Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2490/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/662/25
Категорія ч.5 ст.407 КК України Доповідач ОСОБА_2
25 червня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №62023240020000723 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Копилів, Макарівського району, Київської області, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця, який має на утриманні неповнолітню дитину 2007 року народження, раніше не судимого, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання, застосувавши до призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.5 ст.407 КК України положення ст.75 КК України, звільнивши останнього від відбування покарання з випробуванням. Вважає призначене покарання занадто суворим, та таки, що не відповідає особі обвинуваченого. Вказує, що судом при призначенні покарання не в повній мірі враховано обставини, що пом'якшують покарання, а саме : повне визнання вини, щире каяття, тяжкий матеріальний стан обвинуваченого, те, що він раніше не судимий та має на утриманні неповнолітню дитину 2007 року народження.
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Строк відбуття покарання вирішено рахувати ОСОБА_8 з дня його затримання.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили не обирався.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200, 256 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 24.03.2023 о 09 год. 00 хв. самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованої у АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків до 30.03.2023 року, коли повернувся до місця розташування військової частини НОМЕР_1 , чим закінчив вчинення злочину.
В подальшому солдат ОСОБА_8 на шлях виправлення не став та будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200, 256 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 25.04.2023 о 09 год. 00 хв. самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованої за вказаною адресою, та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків до 01.05.2023 року, коли повернувся до місця розташування військової частини НОМЕР_1 , чим закінчив вчинення злочину.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_8 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини проводив час на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Обвинувачений ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення апеляційного розгляду не подавав.
Захисник та прокурор не заперечували про проведення апеляційного розгляду у відсутності обвинуваченого, участь якого в апеляційному розгляді не є обов'язковою. Захисник підтвердив, що позиція захисту узгоджена і обвинуваченому відомо про час та місце апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повністю дотримався вказаних вимог закону.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, а також кваліфікація його дій за ч.5 ст.407 КК України, відповідають фактичним обставинам справи та апелянтом не оспорюється, а тому апеляційним судом не перевіряються відповідно до ч.1 ст.404 КПК України.
Що стосується призначеного покарання ОСОБА_8 за ч.5 ст.407 КК України, то воно призначено відповідно до вимог ст.ст. 65-67 КК України.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання ОСОБА_8 , судом першої інстанції враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Окрім того, судом першої інстанції враховані дані про особу обвинуваченого, який за місцем несення служби характеризувався посередньо, раніше не судимий, неодружений, має на утриманні неповнолітнього сина 2007 року народження, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, брав участь у бойових діях по захисту територіальної цілісності України від агресора, вину визнав у вчиненому.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги захисника про те, що призначене обвинуваченому покарання є занадто суворим, оскільки відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Доводи апелянта про можливість застосування до призначеного обвинуваченому покарання положень ст.75 КК України та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів вважає такими, що не грунтуються на вимогам кримінального закону.
Так, Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2839-ІХ від 13 грудня 2022 року, який набрав чинності 27 січня 2023 року, внесено зміни до статті 75 КК України, відповідно до яких встановлено заборону застосування положень ст.ст.69, 75 КК України у разі засудження за злочин, передбачений зокрема статтею 407 КК України.
Отже, призначення іншого більш м'якого виду основного покарання, а також звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, про що просить апелянт, у разі засудження за статтею 407 КК України, не передбачено законом. При цьому, колегією суддів враховано, що подія злочину мала місце після набрання вказаним законом чинності.
Доводи апелянта про те, що судом не повно враховано обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, та особу останнього, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані обставини судом першої інстанції повністю враховані, внаслідок чого призначено обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.5 ст.407 КК України.
Посилання апелянта на те, що військова частині НОМЕР_2 просить розглянути питання щодо можливості обрання військовослужбовцю ОСОБА_8 покарання, не пов'язаного з позбавленням волі та надати можливість останньому продовжити службу, обравши покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на підставі ст.58 КК України, колегія суддів вважає такими, що суперечать вимогам кримінального закону, оскільки покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Проте, санкцією ч.5 ст.407 КК України передбачено покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: