27 червня 2025 рокусправа № 463/2024/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Личаківського районного суду м. Львова звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якому просить:
«- ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати протокол комісії для розгляду питань надання військовозобов?язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, особливий період ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- зобов?язати комісію для розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_6 повторно розглянути заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
З метою дотримання правил підсудності справ Личаківський районний суд м. Львова ухвалою від 05.03.2025 передав адміністративну справу №463/2024/25 до Львівського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського окружного адміністративного суду справу №463/2024/25 передано для розгляду судді Кравціву О.Р.
Ухвалою суду від 02.05.2025 справу №463/2024/25 прийнято до провадження та відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до положень частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» її син має право на відстрочку від мобілізації, оскільки його брат загинув від вогнепального поранення, яке отримав під час перебування на військової службі в 2020 році, приймаючи участь в антитерористичній операції. З метою отримання інформації щодо надання відстрочки сину ОСОБА_2 позивач зверталася із зверненнями до ІНФОРМАЦІЯ_7 у відповідь на які її повідомили, що комісія з питань надання відстрочки від призову ІНФОРМАЦІЯ_8 відмовила сину позивача в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_4 , подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечила та зазначила, що за результатами поданих позивачем документів та перевірки інформації, яка подана до ІНФОРМАЦІЯ_8 встановлено, що батьками згідно з свідоцтвом про народження є ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Сповіщення про загибель сім'ї брата ОСОБА_4 , який є повнорідним тільки по мамі, оскільки батько ОСОБА_5 . У сповіщенні вказано, що ОСОБА_4 загинув в наслідок вогнепального кульового поранення голови 22.04.2020. Смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 в формі визначеного повідомлення №1329 від 05.12.2024 розглянуто заяву ОСОБА_2 щодо права на відстрочку на військову службу під час призову відповідно до статті 23 пункту 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Причиною відмови в наданні даної відстрочки є сповіщення про смерть №185 від 20.07.2020 - смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Також, серед переліку документів відсутній службовий акт розслідувань, який містить інформацію про причини і місце загибелі брата ОСОБА_4 на відсутність якого вказує і сама мама.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Першочергово вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не входить до складу комісії утвореної при районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, тому не приймав жодного рішення щодо надання чи відмови у наданні ОСОБА_2 відстрочки від призову на військову службу по мобілізації.
Щодо суті спору відповідач зазначив, що 04.12.2024 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_9 надійшла заява ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за №12639 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_10 здійснено перевірку поданих ОСОБА_2 документів щодо оформлення йому відстрочки від призову на військову службу та законності підстав для надання такої. Основним документом на підтвердження підстав для надання відстрочки до заяви долучено сповіщення про смерть, однак саме у сповіщенні про смерть зазначено, що солдат ОСОБА_4 (являється повнорідним братом по матері для ОСОБА_2 ), гранатометник гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_11 внаслідок наскрізного вогнепального кульового поранення голови. Смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Інших документів, з переліку необхідних, які б надавали право на відстрочку від призову на військову службу ОСОБА_2 не надав. За результатами розгляду цієї заяви комісією при ІНФОРМАЦІЯ_12 прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, про що ОСОБА_2 було повідомлено 05.12.2024 за вих. №1329.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзивів, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 04.12.2024 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_10 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви ОСОБА_2 долучив копії: паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; тимчасового посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 ; свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 ; свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 ; сповіщення Військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2020 №185 про смерть (загибель) ОСОБА_4 ; довідку Славської селищної ради №146 від 03.04.2023 про родинні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_4 листом від 05.12.2024 повідомив ОСОБА_2 , що за результатами розгляду поданої ним заяви комісії ухвалила рішення про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причини відмови: немає підстав для отримання відстрочки згідно з пунктом 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки відповідно до сповіщення про смерть №185 від 20.07.2020 - смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Як зазначає позивач ( ОСОБА_1 ) з метою отримання інформації про надання відстрочки ОСОБА_2 (сина) надсилала 11.12.2024 та 12.12.2024 в електронній формі звернення до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідач листом від 24.01.2025 повідомив ОСОБА_1 , що комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 її сину ОСОБА_2 відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підставою відмови є інформація сповіщення Військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2020 №185, що смерть ОСОБА_4 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Вважаючи рішення про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу протиправним, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина 1).
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (частина 2).
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (частина 1).
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (частина 2).
Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі - Закон №1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Згідно з положенням статті 17 Закону №1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина 1).
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством (частина 2).
Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства (частина 3).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII). Також, Законом №2232-XII визначено загальні засади проходження військової служби в Україні.
Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу". Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-XII).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Згідно з статтею 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з абзацом 4 пунктом 3 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону №3543-XII).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, окрім іншого:
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Таким чином, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
З огляду на викладене, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від військовозобов'язаного заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації разом з долученими документами повинен прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період в (редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №560).
Пунктами 56-60 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 56).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються (пункт 57).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5 (пункт 58).
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59).
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
У разі неможливості провести перевірку у військовозобов'язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє про необхідність надання відповідних підтвердних документів (пункт 60).
З викладених норм права висновується, що заява щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та долучені до такої заяви документи подається особисто військовозобов'язаним до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і підлягає обов'язковому розгляду відповідною комісією протягом семи днів з дати надходження.
За результатами розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, а про прийняте комісією рішення військовозобов'язаного повідомляється засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку заявника не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
Водночас приписами пункту 60 Порядку №560 передбачена можливість військовозобов'язаного оскаржити рішення про відмову у наданні відстрочки в судовому порядку.
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Із доказів у справі суд встановив, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , 04.12.2024 звернуся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_8 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви ОСОБА_2 долучив копії: паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; тимчасового посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 ; свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 ; свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 ; сповіщення Військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2020 №185 про смерть (загибель) ОСОБА_4 ; довідку Славської селищної ради №146 від 03.04.2023 про родинні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 05.12.2024 за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 прийнято рішення, оформлене протоколом №28, про відмову в наданні відстрочки, оскільки немає підстав для отримання відстрочки згідно з пунктом 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», адже відповідно до сповіщення про смерть №185 від 20.07.2020 - смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. ІНФОРМАЦІЯ_4 листом від 05.12.2024 повідомив про відмову ОСОБА_2 .
Отже, ОСОБА_2 з метою отримання відстрочки від призову під час мобілізації особисто звернувся із заявою та пакетом документів до уповноваженого суб'єкта владних повноважень ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ). Однак за результатами розгляду його заяви, комісія ІНФОРМАЦІЯ_8 прийняла рішення про відмову в наданні такої відстрочки, про що повідомила заявника листом.
Згідно з пунктом 60 Порядку №560 військовозобов'язаний, якому відмовили в наданні відстрочки від призову може оскаржити таке рішення в судовому порядку.
Водночас слід звернути увагу, що до суду із позовом про скасування рішення (протоколу комісії) про відмову в наданні ОСОБА_2 відстрочки від призову під час мобілізації звернулася ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_1 не надано до суду доказів, що її син ОСОБА_2 уповноважив її представляти його інтереси у суді, або доказів того, що вона є його законним представником у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 19 частина 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Таким чином, рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відмову в наданні відстрочки від призову є правовим актом індивідуальної дії. Отже, стосується прав та обов'язків лише для тієї особи, яка в ньому визначена.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі №9901/798/18 зазначила, що:
- нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права;
- вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів;
- нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію;
- нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КА України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Здійснюючи, передбачене статтею 55 Конституції України, право на судовий захист, під час звернення до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. При цьому, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також, визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Також, суд зазначає, що оскаржені правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто, мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.
Отже, завдання адміністративного судочинства можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які належать їй особисто.
Водночас відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскарженого рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом (постанови від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18).
Повертаючись до обставин цієї справи суд зазначає, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 розглянуто заяву та за результатами її розгляду прийнято рішення про відмову в наданні відстрочки ОСОБА_2 , однак із позовом про оскарження рішення комісії звернулася ОСОБА_1 .
Таким чином, спірне рішення ІНФОРМАЦІЯ_8 про відмову в наданні відстрочки від призову ОСОБА_2 є правовим актом індивідуальної дії, що стосується визначеної у ньому особи.
Проте ОСОБА_1 не є учасником спірних правовідносин щодо надання відстрочки від призову, оскільки не прийняте стосовно неї, не порушує її прав чи інтересів та відповідно не породжує для неї права на звернення із цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог. Тому, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Приписами статті 139 КАС України позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, повернення судових витрат не передбачено.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович