1[1]
11 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України, на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2025 року,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2025 року ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 07 червня 2025 року включно із визначенням розміру застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 грн.
Своє рішення суд мотивував тим, що запобіжний захід у виді тримання під вартою здатний виконати роль стримуючого фактору для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 та запобігти заявленим ризикам - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2025 року, ухвалити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі або зменшити йому розмір застави.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом першої інстанції належним чином не обґрунтовано існування заявлених прокурором ризиків, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зокрема не враховано особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, має позитивні характеристики. Крім того, апелянт вказує на те, що перебування в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор» значно погіршило його здоров'я.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши надані в копіях необхідні матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, тяжкістю покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні яких він обвинувачується, які передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк від до п'ятнадцяти років, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має визначене місце проживання, має на утриманні батьків пенсійного віку, наявність державних нагород та відзнак за час проходження служби в органах Служби безпеки України, наявність захворювань, згідно наданої медичної документації, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_5 , з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, такі ризики існують та виправдовують застосування запобіжного заходу у виді тримання.
Твердження обвинуваченого про те, що прокурором не доведено наявність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновок суду першої інстанції про доведеність ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, ґрунтується на даних про особу обвинуваченого, урахуванням тяжкості та обставин вчинення кримінального правопорушення, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватись від суду та перешкоджати кримінальному провадженню, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Таким чином, з врахуванням практики ЄСПЛ та конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, колегія суддів уважає, що у цьому судовому провадженні суспільний інтерес має більшу вагу над повагою до свободи особи, а тому, і з цих підстав, продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є виправданим.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність існування ризиків конкретними доказами є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано особу обвинуваченого, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці дані будуть враховані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення по суті.
Крім того, доводи апелянта про те, що стан його здоров'я погіршився у зв'язку із його перебуванням у ДУ «Київський слідчий ізолятор» є безпідставними, позаяк апелянтом не долучено доказів на підтвердження зазначеної обставини.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 відповідає вимогам закону та містить в собі, в тому числі обґрунтований виклад обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися і тому подальше тримання під вартою останнього є виправданим, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Відтак, рішення про доцільність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави та неможливість застосування до останнього більш м'яких запобіжних заходів, суд першої інстанції належним чином обґрунтував, і ставити під сумнів його законність та вмотивованість у колегії суддів підстави відсутні.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого, наразі підтверджують потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інший, менш суворий запобіжний захід, може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність необхідності подальшого утримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає неспроможними.
Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України, залишити без задоволення, ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2025 року - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: ______________ ________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/3995/2025
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_6
Доповідач: ОСОБА_1