вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 718/2161/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9458/2025Головуючий у суді першої інстанції - Ольшевська І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
30 червня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк", подану від його імені та в його інтересах адвокатом Самокишею Вікторією Юріївною, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сенс Банк" про стягнення 3 % річних від простроченої суми в порядку статті 625 Цивільного кодексу України,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Сенс Банк" про стягнення 3 % річних від простроченої суми в порядку ст. 625 ЦК України, що складають 140654,46 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що Кіцманським районним судом Чернівецької області було розглянуто справу №718/17/21 за її позовом до АТ «Сенс Банк» та стягнуто з АТ «Сенс Банк» заборгованість за договором банківського вкладу «Інвестиційний» №48 від 24.01.2014 у розмірі 2176868,05 грн., яка складається з 970300,00 грн. суми банківського вкладу та 1206568,05 грн. інфляційних витрат.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25.08.2021 рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.05.2021 змінено, визначено до стягнення заборгованість в розмірі 550000,00 грн. суми банківського вкладу та 550000,00 грн. інфляційних витрат.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 постанову Чернівецького апеляційного суду від 25.08.2021 скасовано, рішення Кіцманського районного суду від 20.05.2021 залишено в силі.
Разом з тим, як вказувала позивачка, позовні вимоги стосовно 3% річних від простроченої суми в порядку ст. 625 ЦК України нею не заявлялись.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що сплата заборгованості з урахуванням індексу інфляції боржником не позбавляє позивачку, як кредитора, права вимоги по сплаті боржником 3% річних від простроченої суми в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, остання звернулася до суду з даним позовом.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.02.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 3 % річних, що складають 140609,25 грн. В іншій частині позову відмовлено . Стягнуто з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 1392,47 грн. судового збору (т. 2, а.с. 15-21).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що нарахування 3 % річних за ст. 625 ЦК України можливо виключно за період прострочення виконання судового рішення.
Отже, в даних правовідносинах період невиконання боржником рішення суду обчислюється з дати набрання цим рішенням суду законної сили і до дати його виконання, тобто стягнення можливе лише за 13 днів з 25.08.2021 по 07.09.2021 та за 31 день з 06.07.2022 по 08.08.2022.
Також, зазначає, що суд першої інстанції стягнув з банку на користь позивача 3 % річних за період з 03.04.2017 по 07.09.2021 та за період з 08.09.2021 по 08.08.2022, тобто з порушенням строку позовної давності.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 залишила без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі за позовом вкладників до банку про стягнення трьох відсотків річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у межах трирічного строку позовної давності.
Крім того, вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог (т. 2, а.с. 28-32).
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що на вимоги про стягнення 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу, позовна давність не поширюється.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.05.2021 у справі №718/17/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по договору банківського вкладу «Інвестиційний» №48 від 24.01.2014 року в розмірі 2176868,05 грн., яка складається з: 970300,00 грн. - сума банківського вкладу; 1206568,05 грн. - інфляційні витрати, а також стягнуто на користь держави з відповідача 21768,68 грн.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25.08.2021 у справі №718/17/21 рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.05.2021 змінено, визначено до стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованість по договору банківського вкладу «Інвестиційний» №48 від 24.01.2014 в розмірі 1100000,00 грн., що складається з 550000,00 грн. суми банківського вкладу, 550000,00 грн. інфляційних витрат, змінено розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача на користь держави судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції 2927,73 грн.
Постановою Верховного Суду від 06.07.2022 постанову Чернівецького апеляційного суду від 25.08.2021 скасовано, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.05.2021 залишено в силі, стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 21 537,36 грн.
При цьому, у справі № 718/17/21 судом встановлено, що 24.01.2014 між позивачкою та відповідачем було укладено Договір банківського вкладу «Інвестиційний» №48 на суму 350 000,00 грн. з нарахуванням відсотків у розмірі 21% річних. Депозитний вклад залучається на строк з 24.01.2014 по 24.07.2014. включно. Після закінчення строку дії депозитного договору вклад у розмірі 970300,00 грн. на вимогу позивачки ОСОБА_1 повернуто не було, отже, є підстави для захисту прав вкладника ОСОБА_1 шляхом стягнення вказаних коштів у судовому порядку. Крім того, за період з 22.11.2014 по 28.12.2020 відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання на суму 970 300,00 грн., на яку відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України мають бути нараховані інфляційні втрати з листопада 2014 року по грудень 2020 рік.
У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, факт наявності заборгованості в АТ «Сенс Банк» перед ОСОБА_1 за Договором банківського вкладу «Інвестиційний» №48 від 24.01.2014 на суму 970 300,00 грн. після закінчення строку його дії не підлягає повторному доказуванню в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, першу частину суми вкладу в розмірі 550 000,00 грн. відповідач сплатив позивачу 08.09.2021 згідно меморіального ордеру №533669804 від 08.09.2021 з призначенням платежу «сплата боргу зг. виконавчого листа Кіцманського районного суду Чернівецької області №718/17/21 від 03.09.2021р. ОСОБА_1 , ВП 66749720», а другу частину вкладу в розмірі 420000,00 грн. повернуто позивачу 09.08.2022, що вбачається із заключної виписки за період з 09.08.2022 по 09.08.2022.
Звертаючись з позовом до суду, позивачка, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що сплата боржником заборгованості з урахуванням індексу інфляції не позбавляє її, як кредитора, права вимоги по сплаті боржником 3% річних від простроченої суми в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зміст вказаної норми законодавства щодо нарахування процентів та застосування індексу інфляції свідчить про компенсаційний, а не штрафний характер визначених ст. 625 Цивільного кодексу країни трьох процентів річних, а тим більше не є подвійною відповідальністю боржника.
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Таким чином, встановивши, що відповідач не виконав свого зобов'язання перед позивачкою за Договором банківського вкладу «Інвестиційний» №48 від 24.01.2014 та після закінчення строку його дії вклад не повернув, а тому в нього утворилась заборгованість у розмірі 970 300,00 грн., суд першої інстанції, перевіривши розрахунки позивачки та здійснивши перерахування суми 3 % річних, заявлених до стягнення, дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки 3 % річних у розмірі 140609,25 грн., що нараховані на суму вчасно не повернутого вкладу за Договором банківського вкладу «Інвестиційний» №48 від 24.01.2014 (період прострочення з 03.04.2017 по 07.09.2021 - 129 036,61 грн. та період прострочення з 08.09.2021 по 08.08.2022 - 11 572,64 грн.).
Посилання апелянта на те, що нарахування 3 % річних за ст. 625 ЦК України можливо виключно за період прострочення виконання судового рішення, колегія суддів вважає помилковими, адже грошове зобов'язання виникло між сторонами не на підставі судового рішення, а на підставі договору банківського вкладу.
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17, за своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто, відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Таким чином, у даній справі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.05.2021 у справі № 718/17/21, яким стягнуто з банку на користь позивачки грошові кошти за банківським вкладом, лише забезпечило примусове виконання зобов'язання, яке виникло на підставі договору банківського вкладу, однак саме по собі це рішення не породило таке зобов'язання..
Посилання апелянта на те, що на стягнення 3 % річних за ст. 625 ЦК України у зв'язку з несвоєчасним поверненням банківського вкладу поширюється позовна давність, колегія суддів вважає безпідставними, адже тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, дає підстави для висновку, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою.
Тобто, на вимоги про стягнення 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу, позовна давність не поширюється.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.01.2025 по справі № 718/2555/23, від 04.09.2024 по справі № 718/2832/23, від 24.01.2024 по справі № 757/29440/20, від 31.01.2024 по справі № 183/133/16.
Наведені в апеляційній скарзі посилання на постанови Верховного Суду є нерелеватними до даних правовідносин, а отже підстав для їх врахування при ухваленні оскаржуваного судового рішення у суду першої інстанції не було.
Інші доводи апеляційної скарги, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
При цьому, у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Також, слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк", подану від його імені та в його інтересах адвокатом Самокишею Вікторією Юріївною,- залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сенс Банк" про стягнення 3 % річних від простроченої суми в порядку статті 625 Цивільного кодексу України - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова