а саме: молодший лейтенант ОСОБА_5 - за 4 календарні дні; солдат ОСОБА_6 - за 3 календарні дні; старший лейтенант ОСОБА_7 - за 3 календарні дні; старший сержант ОСОБА_8 - за 5 календарних днів; солдат ОСОБА_9 - за 7 календарних днів; солдат ОСОБА_10 - за 5 календарних днів; солдат ОСОБА_11 - за 5 календарних днів; молодший сержант ОСОБА_12 - за 6 календарних днів; солдат ОСОБА_13 - за 5 календарних днів; солдат ОСОБА_14 - за 1 календарний день.
Загальний розмір безпідставно виплаченої додаткової винагороди в збільшеному до 100 000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, не пов'язаними із травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини в розрахунку 70 000 грн пропорційно дням участі, становить 125889,37 грн, із них по 1 стрілецькому батальйону Військової частини НОМЕР_1 - 96085,18 грн та по 4 стрілецькому батальйону Військової частини НОМЕР_1 - 29804,19 грн.
Отримати письмові пояснення від переважної більшості військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 не було можливим за різними підставами (у зв'язку з переміщенням, звільненням, пораненням несумісним з життям).
Натомість, у своїх письмових поясненнях старший лейтенант ОСОБА_7 та солдат ОСОБА_13 підтвердили факт стаціонарного лікування в березні 2022 року в Зміївській центральній лікарні і повністю спростували інформацію можливих пропозицій щодо отримання неправомірної вигоди від посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 за вчинення стосовно них дій по госпіталізації на стаціонарне лікування до вищезазначеного лікувального закладу та відповідне подальше включення їх до рапорту щодо визначення кількості днів безпосередньої участі в бойових діях.
В частині, що стосується припущення аудиторської групи внутрішнього аудиту Східного ТУ за можливі корупційні ризики, які пов'язані із понаднормовою виплатою додаткової винагороди, не знайшли свого підтвердження.
У висновку зазначено, що 06.04.2022 командиром 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 надано рапорт про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за березень 2022 року особовому складу підпорядкованого йому підрозділу, зокрема, молодшому лейтенанту ОСОБА_5 , солдату ОСОБА_6 , солдату ОСОБА_13 , солдату ОСОБА_10 , солдату ОСОБА_9 , молодшому сержанту ОСОБА_12 , солдату ОСОБА_11 , старшому лейтенанту ОСОБА_7 , проте, дані військовослужбовці перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозами, які не надавали їм право на отримання даних виплат за час перебування на лікуванні.
Також, 13.05.2022 командиром 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 надано рапорт про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за квітень 2022 року особовому складу підпорядкованого йому підрозділу, зокрема, солдату ОСОБА_6 та солдату ОСОБА_9 , проте, дані військовослужбовці перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозами, які не надавали їм право на отримання даних виплат за час перебування на лікуванні.
Провівши дослідження копій виписок із медичних карток амбулаторних (стаціонарних) хворих вищевказаних військовослужбовців стало відомо, що всі військовослужбовці перебували на стаціонарному лікуванні в Зміївській центральній районній лікарні з аналогічними діагнозами «Гострий бронхіт». Окрім того, солдат ОСОБА_15 проходив стаціонарне лікування в госпіталі ДУ ТМО МВС України по Харківській області з діагнозом «Стан після епілептичного нападу». Солдат ОСОБА_16 проходив стаціонарне лікування в КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіатів (метадону), синдром залежності».
Отримати письмові пояснення від підполковника ОСОБА_1 не вдалося, у зв'язку із виключенням останнього зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2024 №2.
Причинами безпідставної виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, не пов'язаними з травмою, контузією та пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини, були, зокрема, подання недостовірних відомостей в рапортах щодо виплати додаткової винагороди за березень - квітень 2022 року командиром 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 .
У зв'язку із зазначеним, дисциплінарна комісія висловила пропозицію про притягнення, зокрема, ОСОБА_1 , до обмеженої матеріальної відповідальності в розмірі 50% від суми безпідставно виплаченої додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн еквіваленті у розмірі 48042,59 грн, але не більше 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб встановлених на 01.01.2024, тобто у сумі 45420 грн.
Колегія суддів враховує, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, здійснюється особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, тоді як виплата такої додаткової винагороди особам, які перебувають у відпустці, здійснюється за умови, якщо така відпустка надана для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З метою врегулювання порядку і умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, командувачем Національної гвардії України 29.03.2022 прийнято наказ №89, яким затверджено Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України та Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Пунктом 2 Порядку №89 визначено, що для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або заходах використовуються такі документи:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або книга служби нарядів та подій, що відбувалися, або постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад або довідка командира військової частини про підтвердження безпосередньої участі відряджених (прикомандированих) військовослужбовців у бойових діях або заходах;
- рапорт (донесення) командира підрозділу про у бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (виконання бойових або спеціальних завдань). До рапорту долучаються список особового складу (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих (прикомандированих) підрозділів, військовослужбовців), які брали участь у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, періодів участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця.
Крім того, можуть використовуватись такі документи:
- витяг з наказу (бойового розпорядження) командувача Національної гвардії України, штабу оперативного (оперативно тактичного) угрупування в смузі відповідальності, начальника територіального управління, командира військової частини на виконання завдання з розмінування, у якому зазначається місце, час та поіменно особовий склад, який залучається до складу групи розмінування (знищення);
- акт (витяг з формуляру загороджень) виконаних робіт з улаштування, нарощування, утримання інженерних загороджень на визначених об'єктах, рубежах, районах та позиціях;
- інші документи, які можуть підтверджувати безпосередню участь у бойових діях та заходах.
Отже, підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди є документально підтверджений факт здійснення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання ними цих службових обов'язків, або документально підтверджений факт перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
При цьому, рапорти на виплату додаткової винагороди як документи, що передують виданню наказів про виплату додаткової винагороди, в силу наказу командувача Національною гвардією України від 29.03.2022 №89, мають значення у випадку безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах.
Колегія суддів зауважує, що матеріалами службового розслідування не встановлено, на підставі яких документів командуванням Військової частини НОМЕР_1 підтверджено факт здійснення військовослужбовцями безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, та видано накази від 07.04.2022 №88 (по стройовій частині) та від 15.05.2022 №127 (по стройовій частині) про виплату додаткової винагороди в збільшеному розмірі.
На переконання суду, матеріали службового розслідування не містять достатніх належних та допустимих доказів про те, що саме на підставі поданих рапортів від 06.04.2022 та від 13.05.2022 військовослужбовцям встановлено виплату додаткової винагороди в збільшеному розмірі за час, коли вони перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, які не пов'язані з травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини.
Зазначені обставини свідчать про формальний підхід до проведення службового розслідування та неповноту з'ясування всіх обставин, необхідних для притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності.
Слід зазначити, що суб'єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.
Другим апеляційним адміністративним судом витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України належним чином завірені накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2022 №88 (по стройовій частині) та від 15.05.2022 №127 (по стройовій частині), якими встановлено виплату додаткової винагороди в збільшеному розмірі до 100 000 грн військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, не пов'язаними із травмою, контузією чи пораненням, отриманими під час захисту Батьківщини, та документи, на підставі яких видані накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2022 №88 (по стройовій частині) та від 15.05.2022 №127 (по стройовій частині). Такі документи потрібно було надати суду у строк за три дні до проведення наступного судового засідання, яке відбудеться 23.06.2025 о 11:30.
Вказаний запит суду апеляційної інстанції отримано Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та її представником 10.06.2025 о 13:55, що підтверджується довідками про доставку документа в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд».
Однак, витребуваних судом документів відповідачем до суду не надано.
Відповідно до ч.9 ст.80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених статтею 2 КАС України. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих рішень, дій, бездіяльності, не доведено, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв'язку з поданням недостовірних відомостей в рапортах щодо виплати додаткової винагороди за березень - квітень 2022 року.
Більш того, у позовній заяві позивач зазначає, що рапорти від 06.04.2022 за березень 2022, від 13.05.2022 за квітень 2022 особисто не складав та не підписував, подробиці та підстави вказаних махінацій позивачу невідомі, про проведення службового розслідування позивача не повідомляли та жодних пояснень не відбирали.
Колегія суддів звертає увагу, що за приписами пункту 3 розділу V Порядку №347 особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, подавати документи та інші матеріали, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які проводять службове розслідування; відмовлятися давати будь-які показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; звертатися з письмовим рапортом щодо ознайомлення з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законодавством.
Проте, як встановлено судом, позивача було піддано матеріальній відповідальності відповідачем без відібрання пояснень, без ознайомлення з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2024 №401 про призначення службового розслідування та з результатами проведення внутрішнього аудиту Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період діяльності з 01.04.2021 по 31.12.2023, за результатами якого виявлено факти порушень правил обліку військовослужбовців посадовими особами медичної служби Військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи викладене, суд вважає, що службове розслідування в частині, що стосується позивача, було проведено без встановлення всіх обставин, що мають значення для повного та об'єктивного проведення службового розслідування, за наслідками якого можливо було б дійти висновку про наявність підстав для притягнення позивача до матеріальної відповідальності.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.05.2024 №796 в частині, що стосується ОСОБА_1 , та наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35, складеного відносно ОСОБА_1 , що підлягають скасуванню.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 по справі № 520/4887/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко
Повний текст постанови складено 30.06.2025 року