про відмову в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду
30 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2626/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін заяву НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження військової служби в період з вересня 2020 року по серпень 2022 року позивач перебував на грошовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_2 , та відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення з порушенням норм законодавства (розміри посадового окладу та окладу за військове звання визначав з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, що призвело до отримання позивачем у вказаний період грошового забезпечення у меншому розмірі).
Вважаючи дії відповідача щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позивач просить визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні із вересня 2020 року по серпень 2022 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату із вересня 2020 року по серпень 2022 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 27).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 30-36) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваних дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_2 з 08.09.2020 по 31.08.2022.
Крім того, відповідач звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Заява обґрунтована тим, що позивач з моменту, коли 31.08.2022 отримав грошовий атестат при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_2 , у разі незгоди з розрахунком його грошового забезпечення, вважаючи, що його права можливо порушені, міг звернутися до суду з вимогами про зобов'язання ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення. Проте, позивач звернувся до суду з позовними вимогами тільки 14.03.2025, тобто більше ніж через 2 роки 6 місяців після того, як він дізнався або повинен був дізнатися про можливе порушення його прав (а. с. 49-53).
Суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про залишення позову без розгляду, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX). З урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
У цій справі спірний період з вересня 2020 року по серпень 2022 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022) та після цього.
Період з вересня 2020 року до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 по 31.08.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Наказом в. о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.08.2022 № 34-ос «Про особовий склад» позивача ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення з 31.08.2022 (а. с. 10), та, з урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом (в частині вимог за період з 19.07.2022 по 31.08.2022) розпочався 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023.
Верховний Суд у постановах від 21.06.2025 у справі № 400/5155/24, від 24.06.2025 у справі № 480/10675/24 вказав, що для правильного вирішення спору належить з'ясувати, з якою подією необхідно пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, а також інших сум, за період з 19.07.2022.
Спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк [з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні] звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Початок перебігу строку звернення до суду, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому [у період з 19.07.2022 по день звільнення] сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо. Для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 необхідно з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача [до моменту звернення до суду із цим позовом] з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом [у частині вимог за період з 19.07.2022] та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Так, у заяві про залишення позову без розгляду відповідач вказує, що при виключенні 31.08.2022 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із вибуттям для подальшого проходження військової служби до 6 прикордонного закону, позивачу доводилася інформація про нарахування та виплату його грошового забезпечення з розшифровками за видами виплат.
Проте, доказів на підтвердження вказаної обставини (тобто, доведення позивачу інформації про нарахування та виплату грошового забезпечення з розшифровками за видами виплат при виключенні 31.08.2022 зі списів особового складу частини) відповідач не надав та зазначив, що ознайомлення військовослужбовця під підпис про виплачені суми коштів нормативно-правовими документами не передбачено.
Водночас, суд відхиляє такі доводи відповідача та зазначає, що приписами статті 116 КЗпП України чітко передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Суд також враховує, що позивач ОСОБА_1 продовжував проходити військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 до 24.12.2024, про що свідчить витяг з його послужного списку (а. с. 12).
Листом від 28.01.2025 № 08/1420-25-Вих відповідач надав на адвокатський запит особові картки грошового забезпечення з архівними відомостями ОСОБА_1 за 2020-2022 рр. (а. с. 8 зворот - 9).
На думку суду, оскільки відповідач не надав документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення при його виключенні зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 31.08.2022, тому саме з дати отримання листа ВЧ НОМЕР_2 від 28.01.2025 № 08/1420-25-Вих позивач дізнався про порушення своїх прав. Враховуючи, що позов подано до суду 14.03.2025, суд дійшов висновку, що позивач дотримав тримісячний строк звернення до суду з цим позовом (в частині вимог за період з 19.07.2022 по 31.08.2022).
З урахуванням наведеного, доводи заяви відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом (в частині вимог за період з 19.07.2022 по 31.08.2022) не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду належить відмовити.
Керуючись статтями 122, 123, 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В.М.Валюх