про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
30 червня 2025 р. Справа № 127/17380/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Жданкіна Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Відділу паркування Департаменту та міської мобільності Вінницької міської ради про повернення безпідставно стягнутих коштів,
04.06.2025 до Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 до Відділу паркування Департаменту та міської мобільності Вінницької міської ради про повернення безпідставно стягнутих коштів.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.06.2025 матеріали адміністративної справи №127/17380/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу паркування Департаменту транспортну та міської мобільності Вінницької міської ради про повернення безпідставно стягнутих коштів передати на розгляд за підсудністю до Вінницького окружного адміністративного суду.
26.06.2025 матеріали адміністративної справи №127/17380/25 надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до статті 31 КАС України визначено головуючого суддю по справі - Жданкіну Наталію Володимирівну.
Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ознайомившись із позовною заявою та долученими до неї документами, доходжу висновку, що поданий позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому визначення публічно-правового спору наведено у пункті 2 частини 1 статті 4 КАС України, відповідно до якої під таким розуміється спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; такою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під суб'єктом владних повноважень у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер), що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.
Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за своїм змістом є приватноправовий спір, однією з ознак якого є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника такого спору. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Окремо слід звернути увагу на приписи частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, якою передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року та ряду інших вказав, що словосполучення "суд, встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "..." поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Беручи до уваги наведене, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, з матеріалів справи слідує, що позивачка, керуючись положеннями Конституції України, КУпАП та КАС України, звернулась до суду з позовом до Відділу паркування Департаменту транспортну та міської мобільності Вінницької міської ради про повернення безпідставно стягнутих коштів, в якій позивачка просила зобов'язати відповідача повернути сплачені кошти: 340 грн. - штраф за постановою серії ІВ №00142398, 2500 грн. - вартість евакуації та 144 грн. - вартість зберігання авто.
При цьому, необхідність повернення відповідних коштів позивачка пов'язує із тим, що на її переконання, вона не порушила вимоги п. 15.9(и) ПДР України, в зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для накладення штрафних санкцій та евакуації транспортного засобу.
З огляду на викладене варто відзначити, що позивачка в межах даного позову не оскаржує чинного на даний час рішення відповідача щодо її притягнення до адміністративної відповідальності згідно Постанови серії ІВ №00167825, як і не оскаржує дій Департаменту пов'язаних із евакуацією 29.05.2025 належного їй транспортного засобу.
Суддею враховано те, що позивачка не заперечує, що кошти, повернення яких визначено предметом даного позову, нею сплачені в добровільному порядку.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Приписи частини 5 статті 21 КАС України застосовні в тому випадку, якщо позов заявлено з метою вирішити публічно-правовий спір (тобто основною вимогою має бути оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень); при цьому похідна вимога має стосуватися відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень.
Разом із тим, вимога щодо повернення сплачених коштів, в тому числі за послуги евакуатора та зберігання авто, а також сплачених на виконання чинної постанови серії ІВ №00167825 не має на меті вирішити публічно-правовий спір.
Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1-2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, в даному випадку існує спір про право цивільне, хоча однією зі сторін у ньому виступає орган державної влади (його посадові особи), а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного права. У спірних правовідносинах у конкретному випадку реалізується не публічний, а приватний інтерес.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак поданий позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина 6 статті 170 КАС України).
Зважаючи на характер (зміст) спірних правовідносин, розгляд даного спору належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу паркування Департаменту та міської мобільності Вінницької міської ради про повернення безпідставно стягнутих коштів.
Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна