30 червня 2025 року № 320/12309/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виявилась у ненарахуванні та невиплаті йому грошових доходів у зв'язку у з несвоєчасним виконанням рішення суду;
- зобов'язати відповідача виплатити компенсацію втрати доходів у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду у справі №320/3965/19 у розмірі 30 425,70 грн. за період з 01.01.2018 по 11.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що має право на компенсацію втрати частини грошових доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати за рішеннями Київського окружного адміністративного суду у справі №320/3965/19 за період з 01.01.2018 по 11.06.2021, проте відповідач безпідставно обмежив її в реалізації вказаного права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - закрито.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року - скасовано, а справу № 320/12309/21 направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
15 грудня 2023 протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями ця справа передана на розгляд судді Колесніковій І.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач у письмовому відзиві на позов не надав вказав про необґрунтованість доводів позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі №320/3965/19 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення відсоткового значення розміру грошового забезпечення при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року згідно постанови КМУ від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та довідки про розмір грошового забезпечення, виданої ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Київській області від 19.03.2018 року № 1003009135, з 79% до 70%, протиправними.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 01.01.2018 року провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 згідно постанови КМУ від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та довідки про розмір грошового забезпечення, виданої ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Київській області від 19.03.2018 року № 1003009135, із урахуванням 79% розміру грошового забезпечення, а також із урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо непереведення ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію по інвалідності згідно з поданою заявою від 23 квітня 2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію по інвалідності з 23 квітня 2019 року.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі №320/3965/19 набрало законної сили 20.01.2020.
11.06.2021 відповідачем виконано рішення суду від 29.10.2019 у справі №320/3965/19 шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позивача.
У подальшому позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, врегульовані положеннями Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В силу вимог частини другої статті 46 Закону № 1058-ІV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статей 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема серед іншого, пенсії; соціальні виплати; сума індексації грошових доходів громадян;
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Статтею 6 Закону № 2050-ІІІ, яка кореспондується з положеннями пункту 7 Порядку № 159, компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, які не повинні носити разового характеру (у даному випадку пенсії); 2) порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців; 3) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 4) фактична виплата заборгованості.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З наведених норм убачається, що компенсація втрати частини доходів нараховується за фактом виплати доходів - в день виплати доходу. Для можливості нарахувати і виплатити компенсацію необхідно визначити приріст індексу споживчих цін (залежить від місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу: береться наступний за місяцем нарахування доходу індекс споживчих цін по місяць фактичної виплати заборгованості, без урахування останнього).
Як зазначалося вище, у відповідності до вимог статті 6 Закону № 2050-ІІІ та пункту 7 Порядку № 159, компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, а також Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 336/4675/17 та від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.
Судом установлено, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі №320/3965/19 відповідачем здійснений перерахунок пенсії позивача.
Остаточний розрахунок в з позивачем пенсійний орган здійснив лише 11.06.2021, що підтверджується матеріалами справи.
У той же час, несвоєчасне нарахування сум відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 522/9778/16-а, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом у спірних правовідносинах.
Суд констатує, що розрахована заборгованість за рішеннями суду входила до складу пенсійних виплат позивач, а тому не може вважатись доходом, що має разовий характер, тобто є доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ.
Отже, оскільки пенсія позивачу виплачена несвоєчасно, пенсійний орган повинен був при її виплаті нарахувати компенсацію втрати частини доходів за відповідний період, проте таких дій відповідач не вчинив і після зазначеної виплати, чим допустив протиправну бездіяльність по відношенню до позивача.
З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку про наявність в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Згідно положень частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
Відповідно до частин 1,2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов'язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).
У пункті 86 постанови від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що закріплені у статті 382 КАС України процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Відтак, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19 та від 23 грудня 2020 року у справі №704/1167/19.
Суд зазначає, що лише прийняття рішення зобов'язального характеру не є безумовною підставою для встановлення у справі судового контролю, а наявність передумов для встановлення такого контролю має підтверджуватися належними та допустимими доказами. Однак, такі докази позивачем надані не були, а обставини, покладені в основу заявленого клопотання, є непереконливими, оскільки носять характер припущення, внаслідок чого суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошових доходів у зв'язку у з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати доходів, у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду у справі №320/3965/19 у розмірі 30 425,70 грн. за період з 01.01.2018 по 11.06.2021.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.