30 червня 2025 року справа №200/6403/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 200/6403/24 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: ненарахування та невиплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 15 вересня 2023 року по 14 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 15 вересня 2023 року по 14 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати відносно ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 30 серпня 2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30 серпня 2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме, ненарахування та невиплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 15 вересня 2023 року по 14 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 15 вересня 2023 року по 14 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30 серпня 2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30 серпня 2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.
Щодо середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок апелянт зазначив, що норми ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби, проходження військової служби врегульовано нормами спеціального законодавства.
Позивачем при подані позову не додано всі необхідні документи (докази), які підтверджують факт протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
При поданні позову представником позивача додано копію банківської виписки про отримання коштів позивачем в АТ «Укрсиббанк» за 14.08.2024.
Відповідно до вказаної виписки не встановлено факт отримання позивачем грошового забезпечення від військової частини НОМЕР_1 саме 14.08.2024. Більше того, у вказаній виписці зазначено лише про отримання цільових надходжень на особовий рахунок позивача, однак чи це виплата додаткової винагороди за отримане поранення - невідомо.
Таким чином, позивачем не доведено факту несвоєчасного отримання від військової частини НОМЕР_1 належного грошового забезпечення при звільненні.
Також, відповідач вважає, що до матеріалів справи надано підтвердження того, що позивач отримував грошову винагороду за поранення та лікування упродовж 2023-2024 років.
Щодо нарахування та виплати втрати частини доходів апелянт зазначив наступне.
Позивачем не розмежовується поняття втрати доходів та затримки у виплаті додаткової грошової винагороди і як наслідок помилково вважається факт порушення своїх прав.
Зі змісту долучених до позову додатків чітко відслідковується те, що відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 було повністю сплачено додаткову винагороду збільшену до 100 тис. грн. за місяць пропорційно часу перебуванні на лікуванні.
Позивачем при формулюванні позовних вимог на підтвердження факту протиправної бездіяльності відповідача військової частини НОМЕР_1 не обґрунтовано чому саме несвоєчасна сплата додаткової винагороди збільшеної до 100 тис. грн. за місяць пропорційно часу перебуванні на лікуванні ним віднесена та визначена як втрата доходів та затримка у виплаті додаткової грошової винагороди і як наслідок помилково вважається факт порушення своїх прав, тобто доходи фактично не було втрачено, а отже вказана позовна вимога є необґрунтованою та безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем не встановлену факту втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати та чітко не викладено у матеріалах позову.
Сума додаткової винагороди збільшеної до 100 тис. грн. пропорційно часу перебування на лікуванні у зв'язку із пораненням зі сторони відповідача була виплачена позивачу у повному обсязі із дотриманням норм чинного законодавства.
Крім того, позивачем пропущено процесуальний строк для звернення до суду та не висловлено клопотання про поновлення процесуальних строків.
Факт настання обставин, оспорюваних позивачем настав після моменту його звільнення, а саме на наступний день, коли на думку останнього йому не було виплачено необхідне грошове забезпечення, тобто з 08.06.2024. Отже, строк на оскарження дій чи бездіяльності військової частини НОМЕР_1 закінчувався 08.09.2024, однак позовна заява подана 13.09.2024.
Також, апелянт просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №440/6856/22.
Ухвалою суду від20 травня 2025 року у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №200/6403/24 до набрання законної сили рішення Верховного суду у справі № 440/6856/22 - відмовлено.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення, виходячи з наступного.
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , що видано начальником управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 січня 2024 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 170 від 07.06.2024 року солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом, під час мобілізації на особливий період, колишнього водія протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону, який знаходиться в розпорядженні командира військової частини, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 62-РС від 03.06.2024 року у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово - лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців), направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 7 червня 2024 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час проходження військової служби позивач 30.08.2023 року отримав поранення під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми № 693/6528 від 14.09.2023 року.
Відповідно до виписки №14282 перебував на стаціонарному лікуванні з 30.08.2023 року по 01.09.2023 року.
Відповідно до виписки № 1360123 перебував на стаціонарному лікуванні з 01.09.2023 року по 04.09.2023 року.
Відповідно до перевідного епікризу № 24190/2023 перебував на стаціонарному лікуванні з 04.09.2023 року по 15.03.2024 року.
Відповідно до пункту 12-13 свідоцтва про хворобу № 25/14 від 14.02.2024 року, травма пов'язана із захистом Батьківщини. За характером ушкоджень травма, поранення відноситься до категорії тяжких згідно з наказом МОЗ України від 04.07.2007 року № 370. На підставі статей 78а, 63а графи ІІ розкладу хвороб: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Позивачем, в якості доказу несвоєчасного розрахунку при звільненні (додаткова винагороди за період лікування від травми відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 з 30.08.2023 року по 15.03.2024 року) надано суду документ № 43578278786, дата проведення - 14.08.2024 року, виданий АТ «Укрсиббанк», призначення - грошове забезпечення від Військової частини НОМЕР_1 , сума - 497096,77 грн.
Апелянтом заперечується факт виплати позивачу додаткової винагороди за період лікування від поранення, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 з 30.08.2023 року по 15.03.2024 року, на підставі цього фінансового документу.
Апелянт вважає, що у вказаній виписці зазначено лише про отримання цільових надходжень на особовий рахунок позивача, однак чи це виплата додаткової винагороди за отримане поранення - невідомо.
Таким чином, на думку апелянта, позивачем не доведено факту несвоєчасного отримання від Військової частини НОМЕР_1 належного грошового забезпечення при звільненні.
Також, відповідач вважає, що до матеріалів справи надано підтвердження того, що позивач отримував грошову винагороду за поранення та лікування упродовж 2023-2024 років.
Ухвалою апеляційного суду від 20 травня 2025 року:
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду до 23.06.2025 року довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні повні місяці роботи, з зазначенням кількості робочих днів та середньоденної заробітної плати позивача для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду до 23.06.2025 року належні, достовірні письмові докази розрахунку з позивачем щодо виплати додаткової винагороди за період лікування після поранення під час захисту Батьківщини з 05.01.2024 року по 15.03.2024 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду до 23.06.2025 року належні, достовірні письмові докази письмового повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
18.06.2025 року відповідачем надіслано клопотання, в якому повідомлено суд, що всі докази наявні в матеріалах адміністративної справи та були долучені відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування факту несвоєчасного отримання позивачем від Військової частини НОМЕР_1 належного грошового забезпечення при звільненні.
Так само, відповідачем не спростовано факт виплати позивачу додаткової винагороди за період лікування від поранення, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 з 30.08.2023 року по 15.03.2024 року, на підставі фінансового документу № 43578278786, дата проведення - 14.08.2024 року, виданого АТ «Укрсиббанк», призначення - грошове забезпечення від Військової частини НОМЕР_1 , сума - 497096,77 грн.
Апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що листами відповідача від 02.04.2024 року № 693/7064 та від 30.05.2024 року № 693/10872 на запит адвоката позивача від 6 травня 2024 року щодо невиплачених коштів позивачу, зокрема, у зв'язку з лікуванням після поранення під час захисту Батьківщини повідомлено наступне.
Додаткова винагорода у зв'язку з лікуванням після поранення під час захисту Батьківщини була виплачена:
- 26.01.2024 року на картковий рахунок військовослужбовця в сумі 209784,94 грн. за період з 30.08.2023 року по 01.11.2023 року згідно наказу № 155 від 12.01.2024 року відповідно до наданих медичних документів;
- 26.04.2024 року на картковий рахунок військовослужбовця в сумі 209569,89 грн. за період з 02.11.2023 року по 04.01.2024 року згідно наказу № 1017 від 19.03.2024 року відповідно до наданих медичних документів.
Медичні документи, додані до запиту передані посадовим особам для розгляду та прийняття рішення у виплаті додаткової винагороди за період лікування після поранення під час захисту Батьківщини.
Також, до листа відповідача від 02.04.2024 року № 693/7064 додано картку особового рахунку військовослужбовця № 839 за 2023 рік, в якій зазначено про нарахування додаткової винагороди в сумі 209784,94 грн. в січні 2024 року.
Отже, матеріалами справи підтверджено несвоєчасну виплату позивачу додаткової винагороди за період лікування після поранення під час захисту Батьківщини з 30.08.2023 року по 04.01.2024 року.
Також, згідно матеріалів справи встановлено несвоєчасний розрахунок відповідачем при звільненні позивача щодо виплати позивачу додаткової винагороди за період лікування після поранення під час захисту Батьківщини з 05.01.2024 року по 15.03.2024 року.
Щодо строку звернення до суду.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, за вимогами ч. 2 цієї статті кодексу строк звернення до суду щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Ухвалою апеляційного суду від 20 травня 2025 року, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду належні, достовірні письмові докази письмового повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем повідомлено, що всі докази наявні в матеріалах адміністративної справи та були долучені відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Отже, апеляційний суд враховує, що:
- позивача звільнено з військової служби з 7 червня 2024 року;
- з позовом до суду представник позивача звернувся 13.09.2024 року;
- відповідачем не надано суду доказів письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем позов подано в межах процесуальних строків.
Щодо середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, апеляційний суд враховує наступне.
Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Згідно з п. 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правовою позицією, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
В разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За ч. 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Згідно статті 117 КЗпП України, в чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Згідно з п.п. 44, 46, 59, 63, 65-73 правових висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, які враховує апеляційний суд, Судова палата звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
46. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 29.12.2020 - дата звільнення позивача.
59. У зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.
63. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
65. водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
66. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
67. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
68. Зважаючи на наведене, судова палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
69. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаній постанові, судова палата зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
70. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
71. Отже, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати на усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
72. З огляду на наведе судова палата, повертаючись до обставин цієї справи, нагадує, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин, які виникли за редакції статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV та тривали після змін, внесених Законом № 2352-IX, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
73. Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Як встановлено вище апеляційним судом з матеріалів справи, додаткова винагорода у зв'язку з лікуванням після поранення під час захисту Батьківщини була виплачена:
- 26.01.2024 року на картковий рахунок військовослужбовця в сумі 209784,94 грн. за період з 30.08.2023 року по 01.11.2023 року згідно наказу № 155 від 12.01.2024 року відповідно до наданих медичних документів;
- 26.04.2024 року на картковий рахунок військовослужбовця в сумі 209569,89 грн. за період з 02.11.2023 року по 04.01.2024 року згідно наказу № 1017 від 19.03.2024 року відповідно до наданих медичних документів.
Отже, згідно матеріалів справи встановлено несвоєчасний розрахунок відповідачем при звільненні позивача щодо виплати позивачу додаткової винагороди за період лікування після поранення під час захисту Батьківщини з 05.01.2024 року по 15.03.2024 року.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 14.08.2024, позивач звільнений зі служби з 7 червня 2024 року.
Отже, позивач має право на середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 8 червня 2024 року по 13 серпня 2024 року.
При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
За абз. 1, 2 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Згідно п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
За період з 8 червня 2024 року по 13 серпня 2024 року, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.
У період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Період шість місяців з 8 червня 2024 року по 13 серпня 2024 року складає 67 календарних днів.
Середньоденну заробітну плату слід розраховувати шляхом ділення заробітної плати позивача за фактично відпрацьовані протягом квітня-травня 2024 року календарні дні на число календарних днів за цей період.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 20 травня 2025 року відповідачем надано довідку № 693/36918 від 18.06.2025 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні повні місяці роботи, з зазначенням кількості робочих днів.
Згідно з цією довідкою нараховано грошове забезпечення позивачу у квітні-транві 2024 року в сумі 11228,31 грн., квількість прослужених днів - 61.
Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 184,07 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 12332,69 грн. (184,07 грн. х 61).
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме, ненарахування та невиплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 8 червня 2024 року по 13 серпня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 8 червня 2024 року по 13 серпня 2024 року в сумі 12332,69 грн., відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Суд першої інстанції невірно визначив період затримки розрахунку при звільненні та взагалі не визначив суму середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, суд враховує наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ закріплено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту наведених норм слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Згідно з пунктами 5, 7 Порядку № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, дія вищенаведених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 29.04.2020 року (справа № 420/2093/16-а).
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
За наведених обставин, відповідач у зв'язку із порушенням встановлених строків виплати додаткової грошової винагороди, право позивача на яку визнано відповідачем самостійно, повинен був здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у порядку, передбаченому Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.
Отже, матеріалами справи підтверджено несвоєчасну виплату позивачу додаткової винагороди за період лікування після поранення під час захисту Батьківщини з 30.08.2023 року.
Таким чином, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30 серпня 2023 року.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30 серпня 2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 30 серпня 2023 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що внаслідок порушення норм матеріального, процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині визначення періоду затримки розрахунку при звільненні та взагалі не визначив суму середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, тому в цій частині рішення суду в цій частині підлягає зміні в описовій, мотивувальній та резолютивній частинах, в іншій - без змін.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 200/6403/24 за позовом Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - змінити в описовій та мотивувальній частинах в частині визначення періоду затримки розрахунку при звільненні та визначення суми середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, та визначення періоду компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди.
Абзац другий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 200/6403/24 - змінити та зазначити період «з 8 червня 2024 року по 13 серпня 2024 року», замість «з 15 вересня 2023 року по 14 серпня 2024 року».
Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 200/6403/24 - змінити та зазначити період та суму «з 8 червня 2024 року по 13 серпня 2024 року в сумі 12332,69 грн. (дванадцять тисяч триста тридцять дві гривні 69 копійок)», замість «з 15 вересня 2023 року по 14 серпня 2024 року».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Повний текст постанови складений 30 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар