30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 345/2825/19
провадження № 51-2395ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ст. 348 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року ОСОБА_4 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 296 КК на строк 4 роки; за ст. 348 цього Кодексу - на строк 9 років.
На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавленні волі на строк 9 років.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_4 у строк відбуття призначеного покарання, строк попереднього ув'язнення з 08 лютого по 31 жовтня 2019 року та 05 листопада 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.
Відповідно до обставин, установлених судом та детально наведених у вироку 08 лютого 2019 близько 11:56 год ОСОБА_4 знаходився у офісному приміщенні магазину «Квітанок» за адресою Площа Героїв, 17 м. Калуш. Перебуваючи у вказаному приміщенні, маючи при собі пневматичну гвинтівку марки «Наtsan» моделі 80 «magnum» калібру 4.5 мм (НОМЕР_2) № НОМЕР_1 та кулі до неї, усвідомлюючи та достовірно знаючи, що із вказаної зброї можливе проведення пострілів, в результаті яких може бути заподіяно тілесні ушкодження та пошкодження майна, з метою вчинення хуліганських дій та грубого порушення громадського порядку, зарядив її металевими кулями марки «Шмель», калібру 4.5 мм.
Реалізовуючи свій умисел, спрямований на вчинення хуліганських дій, ОСОБА_4 вийшов на балкон вказаного офісного приміщення, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, використовуючи заздалегідь підготовлений предмет для нанесення тілесних ушкоджень, діючи з особливою зухвалістю та хуліганських мотивів, провів 19 пострілів із вказаної пневматичної гвинтівки у вікно приміщення студії ТОВ «Телерадіокомпанії «Калуш», що на Площі Героїв, 15 у м. Калуші. З метою приховати скоєний злочин ОСОБА_5 з місця події втік.
Унаслідок проведених ОСОБА_4 пострілів пошкоджено склопакет вікна студії вартістю 1 100 грн., чим заподіяно шкоду ТОВ «Телерадіокомпанії «Калуш» на вказану суму.
Під час фактичного затримання після вчинення хуліганських дій, 08 лютого 2019 року о 13:00 до ОСОБА_4 , який перебував на прилеглій території Площі Героїв, 15 у м. Калуші, підійшли працівники Калуського ВП ГУНП в області ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
У цей час ОСОБА_6 відрекомендувався працівником поліції, зазначивши, що він є оперуповноваженим СКП Калуського ВП ГУНП в області лейтенантом поліції (спеціальний поліцейський жетон № 0103822) і пояснив ОСОБА_4 причину його затримання, після чого запропонував останньому видати наявні речі та прослідувати до відділу поліції.
Маючи з собою у чохлі за спиною згадану гвинтівку «Наtsan», а також тримаючи у руці ніж в чохлі, ОСОБА_4 спочатку погодився прослідувати з працівниками поліції до Калуського ВП ГУ НП в області, однак, пройшовши приблизно 50 м, відмовився виконувати їхню законну вимогу та вступив з ними у словесний конфлікт.
У ході конфлікту, з метою уникнення затримання, ОСОБА_4 вирішив, за допомогою наявного у нього ножа типу мачете, позбавити життя оперативного працівника Калуського ВП ГУНП в області ОСОБА_6 .
З метою позбавлення життя ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, утримуючи у правій руці ніж, умисно наніс ним декілька цілеспрямованих ударів в життєво-важливу ділянку тіла - голову ОСОБА_6 , в результаті яких спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді ран на обличчі та правому передпліччі.
Проте, ОСОБА_4 довести свій злочинний умисел до кінця не зміг з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_6 відхилявся від ударів та закривав голову правою рукою.
У результаті своїх дій ОСОБА_4 умисно спричинив працівнику поліції ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді рани в ділянці правого передпліччя, які згідно висновку експерта № 26 комісійної судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров'я, а також рану на обличчі справа, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров'я. Рубець на обличчі справа не є згладимим природнім шляхом і згідно п. 2.1.8 та примітки до даного пункту «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» вважається невиправним і є тяжким тілесним ушкодженням, що знівечило обличчя.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 28 квітня 2025 року змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 296 КК на строк 4 роки, за ст. 348 КК цього Кодексу із застосуванням ст. 69 указаного Кодексу - на строк 8 років.
На підставі ст.70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_4 у виді позбавленні волі на строк 8 років.
У решті вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції не зважив на доводи про неправильну оцінку доказів, у зв'язку з чим безпідставно погодився з висновком місцевого суду про доведеність його винуватості за ст. 348 КК.
Також не погоджується із кваліфікацією своїх дій за вказаною статтею, оскільки умислу на вбивство потерпілого в нього не було, адже він добровільно припинив завдавати ударів ОСОБА_6 .
Крім того, детально наводить мотиви про те, що суд апеляційної інстанції не врахував всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК та залишив поза увагою доводи про відсутність прямого умислу на замах на вбивство, що є обов'язковою умовою для настання відповідальності, беручи до уваги можливість вчинення замаху на вбивство лише з прямим умислом.
Узагальнюючи свої доводи, засуджений наголошує на невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК).
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, дослідивши оскаржуване рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого за ч. 4 ст. 296 КК у касаційній скарзі не ставиться під сумнів.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
У зв'язку з цим незгода з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, не входить до меж касаційного розгляду.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 404 цього Кодексу апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_4 апеляційний суд наведених вимог КПК дотримався.
Спростовуючи доводи засудженого щодо безпідставності кваліфікації його дій за ст. 348 КК, суд апеляційної інстанції, шляхом перевірки матеріалів кримінального провадження встановив, що місцевий суд дотримався вимог кримінального процесуального закону, ретельно перевірив у судовому засіданні доводи обвинуваченого ОСОБА_4 , які викладені ним також і в апеляційній скарзі, зокрема про те, що у нього не було умислу на заподіяння потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, які свого підтвердження не знайшли та правильно оцінені судом як намагання уникнути відповідальності за вчинення ним даного кримінального правопорушення.
Апеляційний суд констатував, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджені в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, які оцінені судом з точки зору належності, допустимості, достовірності та не викликають у суду сумнівів у їх правдивості.
Даючи оцінку доводам щодо достовірності даних з камер відеоспостереження, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції було встановлено наявність у ОСОБА_4 за спиною гвинтівки, а також ножа в чохлі, та після того як він спочатку погодився прослідувати з працівниками поліції до Калуського ВП ГУ НП в області, пройшовши приблизно 50 м, він відмовився виконувати законну вимогу працівників правоохоронних органів слідувати за ними і вступив у словесний конфлікт з оперуповноваженим СКП Калуського ВП ГУНП в області ОСОБА_6 . У ході конфлікту, з метою уникнення затримання, ОСОБА_4 вирішив, за допомогою наявного у нього ножа типу мачете, позбавити життя оперативного працівника Калуського ВП ГУНП в області ОСОБА_6 .
Колегія суддів апеляційного суду вважала, що показання потерпілого ОСОБА_6 у сукупності з іншими доказами по справі повністю спростовують твердження обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він випадково поранив поліцейського та свідчать про те, що він, використовуючи ніж, умисно, з метою вбивства працівника правоохоронного органу, наніс ним декілька цілеспрямованих ударів в життєво-важливу ділянку тіла - голову ОСОБА_6 , в результаті яких спричинив йому тілесні ушкодження. З вищевказаних пояснень потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_4 не зміг довести свій злочинний умисел до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_6 відхилявся від ударів та закривав голову правою рукою.
Між тим враховані показання свідка ОСОБА_9 , який в суді першої інстанції пояснив, що коли вони разом з потерпілим ОСОБА_6 почали доганяти обвинуваченого ОСОБА_4 , який намагався втекти з місця події, то останній, побачивши, що вони його наздоганяють, витягнув з-під куртки великий ніж, яким став наносити удари ножем потерпілому ОСОБА_6 , який стояв навпроти нього, у верхню частину тіла. Ударів було 3 або 4, обвинувачений наносив їх зверху вниз. Потерпілий захищався від нанесених ударів, прикривши голову рукою. Він підбіг до них, повалив ОСОБА_4 на землю, одягнув на нього кайданки, та сів на нього.
За встановлених фактичних обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій зважаючи на таке.
Статтею 348 КК встановлено відповідальність, зокрема, за замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Під час аналізу поняття «замаху на вбивство» необхідно враховувати положення ст. 15 КК.
За змістом ст. 15 КК замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» (далі - Постанова), замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
Отже, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.
Згідно із пунктом 22 вказаної Постанови питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Згідно з фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, активні дії ОСОБА_6 спрямовані на ухилення від ударів завадили ОСОБА_4 реалізувати свій умисел на вбивство потерпілого.
Водночас свідок ОСОБА_9 вказав, що бачив як потерпілий захищався від нанесених ударів ОСОБА_4 , прикривши голову рукою, після чого він підбіг до них, повалив ОСОБА_4 на землю та вдягнув на нього кайданки.
З урахуванням цього, убачається, що незаконні дії засудженого не спричинили наслідків у виді вбивства ОСОБА_6 через дії як остатнього, так і свідка ОСОБА_9 .
Крім цього, на думку колегії суддів про наявність прямого умислу у ОСОБА_4 на заподіяння смерті потерпілому свідчать також індивідуальні особливості знаряддя злочину - ножа у виді мачете, а також кількість завданих обвинуваченим ударів (два), які були направлені в область життєво важливого орган - голову.
З урахуванням викладеного, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновок суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_4 за ст. 348 КК є правильним, а доводи засудженого в цій частині непереконливими.
Отже, на переконання колегії суддів, аргументи засудженого про відсутність достатніх підстав уважати, що він скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення, зводяться до незгоди з судовими рішеннями та надання власної оцінки доказам й обставинам справи.
Твердження про формальний розгляд апеляційної скарги не узгоджуються зі змістом ухвали суду апеляційної інстанції, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Крім того, доводи наведені засудженим у касаційній скарзі не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, і не містять вагомих підстав, які би дозволили Суду дійти переконання, що це рішення було постановлено з істотними порушеннями вимог КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та/або з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які можуть поставити під сумнів його законність.
Щодо аргументів про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів зважає на таке.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Водночас суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Суд звертає увагу, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.
Первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання та позитивно або негативно характеризують особу винного.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суд дотримався вказаних вимог закону і належним чином мотивував своє рішення.
Апеляційний суд зазначив про обґрунтованість врахування місцевим судом часткового визнання винуватості, позитивної характеристики з місця проживання та роботи, наявності інвалідності 3-ї групи з дитинства, добровільного відшкодування заподіяних збитків.
Більше того, апеляційний суд, достатньою мірою врахував те, що ОСОБА_4 проходив військову службу в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації та з 27 лютого по 24 березня 2023 року брав участь у заходах оборони України від військової агресії рф в Донецькій області, звільнений з військової служби за станом здоров'я та має позитивну характеристику під час проходження ним військової служби і дійшов висновку про можливість застосування до останнього положення ст. 69 КК.
З огляду на наведене вище, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копії оскаржуваного судового рішення убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.
У зв'язку з цим, Суд вважає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3