Іменем України
30 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/757/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Дзіся Андрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Дзіся Андрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач) з такими вимогами:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.03.2025 №121130004861 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію з 14.01.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в рф з 07.12.1994 по 01.06.1996 та до страхового стажу періоди військової служби з 10.05.1989 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою призначення пенсії відповідно до пункту 5 частини 2 ст. 114 ЗУ « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та рішенням від 17.03.2025 відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу відповідачем згідно до записів трудової книжки не зараховано періоди роботи в рф з 07.12.1994 по 01.06.1996, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Позивач зазначає, що проходив військову службу в районах Крайньої Півночі, отже має право на обчислення періоду військової служби з 10.05.1989 по 31.12.1990 у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців.
Позивач вважає рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, тому звернувся до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 21 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відмовлено у залученні Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Відповідач правом подання відзиву не скористався, відзив на позовну заяву не подав.
На підставі приписів статті 162 КАС України, суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській
області із заявою від 14.01.2025 про призначення пенсії відповідно до пункту 5 частини 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.03.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Рішення відповідача, в межах спірних періодів, обгрунтове таким.
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 14.01.2025. Вік заявника 55 років 2 місяці 21 день.
Відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про призупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних га кримінальних справах віл 22 січня 1993 року» з 1 січня 2023 року російська федерація з односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 19 червня 2023 року. Тому, на осіб, які працювали в росії після 1 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
страховий стаж особи становить 28 років 11 місяців 9 днів;
пільговий стаж особи за Списком № 2 становій 16 років 5 місяців 1 день.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
-періоди роботи з 07.12.1994 по 01.06.1996 відповідно до записів трудової книжки від 19.08.1988 НОМЕР_2 , оскільки зарахування до страхового стажу періедів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу PCP, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено.
До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Відмовити в призначенні пенсії на пільгових умовах згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років). Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 26.12.2028.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Позивачу на дату звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії виповнилося 56 років, страховий стаж - 28 років 11 місяців 9 днів, при необхідному 30 років, пільговий стаж особи за Списком № 2 - 16 років 5 місяців 1 день (необхідно для призначення пенсії не менше 12 років 6 місяців).
Щодо незарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи в рф з 07.12.1994 по 01.06.1996.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
При цьому, згідно з абзацами першим-п'ятим підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається: за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку; по інвалідності - з дня встановлення інвалідності; у зв'язку з втратою годувальника - з дня, що настає за днем смерті годувальника; за вислугу років - з дня, наступного за днем звільнення з роботи, яка дає право на таку пенсію, але не раніше 24 лютого 2022 року.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.
Таким законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 588/647/17.
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_3 від 19.08.1988 у межах спірного періоду позивач працював на Крайній півночі Вілюйської ГЕС:
- запис №8: 07.12.1994 прийнятий електромонтером 4 розряду (наказ №218-к від 06.10.1994);
-запис №9: 01.05.1995 переведений електромонтером 5 розряду (наказ №385-к від 15.05.1995);
-запис №10: 01.06.1996 звільнений за власним бажанням (наказ №119-к від 30.07.1996).
Суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена 20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР № 162. Не містять креслень, виправлень чи дописок, виконані акуратно, чорнилом, завірені підписом уповноваженої особи та печатками підприємства.
При цьому, підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії за віком є відсутність необхідного страхового стажу, який передбачений статтею 26 Закону № 1058-IV, а саме 30 років, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Стаття 6 Угоди визначає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 8 Угоди, органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.
Статтею 11 Угоди визначено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Слід урахувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», якою передбачено вихід України з Угоди.
За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Разом з тим, частина друга статті 13 Угоди встановлює, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Як зазначив суд раніше, постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Відповідно до статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірні періоди Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 19.08.1988.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 Російської Федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди його роботи на території Росії.
Отже, період роботи позивача з 07.12.1994 по 01.06.1996 мав бути зарахований відповідачем до його страхового стажу позивача.
Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу періоду військової служби з 10.05.1989 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців, суд зазначає таке.
У відповідності до пункту «в» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба, незалежно від місця проходження служби.
Статтею 78 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12.10.1967 передбачено, що період перебування громадян на дійсній військовій службі в рядах Збройних Сил СРСР зараховується до їх трудового стажу.
Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 25.03.1968 №181 солдатам, матросам, сержантам, звільненим починаючи з 1968 року з військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, час їхньої дійсної строкової служби зараховується у стаж роботи, який дає право на отримання пільг, передбачених указами Президії Верховної Ради від 10.02.1960 та від 26.09.1967, якщо вони не пізніше трьох місяців влаштувалися на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Вищезазначене кореспондується також з нормами пункту 47 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі затвердженої Постановою ДК РМ СРСР з питань праці та заробітної плати від 16.12.1967 №530/П-28, де зазначено, що стаж роботи, що надає право на отримання пільг не переривається у випадку призову (зарахування) до Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, військ та органів Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, органів Міністерства охорони громадського порядку, міліції, якщо перерва між звільненням зі служби у військах або вказаних органів та зарахуванням на роботу чи на навчання у вищий, середній чи інший спеціальний навчальний заклад не перевищує трьох місяців (без урахування часу переїзду до місця роботи чи навчання).
При цьому, законодавець в цьому випадку встановив дві умови для пільгового обчислення періоду строкової військової служби: проходження строкової військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі; прийняття після служби на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі протягом трьох місяців.
Трудова книжка позивача НОМЕР_3 від 19.08.1988 містить записи щодо проходження військової служби:
-запис №4: 10.05.1989-10.04.1992 служба у лавах Радянської армії (військовий квиток НОМЕР_4 ).
Дослідженням записів трудової книжки судом встановлено, що трудова книжка позивача не містить записів про проходження позивачем військової служби саме в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Жодних доказів щодо проходження військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі позивачем не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача в пільговому обчисленні періоду проходження позивачем військової служби.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивача періоду військової служби з 10.05.1989 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців суд відмовляє за відсутністю доказів проходження позивачем служби в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Враховуючи те, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні періоду роботи позивача з 07.12.1994 по 01.06.1996 до страхового стажу позивача, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.03.2025 №121130004861 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, а отже, таке рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, враховуючи допущені порушення відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії від 14.01.2025, а також те, що при зарахуванні спірного періоду у позивача буде достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.03.2025 №121130004861 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію з 14.01.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 07.12.1994 по 01.06.1996.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом № 1058-IV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, то суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення Бендерський проти України, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позов слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн.
Сума судового збору, що належить до сплати 968,96 грн, тому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн пропорційно до задоволенних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Дзіся Андрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Герцена, 10, ЄДРПОУ 21318350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.03.2025 №121130004861 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14.01.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 07.12.1994 по 01.06.1996.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесіт чотири) гривень 48 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Захарова