Справа № 541/2530/25
Провадження № 1-кс/541/618/2025
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
вул. Гоголя, 133, м. Миргород, Миргородський район, Полтавська область, Україна, 37600
30 червня 2025 рокум. Миргород
Слідчий суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 , ознайомившись зі скаргою ОСОБА_2 , поданою у порядку ст. 206 КПК України, про незаконне затримання ОСОБА_3 ,
30 червня 2025 року, ОСОБА_2 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області зі скаргою, у якій просить: перевірити правомірність затримання працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки її сина, зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 негайно доставити її сина ОСОБА_3 до слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області для з'ясування підстав позбавлення свободи та звільнити позбавленого свободи ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 обґрунтовує скаргу тими обставинами, що як їй стало достовірно відомо, 28.06.2025, близько 11 год 00 хв у місті Миргород, в гаражному кооперативі «Спутник», із застосуванням фізичної сили, її син був затриманий невідомими людьми одягненими у військову форму, поміщений обличчям донизу в мікроавтобус і доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де і по цей час проти його на те волі утримується під озброєною вартою без відповідного рішення суду.
Окрім того, ОСОБА_2 вказує, що у зв'язку з незаконним затриманням і примусовою доставкою до приміщення РТЦК та СП її син ОСОБА_3 офіційно відмовився від проходження ВЛК, оскільки не має при собі навіть елементарної медичної документації, яка має суттєва значення. Не зважаючи на його офіційну відмову від проходження ВЛК, його і досі незаконно утримують, піддають катування та знущанню.
Відповідно до протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 30 червня 2025 року визначено слідчого суддю ОСОБА_1 .
Дослідивши та перевіривши матеріали скарги, слідчий суддя прийшов до наступних висновків.
В силу ч. 2 ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, котре складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Приписами ст. 7 КПК України визначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості тощо.
В силу положень пункту 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст. 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
За змістом пункту 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Відповідно до приписів частини 1, 2 статті 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Разом з тим, всі зазначені положення стосуються випадків затримання особи і її тримання у відповідних державних установах, які спеціально створені для утримання слідчо-заарештованих осіб, тобто осіб, які є учасниками кримінального провадження. Таке положення є необхідною умовою застосування норми ст. 206 КПК України, оскільки у іншому випадку будь-яке затримання або позбавлення особи свободи є кримінальним правопорушенням, що встановлено, наприклад, статтею 146 КК України, яка встановлює відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Окрім того, існує спеціальна норма ст. 146-1 КК України, яка регулює насильницьке зникнення людини, відповідно до диспозиції якої арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини, вчинене представником держави має окрему кримінально правову форму відповідальності.
Таким чином, слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, котре здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу», тощо).
Зі скарги ОСОБА_2 не вбачається, що її син ОСОБА_3 має статус учасника будь-якого кримінального провадження. Також до заяви не долучено жодних доказів того, що ОСОБА_3 справді незаконно затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відтак, заявницею не надано слідчому судді жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості підозри того, що в межах територіальної юрисдикції Миргородського міськрайонного суду Полтавської області знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК України порядку, тобто була затримана саме у кримінальному провадженні та на підставах, встановлених КПК України.
Зі змісту поданої скарги слідує, що ОСОБА_3 не є особою, яка тримається під вартою у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою у порядку ст. 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Таким чином, у конкретно даному випадку, в слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України, для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду клопотання у порядку ст. 206 КПК України.
Крім цього, слідчий суддя наголошує, що Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, пунктів 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації в тому числі на території Полтавської області. При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти відповідного територіального центру комплектування та соціальної у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Виходячи з обставин скарги та вказаних правових норм, судом встановлено, що твердження заявниці про незаконне позбавлення її сина ОСОБА_3 свободи не відповідає дійсності, є явно надуманим та таким, що перешкоджає здійсненню призову громадян на військову службу під час мобілізації, оскільки призов громадян на військову службу під час мобілізації не є позбавленням особи права на свободу та особисту недоторканість, гарантованого Конституцією України, а є обов'язком громадянина України на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами чи військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту будь-яка особа, в тому числі ОСОБА_2 особисто чи через представника, вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, вимоги скарги ОСОБА_2 , поданої в інтересах ОСОБА_3 у порядку ст. 206 КПК України, про виконання загальних обов'язків судді щодо захисту прав людини (про зобов'язання звільнити позбавлену свободи особу), виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя приходить до переконання, що у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 у порядку ст. 206 КПК України, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 1-2, 7, 9, 26, 206, 304, 372 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 , поданою у порядку ст. 206 КПК України, про загальні обов'язки судді щодо захисту прав ОСОБА_3 про негайне доставлення особи для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Ухвала слідчого судді про відмову у відкритті провадження набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, ухвала слідчого судді про відмову у відкритті провадження, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала слідчого судді про відмову у відкритті провадження може бути оскаржена безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її складення та підписання слідчим суддею.
Копію ухвали слідчого судді надіслати заявниці.
Слідчий суддяОСОБА_1