465/138/25
1-кп/465/807/25
Іменем України
30.06.2025 року м. Львів
Франківський районний суд міста Львова у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №62024140120000642 від 15 липня 2024 про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, із повною загальною середньою освітою, уродженця м. Білогірськ, Білогірського району, Автономної Республіки Крим, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше судимого, востаннє вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 квітня 2025 року за ч.2 ст.190, ч.2 ст.361, ч.4 ст.186, ч.1 ст.182, ч.4 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, ч.1 ст. 70 КК України до покарання у виді 7 (сім) років позбавлення волі, на підставі ч.4 ст.71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.08.2022 у виді позбавленні волі на строк 6 (шість) місяців та призначено до відбування остаточне покарання у виді позбавленні волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців.
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України,
встановив:
солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби по мобілізації військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного начальника, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків в умовах воєнного стану, 14.07.2023 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , був відсутній на службі без поважних причин і не виконував свої службові обов'язки, а службовий час проводив на власний розсуд за місцем проживання до 10.06.2024, до моменту його повернення до військової частини НОМЕР_1 , чим вчинив самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
В подальшому, військовослужбовець військової служби по мобілізації військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного начальника, в умовах воєнного стану, діючи повторно, 11.06.2024 самовільно залишив тривалістю понад три доби військову частину НОМЕР_1 , був відсутній на службі без поважних причин і не виконував свої службові обов'язки, а службовий час проводив на власний розсуд за місцем проживання до 05.07.2024, до моменту обрання йому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, чим вчинив самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав. Дав покази, які в повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Дії відбувались у період часу, у спосіб, за обставин, які зазначені в обвинувальному акті. Мотиви і мета вчинення злочину, в обвинувальному акті відображені вірно. Розуміє, що вчинив неправильно, у вчиненому щиро розкаюється. Просить суворо не карати, має намір повернутися на військову службу та захищати територіальну цілісність України.
Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини, суд, на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового розгляду і такі ніким не оспорюються.
Між тим, суд з'ясував в обвинуваченого та інших учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст фактичних обставин справи, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз'яснив сторонам кримінального провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини даної справи у апеляційному порядку.
Надаючи оцінку показанням ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, об'єктивно і повно відображають обстановку і обставини вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, підстав для самообмови судом не встановлено.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
Пом'якшуючою покарання ОСОБА_4 обставиною суд визнає щире каяття.
Обтяжуючими покарання ОСОБА_4 обставинами, відповідно до ст.67 КК, є вчинення кримінального правопорушення повторно.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд виходить із вимог ст.ст. 50, 65 КК України щодо призначення покарання та з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти росії» від 29.11.2007 р.).
Також суд враховує загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, а саме призначення покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування і належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа №634/609/15-к, провадження №51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст.12 КК України, згідно з якою кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України, відноситься до тяжкого злочину, мотив вчинення суспільно небезпечного діяння, а саме бажання покинути військову частину через небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків в умовах воєнного стану, також суд враховує особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_4 є особою молодого віку, беззаперечно визнав свою вину, раніше судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, що підтверджується довідкою КНП «Дрогобицька міська поліклініка» від 17.09.2024 року № 1550, за місцем служби характеризується посередньо, що підтверджується службовою характеристикою з ВЧ НОМЕР_1 , пом'якшуючу обставину: щире каяття, обтяжуючу обставину: вчинення кримінального правопорушення повторно.
З урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру і ступеня його суспільної небезпеки, тривалості періоду, на який обвинувачений залишив військову службу, надання обвинуваченим переваги особистим інтересам перед виконанням обов'язків військовослужбовця, щире каяття, намір повернутися на військову службу, ОСОБА_4 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст.407 КК України.
При призначенні покарання ОСОБА_4 суд також враховує таке.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 квітня 2025 року (справа № 442/6464/24), ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.182 ч.4 ст.185, ч.4 ст.186, ч.2 ст.190, ч.4 ст.190, ч.2 ст.361 КК України та на підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.08.2022 у виді позбавленні волі на строк 6 (шість) місяців та призначено до відбування ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавленні волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців. На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_4 в строк відбуття покарання період перебування під вартою: з 08.11.2024 по 30.12.2024 включно та з 02.01.2025 по 23.04.2025 включно із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Згідно з ч.4 ст.70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначаються покарання, якщо після постановлення вироку в справі, буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.
З вищевикладеного вбачається, що за наявності встановлених судом обставин, з врахуванням особи винного та обставин вчинення злочину, ступінь його суспільної небезпеки, його тяжкість та спосіб вчинення, суд переконаний, що виправлення обвинуваченого можливе лише за умови призначення покарання, пов'язаного з реальним позбавленням волі, оскільки в протилежному випадку мета покарання не може бути досягнута.
Оскільки злочин за ч. 5 ст. 407 КК України був вчинений обвинуваченим ОСОБА_4 до постановлення попереднього вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 квітня 2025 року (справа № 442/6464/24), то остаточне покарання ОСОБА_4 необхідно призначити за сукупністю кримінальних правопорушень, тобто за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим за вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 квітня 2025 року (справа № 442/6464/24).
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні не обирався.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.
Судові витрати та речові докази у справі відсутні.
Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374, ч.15 ст. 615 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком та більш суворим покарання за вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 квітня 2025 року (справа № 442/6464/24) призначити остаточне покарання ОСОБА_4 за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 6 (шість) місяців.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня звернення вироку до виконання.
Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбутого покарання часткове відбуте покарання за вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 квітня 2025 року справа № 442/6464/24, з 08.11.2024 по 30.12.2024 включно та з 02.01.2025 по дату набрання цим вироком законної сили.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку, з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.
З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.
Вирок виготовлений в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.
Головуючий суддя ОСОБА_1