справа №761/19912/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/4631/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
25 червня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
власника майна: ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №220240000000000772 від 30 серпня 2024 року за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 114-1 КК України, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332, частиною другою статті 369-2 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 332 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 332 КК України та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 369, частиною першою статті 366 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-Б, на паркувальному майданчику біля готелю «Салют», а саме на транспортний засіб «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_8 , із забороною відчуження, розпорядження та користування.
Не погоджуючись з указаною ухвалою представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, відмовити.
У мотивування скарги зазначає, що транспортний засіб «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 не має жодного відношення до предмету доказування у кримінальному провадженні №220240000000000772 від 30 серпня 2024 року, де одним із підозрюваних осіб є ОСОБА_9 .
Уважає, що прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання у розумінні вимог статті 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні і які стосуються безпосередньо автомобіля марки «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , а слідчий суддя, у свою чергу, у відповідності до статті 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття законного та обґрунтованого рішення, зокрема у матеріалах, які додані до клопотання, не міститься жодного доказу того, що вилучений 07 травня 2025 року транспортний засіб відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Посилається на те, що матеріали клопотання прокурора не містять переконливих доказів того, що вказане майно має значення для органу досудового розслідування, а також належного обґрунтування щодо можливості використання вказаного автомобіля в якості доказів у кримінальному провадженні.
Вказує, що даний автомобіль не є знаряддям злочину, на ньому відсутні сліди кримінального правопорушення, частина перша статті 114-1 КК України не передбачає додаткового покарання як конфіскації майна.
Звертає увагу суду, що власником даного автомобіля є ОСОБА_8 , яким користуються вона та її чоловік ОСОБА_16 , який має ряд захворювань, що підтверджується медичною документацією, у зв'язку з чим саме він використовує автомобіль як засіб пересування, що стосується підозрюваного ОСОБА_9 , то він до даного автомобіля не має ніякого відношення та їм не користується, ніяких доказів того, що підозрюваний ОСОБА_9 користується вищевказаним автомобілем сторона обвинувачення слідчому судді не надала та слідчим суддею при розгляді клопотання цих обставин не здобуто.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що представник ОСОБА_7 , а також власник майна ОСОБА_8 не були присутні у судовому засіданні 27 травня 2025 року при розгляді клопотання прокурора про арешт майна, отримали ухвалу слідчого судді та ознайомилися з її змістом лише 06 травня 2025 року.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 , власника майна ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто у відсутності власників майна та адвоката ОСОБА_7 .
Згідно матеріалів судової справи докази направлення копії ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року власнику майна, підозрюваному та/або їх представнику/захиснику відсутні.
Як зазначає адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 , представник ОСОБА_7 , а також власник майна ОСОБА_8 не були присутні у судовому засіданні 27 травня 2025 року при розгляді клопотання прокурора про арешт майна, отримали ухвалу слідчого судді та ознайомилися з її змістом лише 06 травня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи.
З апеляційною скаргою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 звернувся 09 червня 2025 року.
З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, ГСУ СБ України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024000000000772 від 30 серпня 2024 року за підозрою громадян України ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 114-1 КК України, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332, частиною другою статті 369-2 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 332 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 332 КК України та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 369, частиною першою статті 366 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше квітня 2024 року, виник злочинний умисел, спрямований на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Так, ОСОБА_9 у невстановлений у ході досудового розслідування час, але не пізніше липня 2024 року, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, разом з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка займає посаду начальника Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в м. Києві Державної адміністрації, та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка займає посаду заступника начальника відділу по виконанню соціальних програм Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації, а також іншими на цей час невстановленими особами, маючи широке коло зв'язків серед працівників Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації, інших зацікавлених осіб, знаючи про існуючі законодавчі обмеження щодо надання відстрочки від призову за мобілізацією, розпочав систематичну діяльність з сприяння у оформленні військовозобов'язаним особам актів про встановлення факту здійснення догляду за особами, які його потребують, без належних фактичних та правових підстав з метою подальшого їх використання заінтересованими особами для отримання відстрочки від призову за мобілізацією, а також виїзду за межі України.
Установлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 входять до складу постійно діючої комісії з встановлення факту здійснення особою постійного догляду Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації, яка розглядає документи щодо встановлення факту здійснення військовозобов'язаним постійного догляду за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з цим, ОСОБА_10 , як начальник Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в м. Києві Державної адміністрації, затверджує акти про встановлення факту здійснення догляду за особами, які його потребують.
Водночас, ОСОБА_10 є членом комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 , утвореної згідно з Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.
З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_9 систематично надавав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 інформацію для складення і затвердження актів про встановлення факту здійснення догляду, сприяв оформленню інших документів та довідок за винагороду при наступних обставинах.
Так, 17 лютого 2025 року приблизно о 15 год. у службовому кабінеті ОСОБА_10 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (службовий кабінет ОСОБА_10 ), ОСОБА_11 повідомила їй, що вони на прохання ОСОБА_9 оформлювали акт для особи на прізвище ОСОБА_17 , яка пішла в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Однак, з ІНФОРМАЦІЯ_6 телефонували начальнику відділу по виконанню соціальних програм Управління соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації ОСОБА_18 і питали чому акт обстеження виданий управлінням, а також адреси в акті та висновку лікарсько-консультативної комісії не співпадають.
Реалізуючи свій злочинний план, 25 лютого 2025 року близько 11 год. у своєму службовому кабінеті ОСОБА_10 зустрілась з ОСОБА_9 та під час розмови з ним обговорила робочий процес щодо сприяння особам, зокрема ОСОБА_19 , в отриманні актів, довідок, на підставі яких надається відстрочка від призову за мобілізацією. При цьому, під час розмови ОСОБА_10 та ОСОБА_9 досягли згоди щодо розподілу грошових коштів між собою та ОСОБА_11 за оформлення відповідних документів.
26 лютого 2025 року приблизно о 15 год. у своєму службовому кабінеті ОСОБА_10 зустрілась з ОСОБА_9 та під час особистої розмови з ним обговорила обставини оформлення документів для осіб з прізвищами: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , в отриманні яких заінтересований ОСОБА_9 . Водночас, у ході зустрічі в кабінет зайшла ОСОБА_11 , яка уточнила поточний стан особових справ осіб з прізвищами: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 .
При цьому установлено, що акт про встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_23 за ОСОБА_24 за адресою: АДРЕСА_2 , від 18 грудня 2024 року №688 зберігався у приміщенні Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації за адресою: м. Київ, вул. Юлії Здановської, 5/3.
Там же зберігались акти про встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_25 за ОСОБА_26 за адресою: АДРЕСА_3 , від 18 грудня 2024 року №682, ОСОБА_27 за ОСОБА_28 за адресою: АДРЕСА_4 , від 18 грудня 2024 року №682.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, 03 березня 2025 року приблизно о 14 год. 15 хв. у своєму службовому кабінеті ОСОБА_10 зустрілась з ОСОБА_9 . Під час зустрічі ОСОБА_9 передав ОСОБА_10 документи щодо осіб з прізвищами ОСОБА_29 , ОСОБА_30 та ОСОБА_31 . У цей же день о 14 год. 19 хв. ОСОБА_10 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, здійснила телефонний дзвінок ОСОБА_11 на номер телефону НОМЕР_3 , у якої поцікавилась чи є документи щодо ОСОБА_32 .
Установлено, що акт про встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_33 за ОСОБА_34 за адресою: АДРЕСА_5 , від 18 грудня 2024 року №680 зберігався у приміщенні Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації за адресою: м. Київ, вул. Юлії Здановської, 5/3. Однак, фактичне місце проживання ОСОБА_35 знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (Оболонський р-н. м. Києва).
18 березня 2025 року приблизно о 12 год. 15 хв. у своєму службовому кабінеті ОСОБА_10 здійснила телефонний дзвінок ОСОБА_9 у присутності ОСОБА_11 . Під час розмови вони обговорили, що оформлені акти знаходяться у ОСОБА_11 та обставини оформлення документів для осіб на прізвища ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 . При цьому ОСОБА_11 повідомила, що ОСОБА_9 вимагав від неї невідкладного оформлення акту про здійснення постійного догляду.
Продовжуючи реалізацію протиправної діяльності, 25 березня 2025 року близько 15 год. 30 хв. у службовому кабінеті ОСОБА_10 відбулась її розмова з ОСОБА_11 , в ході якої вони з'ясовували знаходження документів щодо осіб на прізвище ОСОБА_39 та ОСОБА_40 . При цьому ОСОБА_11 зауважила, що копію військового квитка ОСОБА_41 вона отримала від ОСОБА_9 . Того ж дня, приблизно о 15 год. 50 хв. ОСОБА_11 повідомила ОСОБА_10 , що ОСОБА_9 вимагає від неї оформлення акту на особу з прізвищем ОСОБА_42 , місце проживання якої зареєстровано у Святошинському районі м. Києва.
Наступного дня, 26 березня 2025 року близько о 13 год. 50 хв. ОСОБА_9 зайшов до службового кабінету ОСОБА_10 та передав їй грошові кошти. У свою чергу, ОСОБА_10 в ході розмови з ОСОБА_9 зауважила, що у чотирьох актах встановлення факту здійснення постійного догляду відсутня інформація щодо договорів оренди приміщень, адрес за якими такі особи здійснюють догляд, а також те, що ці адреси не співпадають з місцем реєстрації осіб, тому для оформлення актів потрібні договори оренди з відповідними адресами.
Продовжуючи протиправну діяльність, 03 квітня 2025 року приблизно о 13 год. 40 хв. у своєму службовому кабінеті ОСОБА_10 зустрілась з ОСОБА_9 . Під час зустрічі ОСОБА_9 передав ОСОБА_10 грошові кошти, які остання сховала під свій робочий стіл. У подальшій розмові вони обговорили порядок розподілу цих коштів між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також іншими невстановленими особами. Крім того, у ході розмови ОСОБА_10 обговорила з ОСОБА_9 особливості та вартість отримання актів про встановлення догляду в управліннях соціальної та ветеранської політики інших районів міста Києва.
З огляду на викладене, своїми умисними діями ОСОБА_9 разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , іншими невстановленими на цей час особами, сприяли військовозобов'язаним громадянам України, а саме: ОСОБА_19 , ОСОБА_27 , ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , а також іншим невстановленим на цей час особам уникнути проходження мобілізаційних заходів в особливий період і призову на військову службу, що створило передумови для зниження мобілізаційного потенціалу Збройних Сил України та, як наслідок, перешкодив законній діяльність Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
07 травня 2025 року у порядку частини третьої статті 233 КПК України проведено обшук транспортного засобу марки «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_9 , в ході якого було виявлено та вилучено майно, зазначене в протоколі обшуку, а також вказаний автомобіль, який поміщено на відповідальне зберігання до ДГЗ СБ України, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Парково-Сирецька, 13.
Постановою слідчого від 07 травня 2025 року зазначений транспортний автомобіль визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22024000000000772.
13 травня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 про арешт майна у кримінальному провадженні №22024000000000772 від 30 серпня 2024 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 114-1 КК України, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332, частиною другою статті 369-2 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 332 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 332 КК України та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 369, частиною першою статті 366 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-Б, на паркувальному майданчику біля готелю «Салют», а саме на транспортний засіб «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_8 , із забороною відчуження, розпорядження та користування.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту із забороною відчуження, розпорядження та користування на транспортний засіб «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_8 , з тих підстав, що вказане прокурором у клопотанні майно цілком відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, а отже обґрунтовано має правовий статус речового доказу, з метою забезпечення його збереження, здобуття нових доказів у кримінальному провадженні, оскільки вищевказаний автомобіль використовувався у протиправній діяльності ОСОБА_9 та може бути використаний як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Посилання апелянта на те, що транспортний засіб «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 не має жодного відношення до предмету доказування у кримінальному провадженні №220240000000000772 від 30 серпня 2024 року, де одним із підозрюваних осіб є ОСОБА_9 ; прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання у розумінні вимог статті 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні і які стосуються безпосередньо автомобіля марки «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , а слідчий суддя, у свою чергу, у відповідності до статті 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття законного та обґрунтованого рішення, зокрема у матеріалах, які додані до клопотання, не міститься жодного доказу того, що вилучений 07 травня 2025 року транспортний засіб відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України; матеріали клопотання прокурора не містять переконливих доказів того, що вказане майно має значення для органу досудового розслідування, а також належного обґрунтування щодо можливості використання вказаного автомобіля в якості доказів у кримінальному провадженні; даний автомобіль не є знаряддям злочину, на ньому відсутні сліди кримінального правопорушення, частина перша статті 114-1 КК України не передбачає додаткового покарання як конфіскації майна, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вказаний транспортний засіб використовувався у протиправній діяльності ОСОБА_9 та може бути використаний як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та є достатні підстави вважати, що вказаний транспортний засіб може бути прихованим, пошкодженим, зіпсованим, знищеним чи відчуженим.
При цьому, автомобіль марки «Toyota», модель «Land Cruiser 200», д.н.з. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, про що була винесена відповідна постанова.
Аргументи скаржника, що власником даного автомобіля є ОСОБА_8 , яким користуються вона та її чоловік ОСОБА_16 , який має ряд захворювань, що підтверджується медичною документацією, у зв'язку з чим саме він використовує автомобіль як засіб пересування, що стосується підозрюваного ОСОБА_9 , то він до даного автомобіля не має ніякого відношення та їм не користується, ніяких доказів того, що підозрюваний ОСОБА_9 користується вищевказаним автомобілем сторона обвинувачення слідчому судді не надала та слідчим суддею при розгляді клопотання цих обставин не здобуто, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4