30 червня 2025 року м. Київ справа №758/4055/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення, в якому просить суд:
визнати дії Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення щодо відмови позивачу у наданні статусу інваліда війни протиправними;
зобов'язати Подільську районну в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення надати позивачу статус інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту».
Позов мотивовано тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЄС 1 категорії 2 групи інвалідності, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , виданим 21.05.2019. ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення щодо надання йому статусу інваліда війни відповідно до Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту», на що отримав відмову оформлену листом №106/51-2251 від 26.03.2024. Підставою відмови було те, що позивачем не підтверджено безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08.04.2024 позов передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024, позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року відкрито провадження у справі №758/4055/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 03 липня 2024 року у справі №758/4055/24 доставлено до електронного кабінету Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення 04 липня 2024 року.
Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень КАС України. У зв'язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.4).
ОСОБА_1 з 25.09.1986 по 04.10.1986 працював водієм Камазу з АТП-13060 на дільниці першої зони відчуження в м. Чорнобиль, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.25).
Відповідно до довідки ДСП «Чорнобильська АЕС» від 14.05.2012 №18/3-7365 ОСОБА_1 за час відрядження в зону відчуження в період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 25.09.1986 по 04.10.1986 отримав дозу зовнішнього опромінення 39мЗв (а.с.26).
Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , виданим 21.05.2019 (а.с.6).
З довідки МСЕК серії 10 ААА №117784 від 05.05.2010 вбачається, що ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності з 05.05.2010, причина інвалідності захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.10).
З метою отримання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни», у відповідності до вимог частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач 11.03.2024 звернувся до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення.
Листом Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення від 26.03.2024 №106/51-2251 позивача повідомлено про відсутність підстав для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни з огляду на непідтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
Вважаючи дії Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення щодо відмови позивачу у наданні статусу інваліда війни протиправними, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ), який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
При цьому, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни поширено на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №1770-IV від 15.06.2004.
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до такої категорії осіб законодавець запропонував віднести малочисельну категорію ліквідаторів (1300 осіб), які з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС разом з особами, мобілізованими військоматами, виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Цими загонами проводилися такі роботи: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивація доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробка техніки на пунктах дезактивації, доставка дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань.
Слід також наголосити, що Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі №377/196/17, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17 неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 25.09.1986 по 04.10.1986 приймав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС в складі АТП-13060 на дільниці першої зони відчуження в м. Чорнобиль.
Також встановлено, що позивач отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААА №117784.
Тобто, з матеріалів справи встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд звертає увагу, що вище зазначені довідки не є належним доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, оскільки така інформація в них не відображена.
Створення цивільної оборони для виконання заходів по ліквідації аварії не означає, що до її складу автоматично залучалися усі працівники підприємств, оскільки у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь також й інші формування, які створювалися в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони.
Суд зазначає, що факт безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони є істотним, оскільки у іншому випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Надані позивачем документи, не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №810/4287/18.
Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд доходить висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження підстав та вимог позову позивачем до суду не надано.
Отже, позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.