26 червня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 758/8087/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7588/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Захарчук С.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми, -
У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пухальська Н.С. звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір підряду на виконання проектних робіт №29.
На виконання умов вказаного договору та за усною домовленістю з ФОП ОСОБА_3 було сплачено аванс на загальну суму 413 00 грн. 00 коп., які були передані, на прохання ФОП ОСОБА_3 , його брату ОСОБА_2 06.04.2018 року було сплачено 138 000 грн. та 25.05.2018 року було сплачено ще 275 000 грн., що підтверджується розписками від 06.04.2018 року та від 25.05.2018 року, які власноруч підписані відповідачем. Однак, жодних робіт за договором ФОП ОСОБА_3 виконано не було.
Зазначала, що при розгляді судової справи № 758/7005/19 Подільським районним судом м. Києва було встановлено, що ОСОБА_3 не отримував кошти за договором, а ОСОБА_2 не є стороною договору та не перебуває з останнім в будь-яких відносинах, окрім родинних.
Відтак, вважала, що відповідач набув грошові кошти на загальну суму 413 000 грн. без достатньої правової підстави.
Враховуючи викладене, просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в загальному розмірі 413 000 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 224 035,09 грн. та понесені судові витрати в загальному розмірі 21 308,35 грн.(а.с. 1-6).
24.02.2023 року до суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т. 1 а.с. 42-47).
На обґрунтування відзиву зазначав, що вимоги викладені у позовній заяві є безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими жодними доказами. Вказував, що при розгляді судової справи № 758/7005/19, що розглядалась Подільським районним судом м. Києва, представник позивача у судовому засіданні визнав факт розробки та передачі відповідачем проектної документації. При цьому, збір вихідних даних, предпроектна та проектна документація передавались позивачу в електронному вигляді в період з 03.04.2018 року до 19.12.2019 року. Тому, твердження позивача, що жодних робіт за договором виконано не було є надуманими та такими що не відповідають дійсності.
Зазначав, що між позивачем та відповідачем був укладений усний договір доручення по об'єкту Комплекс торгово-офісних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання даного договору ОСОБА_1 була надана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Саєнко О.О. від 03 травня 2018 року, та зареєстрована в реєстрі за номером 1470. Відтак, твердження позивача, що відповідач набув грошові кошти без достатньо правової підстави є безпідставними. Наголошував, що відповідач виконав роботи з розробки проектної документації відповідно до договору доручення (т. 1 а.с. 42-47).
У травні 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Пухальською Н.С. було подано відповідь на відзив, в якому просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (т. 1 а.с. 102-107).
У вересні 2023 року до суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та покласти усі судові витрати на позивача (т. 1 а.с.110-116).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 138 000 грн. безпідставно набутих коштів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1380 грн. судового збору (т. 1 а.с. 175-178).
Не погодившись з рішенням районного суду, 03 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пухальська Н.С. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т. 1 а.с. 181-184).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що рішення є незаконним та обґрунтованим та прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказувала, що судом не було надано належної правової оцінки всім доказам наданим позивачем у їх сукупності. Зокрема, позивачем було надано рішення Подільського районного суду від 30.09.2021 у справі № 758/7005/19 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору та повернення авансу. Розгляд справи № 758/7005/19 здійснювався тим самим складом суду, яким здійснювався і розгляд даної справи. При цьому, як було зазначено позивачем у позові та відповіді на відзив, під час розгляду судової справи № 758/7005/19 судом було встановлено, що ФОП ОСОБА_3 було укладено договір підряду на виконання проектних робіт № 29. Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором замовник ( ОСОБА_1 ) доручає, а виконавець ( ОСОБА_3 ) приймає на себе зобов'язання розробити за завданням замовника проектну документацію стадія «П» (Проект) (крім розділу зовнішні електричні мережі) та отримати позитивний експертний висновок; розробити за завданням замовника проектну документацію стадія «Р» (Робоча документація) (крім розділу зовнішні електричні мережі) по об'єкту: «Комплекс торгово-офісних будівель, за адресою: АДРЕСА_1 », а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані виконавцем проектні роботи.
Крім того, судовим рішенням було встановлено, що згідно з розписками від 06.04.2018 року та 25.05.2018 року ОСОБА_2 склав розписки про те, що він отримав від ОСОБА_1 аванс на проектні роботи згідно договору № 29 від 29.03.18 року у розмірі 138 000 грн. та 275 000 грн. відповідно.
Крім того, судом було встановлено, що доказів того, що суми, визначені договором були сплачені ФОП ОСОБА_3 суду не надано, як не надано і доказів того, що ФОП ОСОБА_2 є стороною договору або йому було доручено виконання умов зазначеного договору.
Таким чином, відповідно до обставин встановлених рішенням суду у справі № 758/7005/19 та відповідно до письмових доказів наданих позивачем грошові кошти передані відповідачу, як за розпискою від 06.04.2018 року, так і за розпискою від 25.05.2018 року були передані саме на виконання умов договору підряду на виконання проектних робіт №29 від 29.03.2018 року, що був укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_3 .
Зазначала, що у своєму відзиві відповідач фактично підтверджує факт отримання грошових коштів як за розпискою від 06.04.2018 року, так і за розпискою від 25.05.2018 року для виконання робіт по об'єкту: «Комплекс торгово-офісних будівель, за адресою АДРЕСА_1 ». Тобто, грошові кошти за обома розписками були отримані відповідачем в якості авансу на проектні роботи згідно договору № 29 від 29.03.18 року. Натомість, встановивши той факт, що відповідач не є стороною договору підряду на виконання проектних робіт № 29 від 29.03.2018 року, суд першої інстанції, на думку позивача, безпідставно відмовив ОСОБА_1 в частині стягнення коштів у розмірі 275 000 грн. за розпискою від 25.05.2018 року.
В той же час, суд першої інстанції не з'ясував які відносини мали місце між сторонами та не встановив наявність чи відсутність правої підстави отримання відповідачем від позивача грошових коштів в розмірі 275 000,00 грн. за розпискою від 25.05.2018 року.
Вважала, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 275 000,00 грн. за розпискою від 25.05.2018 року.
Крім того, позивачем у позовній заяві, окрім вимоги щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів, була також заявлена вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 224 035,09 грн. При цьому, задовольняючи позов частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 138 000,00 грн. безпідставно набутих коштів та відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції взагалі не навів жодних мотивів, з яких суд виходив відмовляючи у задоволені решти позовних вимог.
Також, посилалась на те, що судом першої інстанції не було застосовано до відзиву на позовну заяву відповідача процесуальні наслідки положень ст. 126 ЦПК України, оскільки відзив було подано з пропуском строку на його подачу(т. 1 а.с. 181-184).
06 березня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвокат Рябко Р.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення (т. 1 а.с. 220-222).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бузинний А.С. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Рябко Р.О. заперечував проти задоволення скарги і просив її відхилити.
Інші особи до суду не прибули, були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Факт належного повідомлення позивача ОСОБА_1 підтвердив його представник - адвокат Бузинний А.С., належне сповіщення відповідача ОСОБА_2 визнав його представник - адвокат Рябко Р.О. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 1 а.с. 234-250).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Щодо вимог про стягнення безпідставно отриманих грошей.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Частиною третьою 3 статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, провадження № 14-445цс18, дійшла висновку, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилався на те, що 29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір підряду на виконання проектних робіт № 29. На виконання умов вказаного договору та за усною домовленістю з ФОП ОСОБА_3 було сплачено аванс на загальну суму 413 00 грн. 00 коп., які були передані, на прохання ФОП ОСОБА_3 , його брату ОСОБА_2 , що підтверджується розписками від 06.04.2018 року та від 25.05.2018 року, які власноруч підписані відповідачем. Однак, жодних робіт за договором ФОП ОСОБА_3 виконано не було та при розгляді судової справи № 758/7005/19 Подільським районним судом м. Києва було встановлено, що ОСОБА_3 не отримував кошти за договором, а ОСОБА_2 не є стороною договору та не перебуває з останнім в будь-яких відносинах, окрім родинних. Відтак, вважав, що відповідач набув грошові кошти на загальну суму 413 000 грн. без достатньої правової підстави.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2018 року між ОСОБА_1 (замовник) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) (далі - ФОП ОСОБА_3 ) було укладено договір підряду на виконання проектних робіт № 29 (т. 1 а.с.13-16).
Відповідно до п. 1.1. договору, за цим договором замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання розробити за завданням замовника проектну документацію стадія «П» (Проект) (крім розділу зовнішні електричні мережі) та отримати позитивний експертний висновок; розробити за завданням замовника проектну документацію стадія «Р» (Робоча документація) (крім розділу зовнішні електричні мережі) по об'єкту: «Комплекс торгово-офісних будівель по АДРЕСА_1 », а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані виконавцем проектні роботи.
Ціна договору складає 550 000 грн. (а.с. 2.1 договору).
Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. договору замовник здійснює оплату вартості робіт, визначеної п. 2.1. цього договору, поетапно у наступному порядку: до початку виконання робіт замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 50%, що складає 275 000 грн.; подальший розрахунок здійснюється згідно календарного графіка фінансування, що є невід'ємною частиною цього договору.
Замовник здійснює оплату у національній валюті України в безготівковому порядку. Шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний у цьому договорі у порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору.
Зобов'язання замовника по оплаті вважаються виконаними з моменту списання коштів з рахунку замовника та зарахування на рахунок виконавця (п. 2.4. договору).
Згідно з п. 3.1. договору виконавець приступає до виконання робіт за цим договором після здійснення замовником оплати авансу, відповідно до п. 2.2.1. цього договору, надання замовником за актом приймання - передачі усіх необхідних вихідних даних на проектування, зазначених у додатку № 2 до цього договору.
Виконавець зобов'язаний виконати роботи протягом 120 робочих днів від дати початку виконання робіт, визначеної відповідно до п. 3.1. цього договору (п. 3.2. договору) (т. 1 а.с. 13-16).
Вказані обставини встановлені набравшим законної сили рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року у справі № 758/7005/19 у спорі між тими ж сторонами, які беруть участь у цій справі (т. 1 а.с. 13-16).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи викладене, обставина щодо укладання між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 договору підряду на виконання проектних робіт № 29 від 29.03.2018 року доказуванню не підлягає.
При цьому, як вбачається з розписки від 06.04.18 року відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 аванс на проектні роботи згідно з договором № 29 від 29.03.2018 в сумі 138 000 грн. (т. 1 а.с. 17).
Як вбачається з розписки від 25.05.18 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошовий аванс в сумі 275 000 грн. на виконання проектних робіт по об'єкту Торгово-офісний центр за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 18).
Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача посилалась на те, що між позивачем та відповідачем був укладений усний договір доручення по об'єкту Комплекс торгово-офісних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання даного договору ОСОБА_1 була надана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Саєнко О.О. від 03 травня 2018 року, та зареєстрована в реєстрі за номером 1470. Вважав, що твердження позивача, що відповідач набув грошові кошти без достатньо правової підстави є безпідставними, оскільки відповідач виконав роботи з розробки проектної документації по об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження вказаного до відзиву на позовну заяву відповідачем надано відповідні документи, зокрема:
Проект том 1 Будівництво Комплексу торгово-офісних будівель, АДРЕСА_1 на земельних ділянках кадастровий номер: 3222484001:013:5093, 3222484001:01:013:5067, розроблений ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 60-86). Вказаний Проект не містить підпису ФОП ОСОБА_2 ;
Повідомлення про початок виконання будівельних робіт - будівництво Комплексу торгово-офісних будівель, АДРЕСА_1 , на земельних ділянках кадастровий номер: 3222484001:013:5093, 3222484001:01:013:5067, в якому зазначено, що проектна документація розроблена ФП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 91-94). Повідомлення підписане ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 91-94);
Довіреність від 23.05.2018 року, посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Саєнко О.О., зареєстрована в реєстрі за № 1470, якою ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 уповноважили ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 бути представниками в будь-яких органах, установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, органах державної влади та місцевого самоврядування, селищних (сільських) радах, виконавчих комітетах, бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності та об'єкти нерухомого майна Києво-Святошинського району Київської області, державній реєстрації службі України, державній адміністрації Києво-Святошинського району Київської області, Державній архітектурно-будівельній інспекції України, Департаменті містобудування та архітектури або у відповідній РДА, у відповідній службі містобудівного кадастру, Управлінні земельних ресурсів, Державному земельному кадастрі, садівничих товариствах, архітектурних органах, житлово-експлуатаційних організаціях, органах пожежної безпеки, органах електро,-газо,-водопостачання та інших державних, недержавних установах, підприємствах, організаціях, тощо з усіх питань, пов'язаних з розробкою проектно-кошторисної документації, затвердженням, погодженням, отриманням дозволів, будівельних паспортів, реєстрацією повідомлень та декларацій про початок робіт та введення об'єкту в експлуатацію, оформленням та реєстрацією права власності на Комплекс торгово-офісних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність видана строком на три роки, по 03 травня 2021 року, без права передоручення третім особам (т. 1 а.с. 89-90).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було безпідставно прийнято до уваги відзив на позовну заяву разом з доданими до нього доказами, оскільки відповідачем було пропущено строк на подачу відзиву та останнім не заявлялось клопотання про поновлення такого строку.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01 листопада 2022 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми. Справу призначено розглядати за правилами загального позовного провадження на 23 січня 2023 року об 11 год. 05 хв. у приміщенні Подільського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 21, каб. 309. ОСОБА_2 встановлено строк для подання відзиву на позов - п'ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (т. 1 а.с. 31).
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 копії вказаної ухвали, відтак, строк на подання відзиву на позовну заяву останнім не було пропущено.
Здійснивши перевірку обставин справи та наданих сторонами доказів, судом апеляційної інстанції у даній справі встановлено, що за договором № 29 від 29 березня 2018 року сторонами вказаного договору є саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
З розписки від 06.04.2018 року видно, що відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 аванс на проектні роботи згідно з договором № 29 від 29.03.2018 в сумі 138 000 грн. (т. 1 а.с. 17).
При цьому, відповідачем не заперечується факт отримання ним вказаних грошових коштів, однак, доказів передачі ОСОБА_2 . ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 138 000 грн., отриманих за вказаною розпискою від 06.04.2018 року на виконання умов договору № 29 від 29.03.2018 року.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач безпідставно набув грошові кошти у розмірі 138 000 грн. за розпискою від 06.04.2018 року, оскільки ОСОБА_2 не є стороною договору підряду № 29 від 29.03.2018 року.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 138 000 грн. відповідач ОСОБА_2 не оскаржував.
Перевіривши позовні вимоги в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 275 000 грн. за розпискою від 25.05.2018 року, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, з розписки від 25.05.2018 року видно, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошовий аванс в сумі 275 000 грн. на виконання проектних робіт по об'єкту Торгово-офісний центр за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 18).
Однак, вказана розписка не містить посилання на договір № 29 від 29.03.2018, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 .
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як вбачається з довіреності від 03 травня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Саєнко О.О., зареєстрованою в реєстрі за № 1470, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 уповноважили, зокрема, ОСОБА_2 бути представником в будь-яких органах, установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування,….тощо з усіх питань, пов'язаних з розробкою проектно-кошторисної документації, затвердженням, погодженням, отриманням дозволів, будівельних паспортів, реєстрацією повідомлень та декларацій про початок робіт та введення об'єкту в експлуатацію, оформленням та реєстрацією права власності на Комплекс торгово-офісних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність видана строком на три роки, по 03 травня 2021 року, без права передоручення третім особам (т. 1 а.с. 89-90).
Крім того, в підписаному ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Повідомленні про початок виконання будівельних робіт - будівництво Комплексу торгово-офісних будівель, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Крюківшина, вул. Дружби, 29, на земельних ділянках кадастровий номер: 3222484001:013:5093, 3222484001:01:013:5067, зазначено, що проектна документація розроблена ФП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 91-94).
Тобто, вказане свідчить про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже з 03 травня 2018 року і на час підписання ОСОБА_2 розписки від 25 травня 2018 року про отримання грошей в сумі 275 000 грн. були наявні певні договірні відносини.
При цьому, відповідача посилався на Повідомлення про початок виконання будівельних робіт - будівництво Комплексу торгово-офісних будівель, Київська обл.., Києво-Святошинський р-н., с. Крюківшина, вул. Дружби, 29, на земельних ділянках кадастровий номер: 3222484001:013:5093, 3222484001:01:013:5067, в якому зазначено, що проектна документація розроблена ФП ОСОБА_2 (а.с. 91-94). Повідомлення підписане ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 91-94).
Цих обставин представники сторін не заперечували і в суді апеляційної інстанції про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 1 а.с. 250).
Поряд з цим, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 18 квітня 2018 року у справі №668/7704/15-ц).
Отже зміст нотаріально посвідченої довіреності від 03 травня 2018 рокуякою у т.ч. позивач ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути представником…. з усіх питань, пов'язаних з розробкою проектно-кошторисної документації, … на Комплекс торгово-офісних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у т.ч. подавати заяви, запити, подавати та отримувати необхідні довідки… сплачувати необхідні платежі та виконувати всі ніші дії, пов'язані з цією довіреністю та зміст розписки від 25 травня 2018 року про отримання ОСОБА_2 275 000 грн. на виконання проектних робіт по об'єкту: Торгово-офісний центр за адресою: Київська обл.., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул.. Дружби, 29 та надані сторонами пояснення в рамках цієї цивільної справи свідчать про наявність ознак правовідносин доручення позивачем ОСОБА_10 відповідача ОСОБА_2 на виконання певних дій на виконання проектних робіт та сплату коштів, а відтак й наявність договірних правовідносин (т. 1 а.с. 18, 89-90).
Відтак, враховуючи, що з наданих стороною відповідача доказів, які не спростовані позивачем, вбачається, що з 03 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були наявні договірні відносини за договором доручення (довіреністю) на виконання певних робіт (послуг), у т.ч. з наданням ОСОБА_2 повноважень сплачувати кошти від імені у т.ч. ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині з інших підстав, а саме - наявність правовідносин з договору доручення, що само по собі виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України.
На підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача як безпідставно набутих грошових коштів в сумі 275 000 грн. з посиланням на ст. 1212 ЦК України, оскільки позивачем не доведено факт безпідставного набуття або збереження відповідачем цих грошових коштів.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 753/650/15-ц, 753/17193/18 (провадження № 61-16623св19).
Щодо вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами.
В апеляційній скарзі апелянт зазначав, що позивачем у позовній заяві, окрім вимоги щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів, була також заявлена вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 224 035,09 грн.
Так, зі місту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь, в тому числі, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 224 035,09 грн. за період з 25.05.2018 року по 12.09.2022 року. Позивачем до суду першої інстанції було надано розрахунок процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на суму заборгованості 413 000 грн. за період з 25.05.2018 по 03.06.2022 року (т. 1 а.с. 1-6, 12).
З вимогою про повернення грошових коштів як безпідставно набутих позивач звернувся до відповідача рекомендованим листом від 31 серпня 2022 року про що надав докази направлення поштою такої вимоги 01 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 8-10).
Позивач ОСОБА_1 посилаючись на статтю 1212 ЦК України, навів розрахунок процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (за аналогією статті 1048 ЦК України), просив стягнути з ОСОБА_2 відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 224 035,09 грн.
Згідно ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 639/224/16-ц вказано, що «звертаючись з позовом про повернення відповідачем безпідставно отриманих грошових коштів, позивач на підставі статті 1214 ЦК України просила стягнути проценти за користування цими коштами, визначивши їх розмір відповідно до статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України, застосувавши аналогію закону. Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні. Отже, застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина перша статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині. Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь позивача проценти за користування безпідставно набутими коштами на рівні облікової ставки НБУ, застосовуючи аналогію закону із статтею 1048 ЦК України, неправильно визначився з правовою природою нарахування таких процентів».
За таких обставин відсутні підстави для застосовування до спірних відносин частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону для визначення розміру процентів.
Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 310/5926/16-ц (провадження № 61-29959св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 330/2142/16-ц (провадження № 61-11775св20), від 06 березня 2024 року у справі № 947/3897/20 (провадження № 61-7685св23)
Оскільки позов у цій справі подано у зв'язку з неправомірним користуванням відповідачем ОСОБА_2 грошовими коштами, права та інтереси позивача ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом стягнення на його користь суми інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Поряд з цим, суд першої інстанції не навів мотивів відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги.
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 639/224/16-ц, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року в справі № 585/2836/16-ц (провадження № 61-187св19), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 183/2018/17 (провадження № 61-3796св19), колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року- змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 27 червня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов