21 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,
Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Києва, громадянку України, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму,
визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та призначено покарання у виді арешту строком 2 місяці. Запобіжний захід не обирався. Строк відбування покарання ухвалено рахувати з часу її фактичного затримання у порядку виконання вироку. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 24 березня 2024 року, приблизно о 12 годині 32 хвилини, знаходившись за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 10, перебуваючи у збудженому стані, помітила неподалік зазначеного будинку припаркований автомобіль чорного кольору марки «Honda Civic», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_8 .
У цей час, у ОСОБА_7 виник протиправний умисел на вчинення грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особистою зухвалістю.
Так, реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві, самоутвердитися за рахунок пошкодження майна у громадському місці, підійшла до автомобіля марки «Honda Civic», державний номерний знак НОМЕР_1 , чорного кольору, та використовуючи заздалегідь приготовлений металевий предмет, ззовні схожий на лом, нанесла два удари по лобовому склу автомобіля, тим самим спричинила останньому пошкодження.
Після чого, ОСОБА_7 продовжуючи реалізовувати свій протиправний злочинний умисел, наблизилась до задньої частини вказаного автомобіля та умисно нанесла ще один удар металевим предметом ззовні схожим на лом по задньому склу автомобіля чорного кольору марки «Honda Civic», державний номерний знак НОМЕР_1 , чим спричинила пошкодження.
Так, всіма своїми протиправними діями ОСОБА_7 завдала матеріального збитку потерпілому ОСОБА_6 на загальну суму 7 000 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції,прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року змінити в частині призначеного покарання; призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України покарання у виді апробаційного нагляду строком 2 роки; покласти на засуджену обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені апробаційною програмою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, провівши судові дебати, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, за обставин, встановлених судом, є правильним, обґрунтованим, і в цій частині ніким із учасників судового провадження не оспорюються.
З огляду на доведеність винності вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України як вчинення хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.
Порушень кримінального процесуального закону, які могли би істотно вплинути на висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої за ч. 1 ст. 187 КК України, колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, посилання прокурора на неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, інкриміноване кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 296 КК України обвинуваченою вчинено 24.03.2024 та за результатами судового розгляду 01.04.2024 судом першої інстанції винесено обвинувальний вирок відносно ОСОБА_7 та призначено їй покарання у виді арешту строком два місяці.
Проте, на час розгляду справи судом першої інстанції, Законом України №3342-IX «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань», який набрав чинності 28.03.2024 року, внесені зміни до ч.1 ст.296 КК України, згідно з якими санкція ч.1 ст.296 КК України передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до п?яти років, або обмеження волі на той самий строк.
Таким чином, санкція ч.1 ст. 296 КК України в редакції Закону № 3342-IX від 23.08.2023, який набрав чинності 28.03.2024 є такою, що поліпшує становище обвинуваченої (порівняно із цією ж санкцією у редакції, що діяла до 28 березня 2024 року), оскільки пом'якшує кримінальну відповідальність, так як покарання у виді арешту, змінено на покарання у виді пробаційного нагляду, що за своєю силою є м'якшим.
Так, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (частини 2, 3 ст. 4 КК України).
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею 5 КК України визначено низку умов, за яких допускається надання зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Темпоральна (часова) дія кримінального закону забезпечується єдністю двох принципів - ультраактивності та ретроактивності. За загальним правилом, злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч.2 ст.4 КК України) - принцип ультраактивності дії кримінального закону.
Однак, якщо закон про кримінальну відповідальність скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, то він має зворотню дію у часі (ч. 1ст.5 КК України) - принцип ретроактивності дії кримінального закону.
Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України щодо питання чинності закону про кримінальну відповідальність у часі та його зворотної дії, на стадії визначення тієї норми закону, яка встановлює вид і міру юридичної відповідальності, відбувається вибір такої норми, з'ясовується її зміст, форма та чинність, визначається редакція норми, яка діяла на момент вчинення діяння, встановлюється її дія у часі, просторі та щодо певного кола осіб (ст. ст. 4,6,7 та 8 КК України).
Водночас необхідно враховувати й вимоги ст.5 КК України, згідно з якою новий закон має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, якщо він скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Крім того, відповідно до ч.3 і ч.4 ст. КК України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошував, що допускає принцип ретроспективності більш м'якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, згідно з яким за наявності відмінностей між чинним на час вчинення злочину кримінальним законом та законом, який набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди мають застосовувати той із них, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі «Скоппола проти Італії»).
Натомість при визначенні виду та міри покарання судом першої інстанції проігноровано положення ст. 5 КК України та призначено обвинуваченій покарання в редакції Закону про кримінальну відповідальність №3342-XI від 23.08.2023, яке за своєю силою посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, що є грубим порушенням прав особи.
Разом з тим, відповідно до ст. 60 КК України в редакції Закону №3342-XI від 23.08.2023 покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого військовослужбовця в умовах ізоляції на гаупвахтах і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачена ОСОБА_7 нє є військовослужбовцем, тому даний вид покарання до останньої судом взагалі не може бути застосовано.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, змінити.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України покарання у виді апробаційного нагляду на строк 2 роки.
Покласти на засуджену обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
В інший частині вирок залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той же строк з дня вручення копії судового рішення.
Судді:
___________ ____________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3