30 червня 2025 року № 320/14030/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
скасувати рішення №932500165474 від 25.01.2024 року Головного управління пенсійного фонду України у Київській області, яким відмовлено в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, починаючи з 24.01.2024 року;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області ОСОБА_1 зарахувати при призначенні пенсії періоди роботи з 01.01.2004 року по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
Позов обґрунтовано тим, що після досягнення 50-річного віку позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відповідач-2 відмовив у призначенні пенсії з тих підстав, що заявниця не досягла пенсійного віку (55 років), визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивач, посилаючись на положення п."б" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) в редакції до внесення змін "Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, переконана, що досягла віку, необхідного для призначення такої пенсії. Окрім цього, відповідачем-1 не зараховано до страхового стажу спірні період роботи в інфекційному відділенні охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №320/14030/24 відкрито провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою суду від 29.04.2025 залучено до участі у справі №320/14030/24 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідач 1 у відзиві на позов вказав про необґрунтованість доводів позивача.
Відповідач 2 письмового відзиву на позов не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
24.01.2024 позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням відповідача 2 №932500165474 від 25.01.2024 року позивачу було відмовлено в призначені пенсію за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що заявниця не досягла необхідного пенсійного віку.
Позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, , тому звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004.
Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
11.10.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон №1058-ІV доповнено Розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, ч.1 ст.114 Закону №1058-ІV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV передбачено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Водночас, до внесення відповідних змін у Закон №1058-ІV питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначалося Законом №1788-XII, який залишається чинним на день виникнення спірних правовідносин.
За приписами ст.12 Закону №1788-XII, право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" ч.1 ст.13 Закону №1788-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Таким чином, зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту 1 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 врегульовано положеннями двох нормативно-правових актів, а саме: статтею 114 Закону №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII та статтею 13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VІІІ.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ (п.1).
Стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ, які визнані неконституційними, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (п.2).
Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII, які з 23.01.2020 є чинними у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Водночас, Закон №2148-VIII, яким внесено зміни до Закону №1058-ІV, зокрема, статті 114, на предмет конституційності не перевірявся.
За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, в той час, як положення Закону №1058-ІV визначають таке право для жінок після досягнення ними 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ (з урахуванням Рішення №1-р/2020) та Закону №1058-ІV в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та стажу роботи.
Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, то ці норми суперечать одна одній.
Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (№11-1207апп19) сформовано правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (п.56).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за наведеного правового регулювання застосуванню у цій справі підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV, оскільки положення пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII визначає більш сприятливі умови для жінок при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (№11-209заі21), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії (24.01.2024) - досягла віку 50 років.
З відзиву відповідача вбачається, що органом Пенсійного фонду України не зараховано період роботи позивача в інфекційних відділеннях охорони здоров'я з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Орган пенсійного фонду України вважає, що положення ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються при кратному обчисленні страхового стажу лише за період роботи до дня набрання законної сили Законом №1058-IV, тобто до 01.01.2004.
Суд критично оцінює зазначені посилання органу Пенсійного фонду України з огляду на таке.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон №1058-ІV.
Відповідно до преамбули Закону №1058-ІV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону №1058-ІV, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону №1058-ІV робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За правилами статті 60 Закону України №1058-ІV та в силу приписів пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-ІV, період роботи у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 08 червня 2022 року у справі №510/1593/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22, згідно з висновками яких зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1058-ІV періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-ІV.
Відтак, суд дійшов висновку, що орган Пенсійного фонду України зобов'язаний був при обчисленні загального страхового стажу враховувати період роботи позивача з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1058-ІV.
Шодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплатити ій пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, починаючи з 24.01.2024 року, суд зазначає наступне.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 вбачається, що відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, починаючи з 24.01.2024 року
З огляду на встановлення протиправності відмови відповідача, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, з врахуванням висновків суду.
Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає, що згідно приписів пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправним рішення відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання відповідача вчинити дії по нарахуванню та виплаті пенсії, відсутні правові підстави для допущення до негайного виконання рішення суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №932500165474 від 25.01.2024 року Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, яким відмовлено в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області ОСОБА_1 зарахувати при призначенні пенсії періоди роботи з 01.01.2004 року по 25.03.2004 року, з 01.04.2004 року по 01.07.2005 року, з 01.07.2005 року по 16.11.2006 року та з 17.04.2012 року по 14.12.2023 року в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.