27 червня 2025 року Справа № 280/2599/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
07 квітня 2025 року на адресу Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), щодо не розгляду заяви про виправлення недостовірних відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 лютого 2025 року у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 559 від 16 травня 2024 року та Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів";
- зобов'язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 внести достовірні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, шляхом розгляду заяви про виправлення недостовірних відомостей у єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідності до наказу Міністерства оборони України від 28 березня 2022 року № 94, Постанови Кабінету Міністрів України № 559 від 16 травня 2024 року та Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 не є військовозобов'язаною особою з огляду на те, що був засуджений за вчинення особливо тяжкого злочину за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (в редакції станом на 2002 рік). Вказує на те, що звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) з заявою про виключення його з військового обліку як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (привести у відповідність дані персональні дані відповідача). Проте, в задоволенні вказаної заяви відповідачем відмовлено та зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені, не передбачено.
Одночасно із позовом до суду подано заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої відмовлено ухвалою судді від 08 квітня 2025 року.
Ухвалою суду від 14 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку несплатою судового збору.
15 квітня 2025 року представником позивача до суду повторно подано заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої відмовлено ухвалою суду від 16 квітня 2025 року.
21 квітня 2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 28 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
16 травня 2025 року від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 24 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву ОСОБА_1 розглянуто та за вихідним №2622 надано відповідь у якій роз'яснено, що Верховною Радою України, 11 квітня 2024 року, прийнятий Закон України №3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" яким внесені зміни до статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в частині взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Дані зміни набули чинності з 18 травня 2024 року. Виходячи з викладеного, особи з судимістю не виключаються з військового обліку, а підлягають взяттю на військовий облік на загальних підставах. Зазначає, що з наданих ОСОБА_1 документів до заяви та облікових даних територіального центру комплектування видно, що він не має військово-облікового документу, відсутнє проходження військово-лікарської комісії. Це є порушенням правил військового обліку. Таким чином ОСОБА_1 було рекомендовано в найближчий час прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 для усунення всіх невідповідностей. Враховуючи викладене, вважає, що вимоги ОСОБА_1 та його представника у позовній заяві є безпідставними. У задоволенні позову просить відмовити.
27 травня 2025 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 № 1/25 від 14 жовтня 2002 року позивач військовому обліку не підлягає згідно пункту 5 «г» статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (а.с. 9 т.1).
Відповідно до витягів з бази даних «Резерв+», сформованих 17 листопада 2024 року, 27 лютого 2025 року, 04 квітня 2025 року ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 21,22 т.1., 108 т.2).
Позивач через свого представника звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою від 21 жовтня 2024 року, в якій просив виправити облікові дані та внести відомості про те, що ОСОБА_1 є особою, виключеною з військового обліку.
Оскільки відповідь позивачем на заяву одержана не була, представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із адвокатським запитом стосовно надання інформації з питань розгляду заяви ОСОБА_1 щодо виправлення облікових даних позивача.
Листами ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема від 04 листопада 2024 року №10126 та 01 грудня 2024 року № 11833 від повідомлено позивача та його представником про те, що нормами чинного законодавства виключення з військового обліку військовозобов'язаних раніше засуджених не передбачено.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та триває до цього часу. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до пунктів 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі - Порядок №1487). Згідно з пунктом 1 Порядку він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
1) допризовники громадяни чоловічої статі віком до 18 років;
2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;
3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;
4) військовозобов'язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно зі статтею 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Статтею 37 Закону №2232-ХІІ врегульовані підстави для:
- взяття на військовий облік та зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (частини перша-п'ята);
- виключення з військового обліку у відповідних ТЦК та СП (частина шоста).
Так, зняттю з військового обліку військовозобов'язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки( в редакції чинній станом на дату звернення із заявою про виключення з військового обліку) підлягають громадяни України:
- які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
- призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;
- які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних;
- військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
- які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних;
- зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
- які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;
- які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
- які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;
- які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;
- які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;
Виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які:
- вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік за новим місцем проживання;
- призвані чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
- направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
- зараховані до військового оперативного резерву;
- в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.
Отже, виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення звільнити цю особу від виконання військового обов'язку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яку у 2001 році вироком суду визнано винним у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (в редакції 2001 року), звільнено від відбування покарання випробувальним терміном 1 рік і 6 місяців, зобов'язано його періодично з'являтись на реєстрацію в органи кримінально виконавчої системі (а.с. 141-143 т.1).
Водночас, до 05 січня 2023 року діяв Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 921 (далі - Порядок № 921).
Відповідно до пункту 56 Порядку № 921 районні (міські) військові комісаріати здійснювали виключення з військового обліку військовозобов'язаних у випадках, передбачених законодавством.
Цим же пунктом Порядку №921 було передбачено, що виключення з військового обліку осіб, які за рішенням суду засуджені до позбавлення волі, здійснювалось без їх особистої присутності, про що у їх військово-облікових документах проставлялись відповідні відмітки.
Водночас, на час розгляду справи Законом України від 11 квітня 2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (набрав чинності 18 травня 2024 року) статтю 37 Закону №2232-XII викладено у новій редакції.
Частиною 6 статті 37 Закону №2232-XII встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення особи з військового обліку.
Відтак, під час розгляду документів позивача щодо виключення його з військового обліку відповідач повинен був застосовувати частини 6 статті 37 Закону №2232-XII у редакції Закону від 11 квітня 2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".
Також, судом встановлено, що відповідач, листами, зокрема від 04 листопада 2024 року № 10126 (а.с. 99-1- т. 1), від 01 грудня 2024 року № 11833 (а.с.108 т.1), та рядом інших листів, дати та номери яких приховані представником позивача за допомогою конвертів (в тому числі а.с. 101, 109 т.1) повідомлено позивача та його представника позивача про те, що нормами чинного законодавства виключення з військового обліку військовозобов'язаних раніше засуджених не передбачено.
Таким чином, заява позивача була розглянута відповідачем.
Отже, з боку ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутня протиправна бездіяльність щодо розгляду заяви позивача.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат з урахуванням положень статті 139 КАС України не здійснюється,
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242- 246, 250, 257 - 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 27 червня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов