30 червня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/861/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12 листопада 2022 року (дата загибелі ОСОБА_2 ) пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В обґрунтування позову позивач посилається на протиправність відмови відповідача у призначенні їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з тих підстав, що позивач не перебувала у зареєстрованому шлюбі із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 . Позивач вважає, що вона має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника як дружина померлого військовослужбовця, оскільки рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2024 року у справі №713/1627/24, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім'єю позивача та загиблого ОСОБА_2 у період з 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата смерті ОСОБА_2 ). Тобто позивач вважається членом сім'ї загиблого військовослужбовця, що, фактично, свідчить про наявність у неї статусу дружини загиблого ОСОБА_2 і перебування на його утриманні.
Ухвалою суду від 28 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано докази у відповідача.
Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на призначення пенсії у разі втрати годувальника мають саме дружини військовослужбовців або осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, за умови, якщо такі жінки не взяли повторний шлюб. Тобто зміст зазначеної норми закону свідчить про те, що право на призначення пенсії має виключно один з подружжя, тобто за наявності зареєстрованого шлюбу, а не особа, яка проживала однією сім'єю із загиблим військовослужбовців. Однак позивачем не було надано доказів перебування її у шлюбі із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 , а рішення суду, на яке вона посилається в обґрунтування права на призначення пенсії у разі втрати годувальника, засвідчує лише факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Натомість згідно з положеннями статті 21 Сімейного кодексу України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Вважаючи оскаржувані позивачем дії законними, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого ОСОБА_2 .
До вказаної заяви позивачем було додано, зокрема, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2024 року у справі №713/1627/24, яке набрало законної сили 21 жовтня 2024 року, і яким установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1996 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається зі змісту розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 08 листопада 2024 року, відповідачем вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки серед долучених до заяви документів відсутня інформація про одруження з ОСОБА_2 .
Листом від 12 листопада 2024 року №2400-1703-8/45960 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що згідно з інформацією, наявною в копії рішення Вижницького районного суду Чернівецької області, ОСОБА_1 не перебувала у шлюбі із загиблим ОСОБА_2 , а у судовому рішенні встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Водночас у законодавстві про пенсійне забезпечення чітко й однозначно визначено, що право на призначення пенсії в разі втрати годувальника, з-поміж інших категорій осіб, має хтось один із подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які рази проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать.
За таких обставин позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Так, частиною третьою статті 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Статтею 30 Закону №2262-ХІІ визначений перелік членів сім'ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Зокрема, згідно з частиною першою статті 30 Закону №2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону №2262-XII непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.
Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;
г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;
д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Статтею 31 Закону №2262-XII встановлено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Відповідно статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є вичерпним. Вони не містять положень, згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, таких як, наприклад, спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.
Як вбачається зі встановлених у цій справі обставин, право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивач обґрунтовує тим, що у період з 1996 року по 12 листопада 2022 року вона проживала однією сім'єю із ОСОБА_2 , що підтверджується рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2024 року у справі №713/1627/24.
Надаючи оцінку таким доводам, суд зауважує, що у розумінні частини четвертої статті 30 Закону №2262-XII право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям. Після смерті того, хто за життя утримував другого, той, хто пережив померлого, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника. Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Як свідчать наявні у справі матеріали, офіційного шлюбу між позивачем та померлим ОСОБА_2 станом на день подання заяви про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника (01 листопада 2024 року) не було укладено.
Наданим позивачем рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2024 року (справа №713/167/24) встановлено лише факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 1996 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас факту укладення офіційного шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 указаним рішенням суду не було встановлено.
Суд зазначає, що вжиті в Законі №2262-XII поняття «чоловік» та «дружина» означають саме одного з подружжя, натомість жінка чи чоловік, які проживають (проживали) однією сім'єю із загиблим (загиблою) військовослужбовцем, до визначених статтею 30 Закону України №2262-XII членів сім'ї померлого годувальника не належать.
Частинами першою статті 21 Сімейного кодексу України визначено поняття шлюбу, що означає сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Водночас частиною другою цієї ж статті передбачено, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 27 Сімейного кодексу України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Отже, саме зареєстрований у встановленому порядку шлюб створює відповідні правові наслідки для подружжя, у тому числі й щодо реалізації прав та обов'язків.
Аналізуючи положення Закону №1058-IV та норм Сімейного кодексу України, Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року по справі №461/3169/17 дійшов таких висновків:
«У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї, але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки. Ззовні такі відносини подібні до шлюбних, однак попри цю схожість, вони не ототожнюються з ними. Жінка та чоловік, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттю «подружжя», позаяк саме цим терміном законодавець персоніфікує чоловіка та жінку (подружжя) як суб'єктів правовідносин, що склалися між ними внаслідок реєстрації шлюбу.
У законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.».
Таким чином, у розумінні статті 30 Закону №2262-XII та статті 36 Закону №1058-IV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому, відповідно, не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 березня 2015 року (справа №21-615а14) та Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа №804/1501/18).
Указана позиція також підтримана Верховним Судом і у справі №240/12904/23 (постанова від 24 лютого 2025 року).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність у позивача права на призначення їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 30 Закону №2262-ХІІ. Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника з підстав відсутності факту перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі із загиблим ОСОБА_2 .
Отже, у даних спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Інші доводи позову та докази, якими позивач обґрунтовує наявність у неї права на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, за умови недотримання умови для призначення такої пенсії - перебування у зареєстрованому шлюбі із померлим годувальником та відсутності факту взяття повторного шлюбу, не свідчать про наявність підстав для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів наявність правових підстав для задоволення цього позову.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 червня 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк