Справа № 526/2554/23 Номер провадження 22-ц/814/1301/25Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
18 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, сплачених за послуги газопостачання по утриманню житлового будинку та складових частин об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , вказуючи, що він та відповідач є співвласниками житлового будинку та складових частин об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому позивачу належить на праві власності 1/3 частина домоволодіння, а відповідачу 2/3 його частини.
Позивач вказує, що одноосібно несе витрати на утримання спільного майна, а відповідач відмовляється в добровільному порядку відшкодувати йому частину вартості цих витрат відповідно до своєї частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12.01.2022 у справі №526/288/21 було частково задоволено його позов до ОСОБА_1 про стягнення коштів із співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна та стягнуто з відповідача на його користь кошти в сумі 3141,29 грн, сплачені за послуги газопостачання по утриманню житлового будинку та складових частин об'єкта нерухомого майна, яким охоплено періоди оплати з 15.10.2018 по 15.04.2019, з 15.10.2019 по 15.04.2020, з 15.10.2020 по січень 2021 року включно (осінньо-зимовий період) та стягнуто з відповідача 2/3 частки витрат на послуги з газопостачання, що відповідає частці відповідача у праві спільної часткової власності на нерухоме майно. У зв'язку з тим, що відповідач продовжує відмовляється в добровільному порядку відшкодувати йому частину вартості цих витрат відповідно до своєї частки у домоволодінні, тому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти в сумі 22 057,34 грн за осінньо-зимовий період з лютого 2021 по квітень 2023 включно, що становить 2/3 частки понесених ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, які складаються з витрат за послуги розподілу природного газу та за спожитий природний газ (опалення садиби). Також просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , кошти, сплачені за послуги газопостачання по утриманню житлового будинку та складових частин об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 22057.34 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 1073,60 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
В апеляційному порядку рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права .
Апелянт вказує, що судом першої інстанції належно не досліджено докази у справі та безпідставно стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , кошти сплачені за послуги газопостачання по утриманню житлового будинку та складових частин об'єкта нерухомого майна за адресою : АДРЕСА_1 у розмірі 22 057 грн 34 коп.
Також зазначає, що надав суду докази , що ОСОБА_2 не дозволяє відповідачу заходити на територію та користуватись домоволодінням за вищевказаною адресою.
Окрім того посилається на практику Верхового Суду , згідно якої житлово-комунальні послуги надаються не квартирі , як об'єкту права , а певному суб'єкту - власнику ( співвласнику , наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири , який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника ( співвласника, наймача, суб'єкта сервітут тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом , а не для управління , утримання та забезпечення квартири , що перебуває у спільній частковій власності.
Стягнення з скаржника визначеної позивачем частини вартості послуг у розмірі 22 057 грн 34 коп , які ОСОБА_1 не отримані , не відповідає критерію справедливості.
Зважаючи на вказані обставини ОСОБА_1 просить скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року , та постановити нове , про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.
З матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/3 частина житлового будинку та складових частин об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а 2/3 частини належить ОСОБА_1 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12.01.2022 у справі №526/288/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про примусове стягнення коштів із співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 вересня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про примусове стягнення коштів із співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти, сплачені за послуги газопостачання по утриманню житлового будинку та складових частин об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 3 141,29 грн, стягнуно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 1062,13 грн.
Згідно вказаної постанови, з відповідача на користь позивача стягнуто 2\3 частини від розміру витрат, сплачених лише за послуги газопостачання, а саме за газове опалення будинку у осінньо-зимовий період для підтримки його технічного та санітарного стану, оскільки послугами з водопостачання та електропостачання відповідач не користується.
Судом встановлено, що позивачем за осінньо-зимовий період з лютого 2021 року по квітень 2023 року включно були сплачені послуги з розподілу природного газу в сумі 2 966,19 грн, що підтверджується повідомленням ПрАТ «Гадячгаз» №13011778106 від 27.06.2023 та квитанціями до платіжних інструкцій.
Також, позивачем за осінньо-зимовий період з лютого 2021 року по квітень 2023 року включно були сплачені послуги за спожитий природний газ в сумі 30 119,82, що підтверджується повідомленням ТОВ «Кременчукгаз - постачання» на суму 1316,00 грн, повідомленням ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на адвокатський запит від 16.06.2023 на суму 29 279,19 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доказами у справі доведено сплату позивачем за надані послуги , у свою чергу відповідачем не спростовано факту що він не повинен брати участі в утриманні спільного майна , за вказаних обстави позов підлягає задовленню .
Колегія суддів погоджується за такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та власність зобов'язує.
Стаття 358 Цивільного кодексу України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 322 ЦК Українивласник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із 360 цьогоКодексуспіввласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Відповідно до п. 5 ч. 2ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач зобов'язаний сплачувати за надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Порядок оплати житлово-комунальних послуг визначенийст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно із якою споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч. 3ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Таким чином, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес).
Відповідно дост. 541 ЦК Українисолідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст.526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 4ст. 544 цього Кодексу, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна.
Згідно із ст.1 Закону України «Про житлово-комунальніпослуги» утримання будинків і прибудинкових територій полягає у забезпеченні експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 725/3790/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17, витрати на утримання будинку та прибудинкової території, витрати, пов'язані із вивозом твердих побутових відходів та витрати на опалення житла є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст.360ЦК Українивизначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності. При цьому утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об'єкту права власності, а певному суб'єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності.
Судом встановлено, що позивач та відповідач є співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження понесених позивачем витрат з оплати житлово- комунальних послуг до суду першої інстанції було надано копії рахунків за оплату газу та послуг з газопостачання та надано докази на підтвердження оплати послуг у розмірі 33 086 грн 01 коп. Відповідач ніяким чином не спростував факт оплати позивачем даних послуг у повному обсязі та не надав докази того, що ним, як співвласником будинку здійснювалась оплата житлово- комунальних послуг в даному будинку.
З огляду на вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та наявність визначених ст.ст. 322,358,360 ЦК України підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2/3 частини сплачених ним у повному обсязі житлово-комунальних послуг з газопостачання в будинку за адресою АДРЕСА_1 в сумі 22 057 грн 34 коп.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що між ним та позивачем існує конфлікт з приводу будинку за адресою АДРЕСА_1 , який є їх спільною власністю та що у зв'язку із неприязними відносинами між ним та позивачем він не користується свєю частиною будинку, що підтверджується наданими ним доказами, а тому він не повинен сплачувати вказані житлово-комунальні послуги, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач є співвласником вказаного будинку, йому належить 2/3 частина даного будинку, а тому він, як співвласник зобов'язаний, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Доказів того, що відповідач сплачував житлово- комунальні послуги з газопостачання чи інші послуги ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Наявність перешкод у користуванні власністю є підставною для звернення до суду з позовом про захист порушеного права, але не звільняє відповідача , як співвласника майна, від участі у витратах на утримання вказаного майна відповідно до своєї частки у ньому.
На підставі аналізу наявних доказів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач, як співвласник житлових приміщень, зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання зазначеного майна.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов