18 червня 2025 року м. Київ
Справа № 363/4088/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/8978/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області, постановлену під головуванням судді Баличевої М.Б. 21 лютого 2025 року в м. Вишгород, за заявою заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову, у справі за позовом заступника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Димерської селищної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженням земельними ділянками,
Заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабця І. 20 лютого 2025 року звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову у справі № 363/4088/24 шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221888600:16:112:7006, яка належить ОСОБА_1 ; 3221888600:16:112:7007, яка належить ОСОБА_2 ; 3221888600:16:112:7008, яка належить ОСОБА_3 ; 3221888600:16:112:7009, яка належить ОСОБА_4 ; 3221888600:16:112:7010, яка належить ОСОБА_5 ; 3221888600:16:112:7011, яка належить ОСОБА_6 ; 3221888600:16:112:7012, яка належить ОСОБА_7 ; 3221888600:16:112:6088, яка належить ОСОБА_9 .
В обґрунтування поданої заяви зазначав, що Київською обласною прокуратурою подано позов, зокрема, про повернення на користь Димерської селищної ради земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:16:112:7006, 3221888600:16:112:7007, 3221888600:16:112:7008, 3221888600:16:112:7009, 3221888600:16:112:7010, 3221888600:16:112:7011, 3221888600:16:112:7012, 3221888600:16:112:6088, які частково накладаються на 200-метрову прибережну захисну смугу (ПЗС) Київського водосховища (р. Дніпро) та 50-ти метрову прибережну захисну смугу ставків на річці Жидок, тобто є землями водного фонду, і які всупереч вимог ст.ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 86, 88 Водного кодексу України передані у приватну власність, як землі сільськогосподарського призначення. Вказані факти підтверджено інформацією Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського № 991-001-1522/991-083 від 08 вересня 2023 року, яка є належним, допустимим та достатнім доказом у розумінні ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином, відповідачами набуто право власності на спірні земельні ділянки всупереч вимог законодавства за рахунок земель водного фонду, які є обмеженими у цивільному обороті та не можуть перебувати у приватній власності, а тому останні підлягають поверненню дійсному власнику. На даний час виникла необхідність щодо вжиття заходів забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки з метою запобігання таким діям чи їх негативним наслідкам, що може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що прокурором не наведено об'єктивних даних про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, а тому суд не вбачав підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Не погодився із вказаним судовим рішенням заступник керівника Київської обласної прокуратури, ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Київською обласною прокуратурою подано позов, зокрема, про повернення на користь Димерської селищної ради земельних ділянок, які частково накладаються на 200-метрову прибережну захисну смугу (ПЗС) Київського водосховища (р. Дніпро) та 50-ти метрову прибережну захисну смугу ставків на річці Жидок, тобто, є землями водного фонду, і які всупереч вимог ст.ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 86, 88 Водного кодексу України передані у приватну власність як землі сільськогосподарського призначення.
Вказані факти підтверджено інформацією Центральної геофізичної обсерваторії їм. Бориса Срезневського № 991-001-1522/991-083 від.08.09.2023, яка є належним, допустимим та достатнім доказом у розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України.
Відповідачами у справі набуто у власність земельні ділянки водного фонду, які не можуть передаватись у власність громадян, оскільки імперативно обмежені у цивільному обороті та на них поширюється окремий, чітко визначений законодавством порядок і способи використання.
Отже, судом першої інстанції не враховано обставини, доводи та обґрунтування прокурора, що невжиття заявленого заходу забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, а також викликати подальше утруднення виконання рішення суду.
Також, судом першої інстанції не взято до уваги, що накладення арешту на спірне майно у цій справі має логічний зв'язок з предметом позовних вимог що заявлені, і такий захід може забезпечити ефективний, захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову.
Висновки суду про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову не ґрунтуються на дослідженні усіх обставин та доводів заявника у справі та не відповідають вимогам законодавства.
Вжиття саме таких заходів забезпечення є адекватним змісту порушеного права власності держави на землю, на відновлення якого поданий позов прокурора у даній справі, та, за умови його задоволення, не створить труднощів при виконанні рішення суду.
На підставі викладеного, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_9 - адвокат Оплачко В.О. заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
Перевіряючи обставини справи, судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
У серпні 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в якій просив:
- усунути перешкоди у здійсненні Димерською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 14 травня 2021 року № 10-2110/15-21-сг у частині затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ;
- усунути перешкоди у здійсненні Димерською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом скасування рішень державного реєстратора щодо права власності відповідачів на спірні земельні ділянки;
- усунути перешкоди у здійсненні Димерською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221888600:16:112:7006, 3221888600:16:112:7007, 3221888600:16:112:7008, 3221888600:16:112:7009, 3221888600:16:112:7010, 3221888600:16:112:7011, 3221888600:16:112:7012, 3221888600:16:112:6088;
- усунути перешкоди у здійсненні Димерською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом повернення на користь Димерської селищної ради від кожного з відповідачів земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221888600:16:112:7006, 3221888600:16:112:7007, 3221888600:16:112:7008, 3221888600:16:112:7009, 3221888600:16:112:7010, 3221888600:16:112:7011, 3221888600:16:112:7012, 3221888600:16:112:6088;
- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
20 лютого 2025 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221888600:16:112:7006, 3221888600:16:112:7007, 3221888600:16:112:7008, 3221888600:16:112:7009, 3221888600:16:112:7010, 3221888600:16:112:7011, 3221888600:16:112:7012, 3221888600:16:112:6088.
Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, прокурор посилався на те, що предметом спору є усунення перешкод власнику - територіальній громаді у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками, що розташовані в межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро та ставків на річці Жидок.
Вказував, що спірні земельні ділянки незаконно перейшли у приватну власність відповідачів, а подальше їх відчуження може призвести до неможливості виконання майбутнього рішення суду.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Частиною 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 та 2 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст.150 ЦПК України).
Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведених обставин справи вбачається, що предметом спору у даній справі є усунення перешкод власнику - територіальній громаді , у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровим номером 3221888600:16:112:7006, 3221888600:16:112:7007, 3221888600:16:112:7008, 3221888600:16:112:7009, 3221888600:16:112:7010, 3221888600:16:112:7011, 3221888600:16:112:7012, 3221888600:16:112:6088 шляхом скасування наказу Держгеокастру, скасування державної реєстрації права власності з одночасним поверненням їх у власність територіальної громади.
Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не наведено об'єктивних даних про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду.
Апеляційний суд не може погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки в силу об'єктивних обставин, існує ймовірність того, що відповідачі, як власники спірного майна можуть розпорядитися ним, зокрема відчужити земельну ділянку іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, застосування судом такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на спірні земельні ділянки, до розгляду справи по суті, є цілком достатнім для забезпечення можливості виконання судового рішення і, в той же час, не створить ризику заподіяння непомірної шкоди.
Обрані заявником заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а отже, існує прямий зв'язок між вказаними заходами забезпечення позову і предметом позову.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до положень ст. 149 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, що має місце у вказаній справі.
При цьому вжиття відповідних заходів може забезпечити як належний розгляд справи, так і належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити як розгляд справи, так і виконання можливого рішення суду.
Колегія суддів також зазначає, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Враховуючи тимчасовий характер заходів забезпечення позову баланс інтересів учасників судового розгляду буде додержаним.
Отже доводи апеляційної скарги є такими, що знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Суд першої інстанції, не врахував зазначені обставини, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав до забезпечення позову у спосіб, про який просив заявник, оскільки саме такі заходи забезпечення позову спроможні забезпечити розгляд справи та фактичне виконання рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 2 ст. 376 ЦПК України, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року - скасувати та постановити нове судове рішення.
Заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами:
3221888600:16:112:7006, яка належить ОСОБА_1 ;
3221888600:16:112:7007, яка належить ОСОБА_2 ;
3221888600:16:112:7008, яка належить ОСОБА_3 ;
3221888600:16:112:7009, яка належить ОСОБА_4 ;
3221888600:16:112:7010, яка належить ОСОБА_5 ;
3221888600:16:112:7011, яка належить ОСОБА_6 ;
3221888600:16:112:7012, яка належить ОСОБА_7 ;
3221888600:16:112:6088, яка належить ОСОБА_9 .
Строк пред'явлення постанови до виконання - три роки.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 30 червня 2025 року.