Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/1339/25
Провадження № 2-а/376/57/2025
26 червня 2025 року м.Сквира
Сквирський районний суд Київської області у складі
головуючої судді Ловінської С.С.,
за участю секретаря Кропивлянської С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови БЦ РТЦК/1/74/1/25 від 11.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення,-
05.05.2025 до Сквирського районного суду звернувся представник ОСОБА_1 , адвокат Супрун І.І., з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної та скасування постанови, в якому просить скасувати постанову БЦ РТЦК/1/74/1/25 від 11.04.2025, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КупАП.
В обґрунтування вимог вказує, що 11.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову №1/74/1/25 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено на нього штраф у сумі 25500 грн. Вказує, що у постанові відсутні докази належного оповіщення позивача про виклик до ТЦК на 05.03.2025. У період з 24.11.2024 по 22.03.2025 позивач перебував за кордоном, відповідно повістку не отримував, а тому не був завчасно оповіщений про дату, час і місце розгляду справи. Крім того, остання дата уточнення даних була 26.10.2024, перед від'їздом за кордон, та він є таким, що має відстрочку від мобілізації на підставі п.5ст.23 Закону України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з тим, що у нього на утриманні перебуває дитина-інвалід. Після того, як приїхав в Україну, відразу ж звернувся до відповідача, однак того ж дня, 24.03.2025 було складено відносно нього протокол про адмінправопорушення за ч.3ст.210 КУпАП, де він вказав, що не прибув 05.03.2025 на 14-00год до ІНФОРМАЦІЯ_2 , так як перебував за кордоном.
Вважає, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, тому позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Просить поновити строк для звернення до суду з позовом та скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Ухвалою судді Сквирського районного суду Київської області від 12.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою судді Сквирського районного суду від 03.06.2025 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду подав відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні повних вимог ОСОБА_1 . Вказує, що 25.02.2025 ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 05.03.2025, однак не з'явився у визначену дату та час, чим порушив вимоги п.п.2 п.1 Правил військогового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП, про що 11.04.2025 щодо позивача начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 складено постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП. Зазначає, що позивач був належним чином поінформований про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки через поштове відправлення, позивач не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 за викликом, що є порушенням його обов'язків та не повідомив про поважні причини своєї неявки. Позивач не довів факту неналежного вручення повістки.
Водночас, судом на підставі частини четвертої статті 229 КАС України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що 11.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову БЦРТЦК/1/74/1/25, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу, що становить 25500,00 грн (а.с.32-33).
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що відповідно до протоколу, громадянин ОСОБА_1 був повідомлений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 05 березня 2025 року о 14 год, однак не з'явився у визначену дату та час, порушивши вимоги п.п.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвержених постановою Кабінету Міністрів України за № 1487 від 30.12.2022, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП.
ОСОБА_1 в період з 24.11.2024 по 22.03.2025 перебував за кордоном, що підтверджується відмітками про перетин державного кордону у паспорті громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 (а.с.18-27) .
Докази надіслання Постанови позивачу в матеріалах справи відсутні.
23.04.2025 відкрито виконаче провадження, про що свідчить Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 77887480 від 23.04.2025.(а.с.34).
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
На думку суду, причини пропуску звернення ОСОБА_1 до суду є поважними, а тому слід поновити йому строк звернення до суду.
Відповідно до ч.ч. 1-3, 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України,розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві,зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації,затвердженим Верховною Радою України,свої персональнідані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника,військовозобов'язаного, резервіста,або утериторіальному центрі комплектування тасоціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного),міського (районного у місті,об'єднаного міського)територіального центру комплектування та соціальної підтримки(далі-відповідні районні(міські)територіальні центри комплектування та соціальної підтримки),Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів,взяття на військовий облік,проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності,призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік,комісії з питань направлення для проходження базової військовоїслужби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського)територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України,а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборониУкраїни чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади,що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону,-за рішенням керівників відповідних підрозділів аб овійськово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідкиУкраїни,розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону,відповідно; проходити підготовку довійськової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно пп. 2 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
У відповідності до вимог абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
П. 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 15 березня 2009 року, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою, працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Відповідно до ч. 3 ст. 210 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст. 235 КУпАП).
Крім того, відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від явки. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Аналізуючи надані сторонами письмові докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній умисел на ухилення від явки до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, в матеріалах справи міститься копія закордонного паспорту позивача, згідно якого встановлено, що ОСОБА_1 перебував за кордоном з 24.11.2024 по 22.03.2025. А відтак повістку отримати він не міг, і відповідно він не був обізнаний про надходження повістки.
При визначенні законності підстав притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд повинен бути переконаний, що ОСОБА_1 був обізнаний про явку до РТЦК, але свідомо, без поважних причин, не з'явився за викликом.
З матеріалів справи вбачається, що відразу після приїзду з-за кордону, 24.03.2025 позивач з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в його присутності було складено Протокол про адміністративне правопорушення за ч.3ст.210 КУпАП серії БЦРТЦК/1/74/1/25. Суть адміністративного правопорушення - 19.02.2025 позивач повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 14год 05.03.2025, однак не з'явився у визначену дату та час, чим порушив п.п.2п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ за № 1487 від 30.12.2022, чим вчинив адмінправопорушення, передбачене ч.3ст.21- КУпАП. В цьому протоколі є пояснення позивача, де він вказує, що не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14:00год 05.03.2025, у зв'язку з перебуванням його за межами України.
Згідно долученою позивачем копії паспорту закордонного, встановлено, що позивач перебував за кордоном з 24.11.2024 , де є позначка виїзду за кордон - 24.11.2024, до 22.03.2025, де є позначка в'їзду в Україну - 22.03.2025. Згідно довідки, виданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 від 17.03.2025 за № 454 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.5ч.1ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з тим, що у нього на утриманні перебуває дитина-інвалід. У тимчасовому посвідченні № НОМЕР_2 від 28.03.2024, виданого позивачу, є відмітки про придатність позивача до військової служби від 25.03.2024 та від 24.04.2025. Згідно посвідчення серія НОМЕР_3 від 13.02.2024 про надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю, що видане Управлінням соціальної та ветеранської політики Білоцерківської РДА Київської області, державна соціальна допомога призначена ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , де законним представником дитини з інвалідністю є позивач - ОСОБА_1 .
Крім того, Позивач у 2024 році декілька разів уточнював свої персональні дані, про що є відмітка у застосунку Резерв+ з позначкою уточнено вчасно, тобто уточнив персональні дані до 16.07.2024 згідно з Постановою КМУ №560, а також вказано, що дані уточнено ще 26.10.2024, тобто перед виїздом позивача за кордон.
Отже, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 у 2024 році неодноразово у порядку уточнення даних упевнився, що у позивача є право на відстрочку строком до 18.07.2027 на підставі документів, що зберігають чинність строком до 18.07.2027, і які наявні у Відповідача для подальшого підтвердження права на відстрочку.
За таких обставин, на переконання суду, відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 було відомо про необхідність з'явитися на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зазначеній у повістці місце та строк та не доведено умисел «поза розумним сумнівом» на ухилення позивача від явки до ІНФОРМАЦІЯ_6 за повісткою.
З урахуванням викладеного, а також шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення.
При цьому суд керується положеннями ч.3ст.62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню.
Щодо стягнення судових витрат.
Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалене на користь позивача та дотримуючись вимог статті 139 КАС України, суд вирішив стягнути на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 605,60 грн та витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В частині вирішення питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Положеннями ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи подану заяву представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оцінюючи об'єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, тривалість розгляду справи, а також з огляду на приписи ч. 1 ст. 139 КАС України, суд вбачає наявність підстав для часткокого задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 5000 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд,
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду та визнати причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом поважними.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити частково.
Скасувати постанову БЦ РТЦК/1/74/1/25 від 11.04.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення.
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення,- закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_7 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_7 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Сторони по справі:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_9 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .
Суддя С.С.Ловінська