27 червня 2025 року ЛуцькСправа № 640/22470/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» (далі - ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ», позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у м. Києві від 23.10.2019 №01592615050103 та №01602615050103.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДПС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ». За результатами вищезазначеної перевірки складено акт №40/26-15-14-05-03/20045430 від 02.10.2019 (надалі - акт перевірки).
Відповідно до висновків викладених в акті перевірки, інспекторами були встановлені порушення з боку позивача вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме:
«1. п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПКУ, внаслідок чого знижено податок на прибуток за 2016 рік на загальну суму 64 925,00 грн;
2. п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПКУ, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 114 130,00 грн, в тому числі:
- вересень 2016 року - 23 900,00 грн;
- жовтень 2016 року - 34 922,00 грн;
- листопад 2016 року - 4 496,00 грн;
- грудень 2016 року - 30 143,00 грн».
На підставі даних акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.10.2019 (далі - ППР), які були отримані позивачем 29.10.2019:
1) №01592615050103, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 81 156,00 грн, з яких: сума збільшення грошового зобов'язання 64 925,00 грн; сума штрафних санкцій 16 231,00 грн;
2) №01602615050103, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 112 788,00 грн, з яких: сума збільшення грошового зобов'язання 90 230,00 грн.; сума штрафних санкцій 22 558 грн.
Вважаючи протиправними вказані ППР та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві від 23.12.2019 на позовну заяву представник відповідача зазначив, що позивач до перевірки надав: додаткову угоду №6 від 01.12.2015 до договору суборенди ОТ 1143 від 24.07.2014 відповідно до якої сторони домовились про продовження строку суборенди за договором до 20.04.2017; додаткову угоду №7 від 01.08.2016 до договору суборенди ОТ 1143 від 24.07.2014 відповідно до якої сторони домовились викласти з 01.08.2016 розділ 3 договору «Сервісне обслуговування (послуги) про наступне: сервісні послуги - послуги, надані орендарем додатково до послуг оренди, включають в себе комунальні послуги та послуги по сервісному обслуговуванню».
На виконання вимог вищезазначених договорів та додаткових угод до них ТзОВ «Компанія Рестаил» виписано на адресу ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» акти надання послуг.
Так, в ході аналізу податкової інформації, зібраної відповідно до ст.72, ст. 74 ПК України та матеріалів, що надійшли на адресу контролюючого органу, по контрагенту-постачальнику ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» встановлено наступне.
На адресу ГУ ДФС у м. Києві листом Генеральної прокуратури України від 17.08.2018 №26/2-34252-18 надійшов вирок Вишгородського районного суду Київської області від 06.04.2018 по справі №363/4995/17, яким визнано винною ОСОБА_1 за скоєння злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України.
Отже, взаємовідносини між ТзОВ «Компанія Рестаил» та ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» спричиняють нереальність господарської операції та відповідно неправомірність (безпідставність) документального оформлення нереальної господарської операції при складанні первинних документів та їх відображенні в регістрах бухгалтерського обліку і фінансовій звітності. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки. тощо мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, представник відповідача просив відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
06.02.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що покладаючи в основу своїх обґрунтувань вирок від 06.04.2018 у справі №363/4995/17, відповідач посилається на постанови Верховного суду, де зазначається, що наявність у позивача первинних документів, складених результатами фінансово-господарських взаємовідносин, та підписаних посадовою особою, яку обвинувачуваним вироком визнано виною у фіктивному підприємництві, не можуть свідчити про реальне вчинення правочинів та не дають позивачу право на їх відображення у податковому обліку.
Проте, вищезгаданим вироком лише затверджено угоду укладено між заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) - директором ТзОВ «Компанія Рестайл» (код ЄДРПОУ 39424712, попередня назва ТзОВ «Акорда»), відповідно до якого ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-КК України та призначено їй узгоджене з прокурором покарання у вигляді штрафу у розмір 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн.
Представник позивача зауважує, що у вироку не досліджено обставин господарської діяльності ТзОВ «Компанія Рестайл» по взаємовідносинам із позивачем, крім того не досліджено доказів на підтвердження обставин фіктивності.
Зазначеним вироком не окреслено коло суб'єктів господарювання реального сектору економіки з якими здійснювалося лише документальне оформлення господарських операцій без реального їх проведення, відображення фіктивних господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку з метою мінімізації останніми податкових зобов'язань.
Просив задовольнити вимоги у повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону України від 16.07.2024 №3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон №3863-ІХ, який набрав чинності 26.09.2024) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту. Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом №3863-ІХ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом №3863-ІХ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами справа №640/22470/19 передана на розгляд та вирішення Волинському окружному адміністративному суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року цю справу передано для розгляду судді Шепелюку В.Л.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Замінено у справі відповідача ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на правонаступника ГУ ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).
18.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання, у якому просить врахувати наявні у справі матеріали (відзив та додатки до нього) при новому розгляді справи.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що на підставі направлення від 24.09.2019 №84/26-15-14-05-03, №85/26-15-14-05-03 виданих ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_3 головним державним ревізором - інспектором, інспектором податкової та митної справи 1 рангу, відділу перевірок у сфері легкої промисловості Управління перевірок у сфері матеріального виробництва Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС у м. Києві; Панасенко Тетяною Сергіївною головним державним ревізором - інспектором, інспектором податкової та митної справи 1 рангу, відділу перевірок у сфері легкої промисловості Управління перевірок у сфері матеріального виробництва Департаменту трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування податкових перевірок, ГУ ДПС у м. Києві, відповідно до пш.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПУ України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, у зв'язку з наданням не в повному обсязі пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу від 06.08.2019 №147237/10/26-15-14-01-03 по взаємовідносинах із ТзОВ «Компанія Рестайл» (попередня назва - ТзОВ «Аккорда»), на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві №980 від 23.09.2019 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «Компанія Рестайл» за вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток за 2016 рік.
Копію наказу контролюючого органу №980 від 23.09.2019 вручено особисто 24.09.2019 головному бухгалтеру ОСОБА_4 .
За результатами вищезазначеної перевірки інспекторами складено акт №40/26-15-14-05-03/20045430 від 02.10.2019.
Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ»:
1. п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п.135.1 ст.135 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, ст. 4, 9 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV, . 6, п. 7 П(С)БО 16, «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 за №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на суму 64 925 гривень.
2. п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, Порядку заповнення податкової накладної», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 114 130 грн, в тому числі: за вересень 2016 року на суму 23 900 грн; за жовтень 2016 року на суму 34 922 грн; за листопад 2016 року на суму 25 165 грн; за грудень 2016 року на суму 30 143 гривень.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем до ГУ ДПС у м. Києві подані заперечення №P5 від 09.10.2019 на зазначений акт на яке отримало лист-відповідь щодо розгляду заперечень від 22.10.2019 №28920/10/26-15-05-01-03. Згідно зазначеного листа від 22.10.2019 №28920/10/26-15-05-01-03, за результатами розгляду заперечень, висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
На підставі даних акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийняті ППР від 23.10.2019:
1) №01592615050103, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 81 156,00 грн, з яких: сума збільшення грошового зобов'язання 64 925,00 грн; сума штрафних санкцій 16 231,00 грн;
2) №01602615050103, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 112 788,00 грн, з яких: сума збільшення грошового зобов'язання 90 230,00 грн.; сума штрафних санкцій 22 558 грн.
Вважаючи вищезазначені ППР протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно з п. 44.1.ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 3 зазначеного вище Закону №996-XIV передбачено, що фінансова, податкова. статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно пунктів 5 та 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, із змінами та доповненнями, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:
- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.;
- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;
- сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);
- сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);
- сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним
договором;
- надходження, що належать іншим особам.
Відповідно до положень Закону №996-ХІV (із змінами та доповненнями) застосовуються міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень ПК України.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності викладені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (далі - П(С)БО №16).
Згідно з п. 9 ПБО 14 орендна плата, що підлягає сплаті за користування об?єктом операційної оренди, в орендаря визнається витратами відповідно до ПБО 16 на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічних вигід, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди.
Орендна плата відображається залежно від призначення об'єкта у складі: загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат.
Склад інших операційних витрат наведено у п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (із змінами та доповненнями).
Змістом статті 9 Закону №996-XIV, встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Щодо обставин справи суд зазначає, що згідно матеріалів справи вбачається, що позивач не має на балансі власних приміщень, з метою ведення господарської діяльності визначеної статутом, ТзОВ «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» використовувало нежитлові приміщення, які розташовані в будівлі за адресою: місто Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13, на підставі договору суборенди нежитлового приміщення №OT 1143 від 24.07.2014 (далі - договір суборенди), укладеного між позивачем (за договором суборенди- суборендар) та ТзОВ «Форум Менеджмент Груп» (за договором суборенди - орендар).
На виконання умов вказаного договору суборенди, були підписані відповідні акти прийому-передачі.
В подальшому, 31.10.2014 до даного договору суборенди №OT 1143 від 24.07.2014 було внесені зміни шляхом укладення договору про заміну сторони у зобов'язані від тієї ж дати, згідно чого ТзОВ «Форум Менеджмент Груп» було замінено на нового орендаря, а саме на ТзОВ «Компанія Рестайл» (далі - договір про заміну сторони).
Право ТзОВ «Компанія Рестайл» (код ЄДРПОУ 39424712, попередня назва ТОВ «АККОРДА») на передачу приміщення в суборенду було передбачено умовами укладеного з орендодавцем (власником - ПАТ «СЛАВУТИЧ») приміщення договору оренди.
Договір суборенди набув чинності з моменту підписання його сторонами і діяв протягом строку суборенди, тобто до 31.12.2016, а в частині розрахунків - до повної оплати суборендарем заборгованості по орендній платі та іншим платежам по договору суборенди, та повернення товариством по акту прийому-передачі (повернення) офісного приміщення орендарю.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями частина 3 статті 774 ЦК України передбачено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, при цьому змістом частини 5 зазначеної статті передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Системний аналіз вищевказаних норм матеріального права вказує на те, що особливістю господарських операцій з оренди та суборенди є те, що для їх здійснення з боку сторони, що передає майно у найм, вимагається лише передача об'єкта оренди (суборенди). Далі протягом строку дії договору оренди чи суборенди, факт використання майна за звичайних умов не потребує з боку сторони, що передає майно у найм, жодних активних дій і припиняється після повернення об'єкта оренди (суборенди).
Суд встановив, що умовами договору суборенди нежитлового приміщення передбачено, що всі платежі за користування орендованим майном сплачуються суборендарем авансом щомісячно з 1 (першого) по 5 (п'яте) число поточного (розрахункового) місяця, а орендар з свого боку щомісячно (до першого числа місяця, наступного за тим, в якому надавались послуги) надає Суборендарю два примірники акту надання послуг за поточний місяць з розрахунком їх місячної вартості, а також виставляє рахунок на їх оплату , згідно умов договору. Суборендар, не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за поточним (розрахунковим) повертає один підписаний примірник акту орендарю. При цьому у разі, якщо протягом зазначеного строку суборендар не поверне підписаний акт або не направить мотивованої претензії щодо якості послуг, послуги вважаються наданими належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, а крім того частиною 7 зазначеної статті передбачено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Таким чином, на товариство було покладено обов'язок у визначений в договорі строк сплачувати орендну плату за користування орендованим майном, а також сплачувати вартість спожитих сервісних та комунальних послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з актів надання послуг за січень - грудень 2016 року, виписок з банку, рахунків-фактури вбачається, що позивачем на виконання умов договору суборенди, щомісяця протягом терміну дії договору суборенди нараховувалась до сплати орендна плата, плата за спожиті комунальні та сервісні послуги, виставлялись рахунки-фактури на оплату, всі виставлені рахунки своєчасно оплачені позивачем. Тобто, дані обставини підтверджують реальне здійснення господарських операцій та зміни в майновому стані позивача.
Крім того як стверджує представник позивача і підтверджується матеріалами справи, що протягом часу від закінчення дії договору суборенди з ТзОВ «Компанія Рестайл» по теперішній час позивач орендує приміщення та функціонує у за вказаною адресою на підставі договорів суборенди №OT1926 від 15.11.2016 та ДС1483 від 13.04.2017. Цільове призначення орендованих приміщень було розташування офісу. З метою дотримання цільового призначення в офісному приміщенні знаходилось керівництво позивача, робітники, оргтехніка, документи, офісні меблі, приходили відвідувачі, клієнти, за вказаною адресою доставлялись поштові відправлення.
Також за вказаною адресою надавалися телекомунікаційні послуги за договором №1650 від 2.11.2011 та послуги з постачання питної води за договором №95995 від 29.03.2005, про що позивач письмово повідомляв відповідача при наданні документів в межах письмового запиту .
Суд зауважує, що всі господарські операції, які мали місце з ТзОВ «Компанія Рестайл» відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку, у тому числі у фінансовій та податковій звітності.
Крім того, як вбачається з обставин викладених у відзиві на позовну заяву, відповідач в акті перевірки не заперечує факт здійснення позивачем своєї господарської діяльності у орендованих приміщеннях та не оспорює факт реальності використання позивачем найманого приміщення.
Також, слід зазначити, що на момент укладання договору були наявні данні стосовно ТзОВ «Компанія Рестайл» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із використанням офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України. Відсутність в Єдиному державному реєстрі судових рішень вироків, що набрали законної сили, за результатами кримінальних проваджень, розпочатих проти посадових осіб ТзОВ «Компанія Рестайл», пов'язаних із фіктивністю.
Суд вважає, що безпідставним посилання відповідача на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 06.04.2018 у справі №363/4995/17, яким затверджено угоду укладено між заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та ОСОБА_2 - директором ТзОВ «Компанія Рестаил», відповідно до якого ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України та призначено їй узгоджене з прокурором покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 гривень.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 10.10.2013 №642-VII було доповнено Кримінальний кодекс України ст. 205-1 та ст. 206-2.
Враховуючи, що цей закон було прийнято в аспекті боротьби з рейдерством, зміст вказаних статей Кримінального кодексу України був спрямований на протидію незаконним захопленням підприємств та жодним чином не має нічого спільного з фіктивним підприємництвом.
Керівник підприємства був найманим працівником, який протягом певного часу виконував адміністративно-розпорядчі функції та мав безпосереднє відношення до фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Компанія Рестайл».
У вироку, який наведено в акті перевірки не встановлено, та не досліджено обставин господарської діяльності ТзОВ «Компанія Рестайл» по взаємовідносинам із позивачем, крім того не досліджено доказів на підтвердження обставин фіктивності.
Зазначеним вироком не окреслено коло суб'єктів господарювання реального сектору економіки з якими здійснювалося лише документальне оформлення господарських операцій без реального їх проведення, відображення фіктивних господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку з метою мінімізації останніми податкових зобов'язань. Сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб?єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
Вказаний вирок доводить лише винні дії засудженої ОСОБА_2 та стосуються внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості.
Проте, підставою для нарахування податкових зобов'язань стало заниження податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість шляхом здійснення фіктивних фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Компанія Рестайл».
Відповідно до практики Верховного Суду України в які зазначено, що для визнання угоди фіктивною необхідно встановити наявність умислу всіх сторін угоди. Само собою невиконання угоди сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
У разі якщо на виконання угоди було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Згідно з положеннями ПК України, наслідки за фіктивними договорами в податковому обліку не можуть наступати раніше, ніж в період вступу в законну силу рішення суду про встановлення фіктивності угоди.
Частиною другою ст. 61 Конституції України, Кримінальним кодексом України та ПК України взагалі встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Також відповідно по позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «Булвес проти Болгарії». А саме, ЄСПЛ зазначає: «Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов?язків... Компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ».
Виходячи з вищенаведеного, за відсутності у контролюючого органу доказів наявності мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також існування умислу в діях платника податків або його контрагента, правочин не можна визнати таким, що порушує публічний порядок, а господарські операції що мали місце між позивачем та ТзОВ «Компанія Рестайл» такими, що мали нереальний характер.
Враховуючи наведені обставини ППР від 23.10.2019 №01592615050103, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у сумі 81 156,00 грн, з яких: сума збільшення грошового зобов'язання 64 925,00 грн; сума штрафних санкцій 16 231,00 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо винесення відповідачем ППР від 23.10.2019 №01602615050103, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 112 788,00 грн, з яких: сума збільшення грошового зобов'язання 90 230,00 грн; сума штрафних санкцій 22 558 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків. нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів. у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст.198 ПК України).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями. іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Виконуючи вимоги податкового законодавства, ТзОВ «Компанія Рестайл», було виписано та направлено на реєстрацію податкові накладні, складені на користь позивача.
Згідно умов п. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (далі Порядок №1246) внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі Державній податковій службі з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру.
Відповідно до п. 12 Порядку №1246 «після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводиться перевірка, в тому числі:
- чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;
реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;
дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними
документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку».
Умовами пункту 13 Порядку №1246 передбачено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, що кожна з податкових накладних складених ТзОВ «Компанія Рестайл» на користь позивача, пройшла перевірку під час її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, та жодні зауваження з боку податкового органу були відсутні.
Таким чином, збільшення сум грошового зобов'язання за оскаржуваним ППР №01602615050103 є необґрунтованим та не законним, тому підлягає скасуванню.
З урахуванням вище наведених обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у поновному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У відповідності до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2 909,16 грн, що підтверджується квитанцією від 08.11.2019 №676.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві слід стягнути судовий збір у розмірі 2 909,16 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» (03151, м. Київ, вулиця Смілянська, 17-А, код ЄДРПОУ 20045430) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.10.2019 №01592615050103 та №01602615050103.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МБЛ Інтернешнл ІСТ Комп'ютерленд-Київ» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 909 (дві тисячі дев'ятсот дев'ять) гривень 16 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк