Справа № 331/972/25
Провадження № 2/331/1314/2025
27 травня 2025 року м. Запоріжжя
Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Світлицької В.М.,
за участю секретаря - Солов'ян О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову зазначила, що 02.11.2024 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач, як позикодавець, передала відповідачу, як позичальнику, 2350 доларів США, що еквівалентно 98 000,00 грн. Відповідно до п.3 договору позики від 02.11.2024 р. позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк до 02.05.2025 р. Крім договору позики від 02.11.2024 р., ОСОБА_2 власноручно написав розписку. Відповідач сплатив лише 10 000,00 грн., шляхом перерахування коштів на банківську картку позивача, таким чином сума позики складає 2111 доларів США. Відповідач має заборгованість за договором позики від 02.11.2024 р. в сумі 55 243,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою суду від 18.02.2025 року у вказаній справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, поважну причину неявки суду не повідомив, відзив не надав, у зв'язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 02.11.2024 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передає позичальникові грошові кошти в сумі 2350 доларів США, що еквівалентне 98 000,00 гривень, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики в строк встановлений цим договором (п.1. договору позики).
Згідно із п. 2 договору позики, на момент укладення цього договору грошові кошти в сумі 2350 доларів США, що еквівалентне 98 000,00 грн., ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 договору позики, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 02 травня 2025 року, при цьому повернення позики має бути здійснено рівними частинами шляхом розбиття суми на рівні частини, починаючи з 02 грудня 2024 року.
Згідно із п. 4 договору позики, сторони домовились про те, що договір позики укладається безвідсотковим.
Відповідно до п. 5 договору позики, за домовленістю сторін сплата позики повинна підтверджуватися позикодавцем відповідними актами приймання-передачі про одержання грошей, які ОСОБА_1 зобов'язана видати позичальнику одночасно із отриманням платежу від позичальника.
Факт отримання ОСОБА_2 суми позики у розмірі 2350 доларів США, що еквівалентно 98 000 гривень, підтверджується договором позики від 02.11.2024 року та складеною власноруч розпискою від 02.11.2024 року.
Крім того, 02.11.2024 року ОСОБА_2 складено заяву, в якій останній підтвердив, що винен ОСОБА_1 , 2350 доларів США, що еквівалентно 98 000,00 грн.; зазначену суму зобов'язався віддати протягом шістьох місяців, шляхом розбиття виплати на шість разів рівними частинами, по 392 долари США, що еквівалентно 16 500,00 грн., починаючи з 02 грудня 2024 року. Вказану заяву підписано у присутності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавренюк К.Г., якою засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 та встановлено його особу, перевірено дієздатність; зареєстровано в реєстрі за № 668.
На виконання п. 5 договору позики, ОСОБА_1 було складено акт приймання-передачі від 02.12.2024 р., в якому позивачем підтверджено отримання 02.12.2024 р. на банківську картку від ОСОБА_2 коштів у розмірі 10 000,00 грн., що еквівалентне 239 доларів США. Залишок суми складає 2111 доларів США.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З загальних положень договору позики вбачається, що якщо договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку остаточного виконання зобов'язання право позикодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу (аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 обов'язок повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором, належним чином не виконав, суму позики не повернув.
Також, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ним виконанні боргові зобов'язання, які у нього виникли перед позивачем.
Таким чином, незважаючи на те, що строк останнього платежу позичальником по договору позики визначено 02.05.2025 року, але зобов'язання по поверненню чергових платежів, строк виконання яких визначено до 02.12.2024 р., до 02.01.2025 р., до 02.02.2025 р., та до 02.03.2025 р. не було виконане, суд вважає встановленим право позивача вимагати повернення суми заборгованості.
При визначенні розміру заборгованості суд враховує усталені позиції Верховного Суду, який неодноразово визначав, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (зокрема постанова ВП ВС, 723/304/16-ц, 23.10.19 року ).
Визначаючись із розміром неповернутої частини позики, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд звертає увагу, що 02.12.2024 р. ОСОБА_2 було виконано частину зобов'язання в сумі 10 000,00 грн., що еквівалентно 240,50 доларів США, розмір невиконаної неповернутої частини станом на 02.03.2025 р. становить 55 243,00 грн., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, позичені гроші позивачу не повернув, тому суд вбачає підстави для стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 55 243,00 грн.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 280, 282, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 02.11.2024 року в розмірі 55 243 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті сорок три) гривні 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 гривень.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя : В.М. Світлицька