Справа № 420/6166/25
30 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови сплати ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 19.02.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 494814 грн. 33 коп. нарахованої на виконання рішення від 13.07.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1297/20 у загальній сумі 395770 грн. 34 коп., та інфляційних втрат і три проценти річних за період з 01.12.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 888732 грн 77 коп. нарахованої на виконання рішення від 08.10.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7857/20 у загальній сумі 636682 грн. 33 коп; стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на підставі статті 625 ЦК України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та три процента річних за період з 19.02.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 494814 грн. 33 коп. нарахованої на виконання рішення від 13.07.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1297/20 у сумі 395770 грн. 34 коп. та інфляційні втрати і три проценти річних за період з 01.12.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 888732 грн 77 коп. нарахованої на виконання рішення від 08.10.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7857/20 у сумі 636682 грн. 33 коп., а всього загальну суму 1032452 грн. 67 коп. за рахунок Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов'язкових платежів і зборів, комісійної винагороди.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що 18 жовтня 2024 року від Пенсійного фонду України на картковий рахунок позивача зарахована сума 1383547,10 грн для погашення боргу за судовими рішеннями по справі №420/1297/20 та по справі №420/7857/20. При цьому, як вказав позивач, відповідач сплатив борг за рішеннями суду, без інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 19.02.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 494814 грн. 33 коп. нарахованої на виконання рішення від 13.07.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1297/20 у загальній сумі 395770 грн. 34 коп., та інфляційних втрат і три проценти річних за період з 01.12.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 888732 грн 77 коп. нарахованої на виконання рішення від 08.10.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7857/20 у загальній сумі 636682 грн. 33 коп. Позивач, посилаючись на положення ст.509 ЦК України, рішення Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 і діюче законодавство України, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
17.03.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому представник відповідача вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові. Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління сплатило Позивачу різницю щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка утворилася внаслідок проведення перерахунку такої виплати на виконання судових рішень від 08.10.2020 по справі 420/7857/20 та від 13.07.2020 по справі № 420/1297/20. При цьому відповідач зазначив, що вказаними судовими рішеннями на Головне управління було покладено зобов'язання саме провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання. Тобто, з Головного управління не було стягнуто певну суму грошових коштів (заборгованості) та за встановленими обставинами між позивачем та Головним управлінням не виникло грошових правовідносин, а позивач не є кредитором по відношенню до відповідача. Таким чином, як зазначив відповідач, оскільки між позивачем та Головним управлінням не виникли грошові правовідносини, вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України є необґрунтованими.
18.03.2025 до суду від Державної казначейської служби України надійшли пояснення по справі, згідно яких третя особа вказала, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. При цьому, як вказала третя особа, відсутні підстави для стягнення Казначейством за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку інфляційних витрат та 3% річних, оскільки належним боржником, що прострочив грошове зобов'язання є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно з посвідчення № НОМЕР_1 позивач є суддею у відставці Військового апеляційного суду Військово-Морських Сил (а.с.14).
Відповідно до постанови Верховної ради України “Про звільнення суддів» від 03 червня 2010 року № 2315-VI, у зв'язку з поданням заяви про відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків звільнено з посади судді Військового апеляційного суду Військово-Морських Сил ОСОБА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 по справі №420/1297/20 задоволено позо позивача; визнано протиправним та скасовано рішення Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №824525 від 16.05.2019 року про відмову в перерахунку довічного грошового утримання; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №951370824525 від 23.01.2020 року про відмову в перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням раніше виплачених сум за період з 05.12.2019 року по 31.12.2019 року відповідно до довідки Одеського апеляційного суду №104 від 20.03.2019 року; за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року відповідно до довідки Одеського апеляційного суду №105 від 20.03.2019 року; за період з 01.01.2020 року відповідно до довідки Одеського апеляційного суду №06-21/61/2020; в іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 по справі №420/1297/20 ухвалено по всьому тексту рішення Одеського оружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року по справі №420/1297/20 замість періоду перерахунку пенсії “з 05.12.2019 року по 31.12.2019 року» відповідно до довідки Одеського апеляційного суду №104 від 20.03.2019 року, вказати “з 05.12.2018 року по 31.12.2018 року».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 по справі №420/7857/20 частково задоволено позов позивача; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №951370824525 від 16 березня 2020 року про відмову у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Одеського апеляційного суду №06-21/273/2020 від 10.03.2020 року починаючи з 19.02.2020 року з урахуванням фактично раніше виплачених коштів; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок); задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
18 жовтня 2024 року від Пенсійного фонду України на картковий рахунок позивача зарахована сума 1383547,10 грн для погашення боргу за судовими рішеннями по справі №420/1297/20 та по справі №420/7857/20, що не спростовано відповідачем(а.с.20).
Позивач, зазначивши, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовило у сплаті ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 19.02.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 494814 грн. 33 коп. нарахованої на виконання рішення від 13.07.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1297/20 у загальній сумі 395770 грн. 34 коп., та інфляційних втрат і три проценти річних за період з 01.12.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 888732 грн 77 коп. нарахованої на виконання рішення від 08.10.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7857/20 у загальній сумі 636682 грн. 33 коп, звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.
У той же час, суд звертає увагу, що між сторонами справи, а саме позивачем та пенсійним фондом відсутні договірні зобов'язання щодо нарахування та виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці), оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата пенсії, врегульоване спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.
За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.
Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати “від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом.
Судом встановлено, що в даній справі позивач не заявляв відповідних вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а позовна заява не вмотивована відповідними підставами, відповідне право не підлягає захисту в межах цієї справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.
За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови сплати ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 19.02.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 494814 грн. 33 коп. нарахованої на виконання рішення від 13.07.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1297/20 у загальній сумі 395770 грн. 34 коп., та інфляційних втрат і три проценти річних за період з 01.12.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 888732 грн 77 коп. нарахованої на виконання рішення від 08.10.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7857/20 у загальній сумі 636682 грн. 33 коп; стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на підставі статті 625 ЦК України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та три процента річних за період з 19.02.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 494814 грн. 33 коп. нарахованої на виконання рішення від 13.07.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1297/20 у сумі 395770 грн. 34 коп. та інфляційні втрати і три проценти річних за період з 01.12.2020 року по 17.10.2024 року на суму основної заборгованості 888732 грн 77 коп. нарахованої на виконання рішення від 08.10.2020 року Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7857/20 у сумі 636682 грн. 33 коп., а всього загальну суму 1032452 грн. 67 коп. за рахунок Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов'язкових платежів і зборів, комісійної винагороди.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.