30 червня 2025року
м. Київ
справа № 484/5894/23
провадження № 51-2419 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від
16 жовтня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного особисто йому майна.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_5 залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з 08 вересня 2023 року.
Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 , стягнуто з
ОСОБА_5 на її користь 7 072,78 грн матеріальної та 20 000 грн моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 04 вересня 2023 року, близько 16 год 18 хв., перебуваючи неподалік ТОВ «БУДСНАПЗБУТ» по вул. Героїв УПА у м. Первомайськ Миколаївської області, побачив ОСОБА_6 , яка йшла по доріжці неподалік від футбольного поля в напрямку вул. Лейтенанта Шмідта. В цей же час ОСОБА_7 , переслідуючи корисливий мотив, направлений на незаконне заволодіння чужим майном, вирішив вчинити напад на ОСОБА_6 з метою подальшого заволодіння будь-яким цінним майном чи грошовими коштами.
Виконуючи задумане, користуючись тим, що вищевказаний відрізок шляху майже непроглядний за густих кущів, у зв'язку з чим потерпіла не зможе покликати на допомогу, застосовуючи фізичне насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, у період воєнного стану, ОСОБА_5 підбіг ззаду до ОСОБА_6 та палицею, яку знайшов на землі, завдав удару потерпілій в область потилиці, внаслідок чого остання впала на коліна та на якийсь час дезорієнтувалась, тим самим позбавив останню реальної можливості чинити опір, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Після чого, розуміючи, що його протиправні дії носять відкритий та насильницький характер, тобто, є зрозумілими для потерпілої, вирвав з її рук жіночу сумку, заволодівши грошовими коштами у сумі 2 000 грн та мобільним телефоном марки «Apple» моделі «iPhone 14 Pro (А2890) 256GB» вартістю
43 766,67 грн, які знаходилися в сумочці потерпілої, спричинивши останній матеріальну шкоду на загальну суму 45 766,67 грн. У подальшому, з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого суду і ухвалу апеляційного суду змінити, призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 187 КК України - 8 років. В обґрунтування вказує, що ОСОБА_5 засуджено за кримінальне правопорушення, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Вважає, що призначаючи покарання, суди попередніх інстанцій неналежним чином врахували тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого, тому призначили покарання значно більше, ніж мінімальне покарання, яке передбачено санкцією статті.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 , у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його діяння за ч. 4 ст.187 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту скарги вбачається, що захисник порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, які пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як слідує зі змісту вироку, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання місцевий суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_5 , який в силу ст. 89 КК України не має судимостей,проживає на території Первомайського району Миколаївської області без реєстрації із співмешканкою та її сином, за місцем фактичного проживання характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції призначив ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, захисник ОСОБА_4 звернулась із апеляційною скаргою, яка за змістом є аналогічною касаційній скарзі, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що суд прийняв до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, форму вини, мотиви та спосіб його вчинення, а саме те, що ОСОБА_5 вчинив розбійний напад на жінку, цивільний позов не відшкодував, вину свою не визнав, вибачення у потерпілої не попросив та дійшов вірного висновку, що обвинувачений не бажає ставати на шлях виправлення, має намір продовжувати злочинну діяльність та є суспільно небезпечним для оточуючих, а тому призначив покарання, яке буде відповідати особі ОСОБА_5 , тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та є необхідним і достатнім для його виправлення та перевиховання.
Окрім цього про високий рівень ризику вчинення ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень та його стійку антисоціальну поведінку свідчить те, що він офіційно ніде не працює, суспільно-корисною діяльністю не займається, натомість шляхом вчинення корисливих кримінальних правопорушень задовольняє свої матеріальні потреби. Це доводить, що вчинення кримінальних правопорушень є наслідком свідомо обраного способу життя, який він змінювати не бажає, реального негативного ставлення до вчиненого не виявляє та в дійсності свою злочинну поведінку не засуджує.
Підсумовуючи наведене, на переконання Суду, призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
За встановлених обставин у цьому кримінальному провадженні відсутні підстави вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим через суворість, в аспекті приписів ст. 414 КПК України, оскільки у даній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
За наслідками апеляційного розгляду суд проаналізував доводи апеляційної скарги, належним чином їх перевірив, надав достатні відповіді на них, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і Верховний Суд.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Вагомих аргументів, які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були б підставами для зміни оскаржуваних рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від
16 жовтня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3