про повернення позовної заяви
30 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1315/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши позовну заяву адвоката Винниченка Михайла Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Львівської митниці Держмитслужби про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Винниченка Михайла Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Львівської митниці Держмитслужби, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Львівська митниця Держмитслужби;
- зобов'язати Львівська митниця Держмитслужби провести зміну митного режиму щодо автомобіля ISUZU моделі Rodeo Denver Max TD I-C реєстраційний номер НОМЕР_2 , ВІН код НОМЕР_3 з статусу (митного режиму) “благодійна допомога» на митний режим “імпорт» враховуючи той факт, що ОСОБА_1 є власником авто, судовим рішенням встановлено що Автомобіль ISUZU Rodeo, ВІН код НОМЕР_3 був придбаний саме за кошти позивачів для ОСОБА_1 і переданий позивачу ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним (протиправним) та скасувати Наказ №96 в/ч НОМЕР_1 від 31.08.2022 про те що автомобіль ISUZU Rodeo, ВІН код НОМЕР_3 який був придбаний саме за кошти позивачів для ОСОБА_1 обліковується за в/ч НОМЕР_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на автомобіль марки ISUZU моделі Rodeo Denver Max TD I-C реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ВІН код НОМЕР_3 ;
- усунути перешкоди у користуванні автомобілем марки ISUZU моделі Rodeo Denver Max TD I-C реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ВІН код НОМЕР_3 , шляхом повернення позивачу власнику авто ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та шляхом зобов'язання відповідача Військова Частина НОМЕР_1 зняти з балансу помилково зареєстрований на баланс військової частини автомобіль марки ISUZU моделі Rodeo Denver Max TD I-C реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ВІН код НОМЕР_3 , який належить Позивачу на правах власності (був придбаний позивачем).
Згідно із частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
У цьому випадку, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, та здійснюючи перевірку щодо підсудності цієї справи адміністративному суду, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
У пункті 3 частини першої статті 4 КАС України міститься визначення поняття «адміністративний суд», згідно із яким - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
За пунктом 5 частини першої статті 4 КАС України адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Суб'єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач звертаючись до суду вимагає встановити право власності на автомобіль та усунути перешкоди щодо користування ним, при цьому в іншій частині вимог оскаржує бездіяльність Львівська митниця Держмитслужби та оскаржує наказ № 96 в/ч НОМЕР_1 від 31.08.2022.
Вирішуючи питання щодо підсудності цієї справи окружному адміністративному суду, в контексті публічно-правових відносин між учасниками справи, що носять обов'язковий характер для юрисдикції адміністративного суду, беручи до уваги наявність приватно - правового інтересу позивача, суд зазначає таке.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Главою 2 розділу І "Загальні положення" КАС України визначено правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, відповідно до яких КАС України розрізняє предметну, інстанційну та територіальну юрисдикції (підсудність).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною першою статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Таким чином, частиною першою статті 22 КАС України у поєднанні приписів 19 КАС України передбачений перелік справ, які підсудні окружним адміністративним судам.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частини третьої статті 26 Цивільного кодексу України фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
За приписами статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Об'єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та/або цифровому середовищі, що обумовлює форму об'єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов'язків щодо них.
Відповідно до приписів статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Частина перша статті 387 Цивільного кодексу України встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач об'єднав кілька вимог до різних суб'єктів владних повноважень. Одні з цих вимог - приватно - правові щодо встановлення права власності на автомобіль, не підсудні окружним адміністративним судам.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання позивачем в одне провадження позовних вимог, які належать до підсудності (юрисдикції) різних місцевих судів.
Відповідно до частини шостої статті 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Отже, визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Враховуючи, що позивач об'єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним місцевим судам, як юрисдикційно так і територіально, і немає законних підстав для їх роз'єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз'єднання Луганський окружний адміністративний суд міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги, суд висновує про наявність правових підстав для повернення цієї позовної заяви позивачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.
Подібна правова позиція щодо застосування норми пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України Велика Палата Верховного Суду викладала неодноразово, зокрема, у постановах від 02.03.2023 у справі № 215/3640/22, від 11.07.2024 у справі № 990/198/24, від 05.12.2024 у справі № 990/308/24.
У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22.10.1996, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема,чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28.05.1985, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справіЕшингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Враховуючи, що позов стосується однорідних по своїй суті правовідносин, але містить окремі групи позовних вимог, які не пов'язані між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, що відповідно до частини першої статті 172 КАС України виключає можливість об'єднання таких вимог в одній позовній заяві, суд дійшов висновку, що позовна заява, відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України, підлягає поверненню заявнику.
Керуючись ст.ст. 169, 243, 248 КАС України, суд
Позовну заяву адвоката Винниченка Михайла Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Львівської митниці Держмитслужби про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторно звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяТ.В. Смішлива