Справа № 727/8283/24
Провадження № 1-кп/727/61/25
30 червня 2025 року м. Чернівці
Шевченківський районний суд м. Чернівці у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці клопотання захисника ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді від 07.02.2024 у справі №757/5353/24-к на майно обвинуваченої ОСОБА_4
у кримінальному провадженні №62023000000000944 від 30.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 368 КК України,
за участю сторін кримінального провадження та учасників судового провадження:
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
за участю обвинувачених - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю захисників обвинувачених - ОСОБА_3 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
В провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці знаходиться кримінальне провадження №62023000000000944 від 30.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 368 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
-В підготовчому судовому засіданні захисником обвинуваченої ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_3 надане клопотання про скасування арешту майна, в якому просить клопотання - задовольнити, скасувати арешт, накладений Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_9 у справі № 757/5353/24-к на 1/3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
В обґрунтування клопотання посилається на те, що відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Так, 07 лютого 2024 року Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_9 у справі № 757/5353/24-к було частково задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 62023000000000944 від 30.10.2023 року та накладено арешт на 1/3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні було залишено без задоволення, а зазначену Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_9 у справі № 757/5353/24-к - без змін.
Приймаючи рішення про накладення арешту на 1/3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , слідчий суддя виходив з того, що з метою повного, всебічного та неупередженого проведення досудового розслідування, забезпечення цілісності та належності майна підозрюваного до вирішення питання про його конфіскацію, виникла необхідність у накладенні арешту на нерухоме та рухоме майно, яке на праві власності належить ОСОБА_4 , оскільки без накладення арешту на рухоме майно підозрюваної його може бути відчужено, що у разі винесення обвинувального вироку можу унеможливити його виконання в частині конфіскації майна.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, при накладенні арешту на 1/3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , суд не врахував тієї обставини, що зазначена квартира перебуває у спільній сумісній власності трьох власників - ОСОБА_4 , ОСОБА_11 (станом на день накладення арешту ОСОБА_12 ), ОСОБА_13 .
Спільна сумісна власність - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Квартира АДРЕСА_2 , має загальну площу 52,60 кв.м. (житлова площа 31,80 кв.м.), складається з двох житлових кімнат, набута власниками в 1994 році в результаті приватизації. Виходячи із загальної кількості житлових кімнат та площі квартири, кількості співвласників квартири - очевидною є об'єктивна неможливість виділення частки ОСОБА_4 в натурі в окреме жиле приміщення.
Крім цього, арешт частини квартири, належної ОСОБА_4 унеможливлює реалізацію права власності (права відчуження, зокрема) іншими власниками, що є надмірним та необґрунтованим втручанням в їх право власності з огляду на те, що вони не є учасниками даного кримінального провадження взагалі.
До того ж, згідно із положеннями ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Таким чином, арешт майна передбачає можливість обмеження (позбавлення) таких прав власника чи володільця майна: 1) права на відчуження майна; 2) права на розпорядження майном; 3) права на користування майном. При цьому використання законодавцем у фразі «відчуження, розпорядження та/або користування майном» не тільки сурядного єднального сполучника «та», але й сурядного розділового сполучника «або» вказує на те, що арешт майна, за змістом цієї норми, не обов'язково полягає в накладенні заборон чи обмежень одразу всі перелічені у ч. 1 ст. 170 КПК права власника (володільця) майна, а може полягати у встановленні лише окремих заборон чи обмежень (наприклад, лише заборони відчужувати майно), і не обмежуючи інші права власника (користуватися майном або розпоряджатися ним іншим чином, наприклад, передавати в оренду тощо). Як показує практика, у багатьох випадках арешт майна обмежується саме забороною відчужувати майно, що є найменшою (у порівнянні із забороною, обмеженням права розпоряджатися або користуватися майном) формою втручання держави в права власника або володільця майна в межах процедури застосування арешту майна в кримінальному процесі.
Водночас, в цій частині ухвала слідчого судді про арешт майна є неконкретною, арешт, накладений слідчим суддею без конкретизації передбачених заборон і обмежень, що також є непропорційним втручанням у право власності.
За змістом частин 1, 2 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 170 КПК заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатись таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК України).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, втручання у власність фізичних чи юридичних осіб це вимушений захід, який держава застосовує тимчасово для досягнення певного результату.
Продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі, щодо позбавлення або обмеження права власності.
Разом з тим, відповідно до вимог п. 5 п. 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту для майна третіх осіб, оскільки відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Таким чином, з метою недопущення порушення права співвласників на мирне володіння майном, накладений арешт на вказане майно, а саме 1/3 частину квартири, підлягає скасуванню, що в даному випадку не вплине негативно на хід судового розгляду кримінального провадження та буде відповідати забезпеченню розумного балансу між завданнями кримінального провадження та майновим інтересам власника майна.
В судовому обвинувачена ОСОБА_4 клопотання підтримала та просила задовольнити.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового провадження, зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. .
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Водночас, слід враховувати, що арешт майна є триваючим втручанням, тому навіть правильне рішення про арешт майна може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни важливих обставин або виявлення чи виникнення нових обставин. Це може потребувати зміни в режимі арешту майна і навіть його скасування. Ці рішення є не менш важливими в контексті забезпечення права на мирне володіння майном, оскільки з плином часу втручання з боку держави вимагає все більш переконливих аргументів.
З іншого боку, помилкове рішення про скасування арешту майна може спричинити не менш серйозні наслідки, ніж відмова у застосуванні такого арешту, що, врешті, може позначитися як на забезпеченні можливості успішного кримінального провадження, так і на правах інших осіб, на забезпечення яких спрямований такий арешт.
Судом встановлено, що в ході досудового розслідування ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.02.2024 накладено арешт на 1/3 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.02.2024 колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду залишено без змін.
Квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 1/3 є власністю обвинуваченої ОСОБА_4 , що підтверджено витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2024. Інші власники - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Як вбачається з ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07.02.2024, метою арешту майна є забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Посилання заявника на порушення права співвласників на мирне володіння майном, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути прийнятним у даному випадку. Окрім того, арешт, накладений на 1/3 частину квартири, а не на всю квартиру.
Крім того, за вказаних обставин певне тимчасове втручання в реалізацію права власності, яке прямо передбачено законом, не суперечить змісту статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини, оскільки переслідує легітимну мету в суспільних інтересах розгляду кримінального провадження, з дотриманням справедливого балансу інтересів.
З урахуванням викладеного, клопотання про скасування арешту майна задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 174, 315, 369-372 КПК України, суд
Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді від 07.02.2024 у справі №757/5353/24-к на майно обвинуваченої ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1