Справа № 752/13699/25
Провадження № 2-о/752/348/25
про залишення заяви без руху
10.06.2025 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Данілова Т.М., вивчивши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Голосіївський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті, -
ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з заявою про встановлення факту смерті (під час виконання бойового завдання у зоні безпосередніх бойових дій) ОСОБА_2 , сержанта, головного сержанта розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Преображенка Токмаківського району Дніпропетровської області, поблизу м. Привілля Сєвєродонецького району Луганської області під час проходження військової служби, під час ведення бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил рф на території Донецької області.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Водночас, п.1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, деталізує положення ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п.9 ч.1 ст.315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (ст.317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (ст.305-309 ЦПК України).
Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.
Пунктом 8 ч.1 ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (ч.1-2 ст.318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
При цьому, слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі №591/1461/19.
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто, доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.
Аналіз змісту заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що вона фактично просить суд встановити факт смерті її сина ОСОБА_2 (військовослужбовця) у певний час під час виконання бойового завдання.
У наданих документах вказано, що ОСОБА_2 необхідно вважати безвісті зниклим.
Установивши, що вказані вище докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами, суд вважає, що заявник передчасно звернулася у суд з даною заявою.
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з ч. 3 ст. 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (ч.4 ст.46 ЦК України).
Відповідно до змісту ст. 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно з ч. 1 ст.306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто, констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту положень ст.ст.43, 46 ЦК України, ст.ст. 305, 306 ЦПК України, суд дійшла висновку, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч.2 ст.46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України).
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини, які вказують на наявність у заявника вірогідного припущення про смерть ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне зазначити, що заявник не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про оголошення судом ОСОБА_2 померлим на підставі ч.2 ст.46 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, заява підлягає залишенню без руху.
Керуючись статтями 175-177, 185 ЦПК України, суддя, -
заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Голосіївський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті - залишити без руху.
Надати строк на усунення недоліків терміном десять днів з моменту отримання копії ухвали, з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: