05 червня 2025року
м. Київ
справа № 990/117/24
провадження № 11-157заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кривенди О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення
за апеляційною скаргою ВККС на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2025 року (суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Кравчук В. М., Рибачук А. І., Стародуб О. П., Стеценко С. Г.),
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 22 лютого 2024 року № 224/дс-24 про відмову в наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (далі - Спірне рішення);
-зобов'язати ВККС повторно розглянути кандидатуру переможця конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів з питання надання рекомендації ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області та ухвалити рішення щодо рекомендації про призначення кандидата суддею цього суду.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у Спірному рішенні наведено загальні формулювання щодо його невідповідності Бангалорським принципам поведінки суддів від 19 травня 2006 року та зазначено діяльність, яка нібито негативно характеризує кандидата на посаду судді як неприйнятну. Однак у рішенні не вказано, з огляду на положення частини дев'ятої статті 69 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), за якою саме ознакою критерію доброчесності позивач як кандидат не відповідає вимогам, які ставляться до судді.
3. ОСОБА_1 наголошував, що на час проведення конкурсу та співбесіди Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затверджене рішенням ВККС від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (далі - Положення № 141/зп-16), не містило ані положень про співбесіду, ані будь-яких критеріїв чи ознак, а тим більше Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді). На думку позивача, це порушує принцип «належного урядування», оскільки фактично Комісія запровадила внутрішні процедури, які послаблюють прозорість і ясність її дій, створюють ризик виникнення помилок та сприяють юридичній невизначеності у правовідносинах.
4. Крім того, позивач зауважував, що Спірне рішення суперечить попереднім, не скасованим рішенням ВККС. Зазначав, що він як кандидат на посаду судді, якого було зараховано до резерву та допущено до участі у відповідному конкурсі, пройшов усі необхідні спеціальні перевірки. За їхніми результатами Комісія не отримала інформації, яка б свідчила про його невідповідність вимогам до кандидата на посаду судді. Виходячи з цього позивач вважав, що в Спірному рішенні відповідач повторно аналізує та оцінює обставини, які вже розглядалися під час попередніх перевірок, за результатами яких було зроблено висновок про відповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді.
5. Позивач також вважав, що підстави, на які покликалась ВККС для ухвалення Спірного рішення, є необґрунтованими. Зокрема, він зазначав, що звинувачення у недоброчесності через банкрутство товариства, в якому він працював директором, є маніпулятивними та безпідставними. Це пояснюється тим, що трудові відносини позивача з цим товариством припинилися за 10 місяців до подання відповідної заяви про банкрутство.
6. Крім того, не погоджувався з посиланням Комісії на те, що виданий щодо нього судовий наказ є доказом недоброчесності. Твердив, що зазначений наказ не був пред'явлений до виконання, виконавче провадження не було відкрито, а законодавчі строки для його пред'явлення спливли 15 грудня 2019 року.
7. ОСОБА_1 вважав, що відсутність будь-яких кримінальних проваджень щодо нього, а також факти господарської діяльності товариства, що мали місце 10 років тому, не можуть бути підставами для сумнівів у його доброчесності.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 березня 2025 року позов задовольнив частково.
9. Визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 22 лютого 2024 року № 224/дс-24 про відмову в наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
10. Зобов'язав Комісію повторно провести співбесіду із ОСОБА_1 щодо надання рекомендації для призначення на посаду судді цього суду.
11. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Спірного рішення ВККС має сумнів щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності у зв'язку з наявністю обставин перебування позивача у 2013 році на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ХЕДВЕЙ ЕССЕТС МЕНЕДЖМЕНТ» (далі - ТОВ), що в подальшому, а саме 05 червня 2014 року, було ліквідоване та визнане банкрутом, а також у зв'язку з наявністю судового наказу, виданого Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська 01 грудня 2016 року, про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості.
12. ВККС зазначила, що ОСОБА_1 не надав пояснень щодо своїх посадових обов'язків на посаді директора ТОВ, та, врахувавши те, що позивач зазначив про відсутність фактичного управління з його боку цим підприємством, дійшла висновку про наявність ознак фіктивної діяльності суб'єкта господарювання відповідно до статті 551 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
13. Однак, як зазначив суд першої інстанції, згідно зі статтею 551 ГК України для встановлення факту фіктивності необхідною умовою є доведення наявності умислу керівника підприємства використовувати юридичну особу у протиправних цілях.
14. Разом з тим ВККС ані у Спірному рішенні, ані у процесі розгляду справи не навела жодного доказу, що ОСОБА_1 мав відповідний умисел.
15. У Спірному рішенні також не наведено доказів, що кандидат на посаду судді використовував указану юридичну особу для ухилення від оподаткування або інших правопорушень; не встановлено, що кандидат порушував норми фінансового або корпоративного права; не підтверджено, що кандидат особисто ухвалював рішення, які призвели до фінансової неспроможності підприємства та подальшого визнання останнього банкрутом. Також суд зазначив, що відповідач не врахував, що директором ТОВ позивач був у період з листопада 2011 року по травень 2013 року, тобто задовго (4 роки) до початку добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17.
16. Щодо з'ясованої ВККС наявності факту видачі 01 грудня 2016 року Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 7099,52 грн і невчинення позивачем жодних дій, спрямованих на її погашення, що, на думку Комісії, є самоусуненням від врегулювання питання заборгованості за комунальні послуги і в цілому викликає обґрунтовані сумніви у відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності і професійної етики, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт наявності заборгованості сам по собі не може свідчити про недоброчесність кандидата на посаду судді.
17. При цьому ВККС не врахувала заявлений позивачем факт того, що борг виник унаслідок дій попередніх власників житла, а не через його власні дії або бездіяльність.
18. Крім того, у процесі розгляду справи суд також установив, що відповідний судовий наказ до примусового виконання стягувачем не пред'являвся, відкриті виконавчі провадження з його примусового виконання відсутні.
19. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що мотиви, наведені у Спірному рішенні, щодо впливу судового наказу про стягнення заборгованості на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики є необґрунтованими, оскільки основані на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Факт наявності судового наказу сам по собі не може свідчити про недоброчесність кандидата, особливо з урахуванням того, що заборгованість виникла не з його вини, а цей судовий наказ взагалі не був пред'явлений до примусового виконання.
20. Таким чином, Спірне рішення не містить належного обґрунтування щодо невідповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності. ВККС не довела, що зазначені нею у Спірному рішенні обставини впливають на здатність ОСОБА_1 здійснювати правосуддя чесно та неупереджено, а її висновки ґрунтуються виключно на припущеннях. Як зазначив суд першої інстанції, рішення ВККС є необґрунтованим та не містить належних мотивів, які б підтверджували невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
21. В апеляційній скарзі Комісія посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права.
22. ВККС не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що само собою виконання номінальних функцій керівника без реального управління підприємством не є правопорушенням та не може бути беззаперечним свідченням недоброчесності ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді
23. Апелянт висловлює незгоду і з висновком суду, за яким ліквідація компанії через банкрутство не є свідченням фіктивної діяльності її керівника та жодним чином не доводить недоброчесності ОСОБА_1 (директора), якщо немає доказів його неправомірних дій.
24. Зазначає, що під час проведення співбесіди ОСОБА_1 на запитання члена Комісії стосовно його перебування на посаді директора ТОВ пояснив, що, працюючи в банку, отримав сертифікат з управління активами у вказаній компанії, яка була пов'язана з банком, був номінальним директором. Пояснень щодо посадових обов'язків на посаді директора зазначеної юридичної особи не надав. Під час перебування на посаді директора ТОВ ОСОБА_1 продовжував постійно працювати в банківській установі, афілійованій до вказаної вище компанії. Таким чином, під час співбесіди ОСОБА_1 зазначив, що був підставною посадовою особою в ТОВ, фактичного управління не здійснював, тобто не мав наміру безпосередньо здійснювати підприємницьку діяльність, що свідчить про наявність ознак фіктивної діяльності суб'єкта господарювання відповідно до ГК України.
25. Така діяльність, зазначає Комісія, негативно характеризує кандидата на посаду судді та є неприйнятною для рекомендації ОСОБА_1 для призначення на таку посаду.
26. Посилаючись на Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі - Бангалорські принципи), зазначає, що вимоги, що ставляться, зокрема, до професійної етики судді, а відповідно і кандидата на посаду судді, дають Комісії підстави дійти висновку про наявність обґрунтованих сумнівів у відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності.
27. Також Комісія твердить у скарзі, що вона під час співбесіди з'ясувала, що 01 грудня 2016 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська (станом на сьогодні Шевченківський районний суд міста Дніпра) видав судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 7099,52 грн (станом на 01 вересня 2016 року). Позивач пояснив ВККС, що вказаний судовий наказ не було пред'явлено до виконання, а сама сума заборгованості, на його думку, належить попереднім власникам житлового приміщення, тому він її не сплачує.
28. На думку Комісії, зазначений судовий наказ також свідчить про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.
29. На підтвердження своєї позиції Комісія зазначає, що самоусунення позивача від врегулювання питання заборгованості за комунальні послуги викликає обґрунтовані сумніви у його відповідності як кандидата на посаду судді критерію професійної етики з огляду на наявність тривалих фінансових інтересів, що може шкодити в майбутньому неупередженості під час здійснення правосуддя (пункт 2.3 Бангалорських принципів, пункт 68 Коментарів щодо Бангалорських принципів, вересень 2007).
30. Вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що Комісією не було дотримано право кандидата на посаду судді «бути почутим», оскільки ОСОБА_1 забезпечено право на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття статусу судді.
31. Так, за результатами проведеної співбесіди із ОСОБА_1 . Комісія дійшла висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у зв'язку з наявністю обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики.
32. Крім того, ВККС звертає увагу, що у світлі конкретних обставин цієї справи, з огляду на характер спірних правовідносин обов'язок Комісії наводити підстави ухвалення рішення або мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, не можна сприймати як вимогу надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
33. Із запитань членів Комісії, які поставлені ОСОБА_1 , його відповідей під час засідання, які відображені в рішенні, матеріалів досьє кандидата на посаду судді та наданих пояснень Комісія дійшла висновку, що позивач не зміг спростувати обґрунтованих сумнівів відповідності критеріям доброчесності та професійної етики.
34. До того ж у скарзі ВККС зазначила, що повноваження Комісії, передбачені статтею 795 Закону № 1402-VIII, є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, що на постійній основі діє у національній системі судоустрою. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
35. Наголошує, що жоден інший суб'єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб'єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
36. Спірне рішення містить посилання і мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності позивача зазначеним критеріям, з яких ВККС дійшла висновків про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
37. З огляду на викладене Комісія просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2025 року та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
Позиція позивача
38. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає про свою незгоду з доводами апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
39. Посилається на те, що ані зі Спірного рішення, ані з апеляційної скарги не вбачається, якому саме критерію доброчесності, визначеному частиною дев'ятою статті 69 Закону № 1402-VIII, не відповідав позивач.
40. Як зазначає позивач, зі змісту Спірного рішення можна зрозуміти, що Комісія має сумнів щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності через банкрутство компанії в 2014 році, в якій працював позивач у 2011-2013 роках, та відсутність пояснень під час співбесіди (22 лютого 2024 року) щодо посадових обов'язків директора.
41. ОСОБА_1 , не погоджуючись із такою оцінкою Комісії, посилається на те, що він ніколи не заявляв, що був підставною особою чи займався фіктивним підприємництвом, навпаки, з часу отримання в червні 2008 року державного сертифіката на право здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Україні з управління активами займався відповідною діяльністю на посаді спеціаліста в період із червня 2008 року по листопад 2011 року (за сумісництвом), в період з листопада 2011 року по травень 2013 року на посаді директора і з серпня по жовтень 2013 року на посаді спеціаліста (за основним місцем роботи). У подальшому у зв'язку із закінченням дії сертифіката в квітні 2014 року не займався професійною діяльністю з цінними паперами в Україні - управлінням активами.
42. Зазначає, що він виконував посадові обов'язки директора ТОВ на той час за основним місцем роботи, що підтверджується копією резюме та скрином екрана вихідного повідомлення з електронної пошти. Доказів зворотного відповідач не надав.
43. Положення статті 551 ГК України, на які посилається Комісія, не є релевантними тим обставинам, на які посилається відповідач.
44. Крім того, наголосив, що однією з обов'язкових на той час умов призначення на посаду директора компанії з управління активами, крім відповідного сертифіката, була також наявність бездоганної ділової репутації.
45. Зауважує, що, відхиливши пояснення позивача щодо звільнення з посади директора ТОВ 31 травня 2013 року, Комісія посилається на факт ліквідації компанії 05 червня 2014 року, тобто Комісія не врахувала, що вказана ліквідація відбулася більш ніж через 10 місяців після звільнення позивача з посади.
46. На доводи відповідача про те, що під час співбесіди 22 лютого 2024 року Комісія з'ясувала, що 01 грудня 2016 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська видав судовий наказ № 200/17300/16-ц про стягнення з позивача заборгованості, у зв'язку із чим виник сумнів щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності, позивач зазначив таке.
47. Він ( ОСОБА_1 ) не допускав неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки, оскільки не знав про існування судового наказу 2016 року (тобто ще до набуття статусу кандидата на посаду судді). Під час заповнення анкети кандидата на посаду судді у вересні 2023 року він самостійно, чесно та відкрито відповів на питання (7) анкети з приводу наявності невиконаних судових рішень проти кандидата та повідомив, що до виконання судовий наказ не пред'являвся, про наявність судового наказу йому стало відомо вперше з Єдиного державного реєстру судових рішень у вересні 2023 року під час пошуку інформації щодо адміністративних штрафів відносно кандидата.
48. Твердить, що цей судовий наказ не надсилався, не пред'являвся до виконання, виконавче провадження не відкривалось, підстави непред'явлення до виконання наказу кандидату не відомі, законодавчі строки для пред'явлення до виконання спливли 15 грудня 2019 року - задовго до співбесіди у лютому 2024 року.
49. ОСОБА_1 вважає, що за таких обставин ВККС безпідставно застосувала фактично міру відповідальності до кандидата за судовим наказом, що втратив силу ще в 2019 році та не підлягає виконанню з огляду ще на те, що кандидат дізнався про такий наказ уперше у 2023 році.
50. До того ж, як стверджує позивач, він надав копію відповіді, отриманої 07 березня 2025 року від Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), згідно з якою підтверджено факт ненадходження судового наказу № 200/17300/16-ц на виконання відділу ДВС.
51. Отже, як зазначає позивач, жодних доказів на підтвердження своєї позиції Комісія не надала ані під час ухвалення Спірного рішення, ані під час розгляду справи.
52. Йдеться у скарзі й про те, що така позиція Комісії у Спірному рішенні не відповідає її попередній поведінці та рішенням. Так, зокрема, рішенням Комісії від 12 червня 2018 року № 261/дс-18 ОСОБА_1 визнано таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом № 1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді. Водночас у Спірному рішенні ВККС повторно вивчає та надає оцінку обставинам за період, що охоплювався попередніми перевірками, що знайшли своє підтвердження у чинних рішеннях відповідача, за результатами яких було зроблено висновок про відповідність вимогам до кандидата на посаду судді, визначеним статтею 69 Закону № 1402-VIII, і зокрема критерію доброчесності.
53. За результатами рішення Комісії від 12 червня 2018 року № 261/дс-18 позивачу довелося пройти тривалу процедуру добору, яка включала в себе проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом 9 місяців, підготовку та складання кваліфікаційного іспиту, визначення рейтингу, включення до резерву, проходження конкурсу, подання декларацій та інше.
54. Вважає, що у діях ВККС не було достатньої послідовності та поваги до особистого та професійного життя позивача, з урахуванням накладених на нього обмежень протягом семи років перебування у процедурі добору, успішного проходження навчання в школі суддів, успішного складення кваліфікаційного іспиту та зайняття переможної позиції в конкурсі на посаду судді, але відмови в наданні рекомендацій після зміни правил та введення нової стадії - співбесіди. Спірне рішення суперечить легітимним очікуванням кандидата, оскільки стосується періоду його життя, якому вже було надано оцінку та не виявлено ознак недоброчесності, це рішення є несправедливим, свавільним, прийнятим з порушенням принципу верховенства права та правової визначеності.
55. Просить залишити апеляційну скаргу ВККС без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Рух апеляційної скарги
56. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВККС, а ухвалою від 15 травня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 05 червня 2025 року.
Установлені судом першої інстанції обставини справи
57. Рішенням ВККС від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
58. ОСОБА_1 11 травня 2017 року звернувся до ВККС із заявою про допуск до участі у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
59. Рішенням ВККС від 29 вересня 2017 року № 151/дс-17 ОСОБА_1 допущено до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складання відбіркового іспиту як особу, яка не має трирічного стажу роботи на посаді помічника судді.
60. У грудні 2017 року ВККС направила до Національної поліції України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти і науки України, НАЗК, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державної судової адміністрації України, військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України запити про перевірку відомостей стосовно особи, яка претендує на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального та особливо відповідального становища.
61. На ці запити Комісія одержала таку інформацію:
- від Національної поліції України - про те, що станом на 14 грудня 2017 року позивач до кримінальної відповідальності, у тому числі за корупційні правопорушення, не притягувався та засудженим не значиться;
- від Міністерства юстиції України - про відсутність інформації в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення, стосовно позивача;
- від Міністерства освіти і науки України - про те, що диплом спеціаліста серії НОМЕР_2 , виданий позивачу, є дійсним;
- від Національного агентства з питань запобігання корупції - про невстановлення розбіжностей між відомостями, зазначеними у розділах 3 «Об'єкти нерухомості», 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї», 11 «Доходи, у тому числі подарунки», 15 «Робота за сумісництвом суб'єкта декларування» декларації та наявною у Національному агентстві інформацією, базами даних, а також про встановлення розбіжностей у розділі 6 «Цінне рухоме майно -транспортні засоби», в якому кандидат зазначив автомобіль Chevrolet Evanda, 2005 р. в., та мотоцикл Yamaha JOG, 1997 р. в., інформації про які у Національного агентства немає. Перевірка відомостей, які зазначено у розділах 4 «Об'єкти незавершеного будівництва», 5 «Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)», 7 «Цінні папери», 10 «Нематеріальні активи», 12 «Грошові активи», 13 «Фінансові зобов'язання», 16 «Членство суб'єкта декларування в організаціях та їх органах» декларації, потребує пояснень суб'єкта декларування;
- від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - про відсутність інформації щодо володіння позивачем значними пакетами акцій (10 відсотків і більше статутного капіталу) емітентів;
- від Департаменту охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації -про відсутність інформації, що перешкоджає зайняттю позивачем посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком;
- від Державної судової адміністрації України - про відсутність у Єдиному державному реєстрі судових рішень обвинувальних вироків суду, які набрали законної сили, стосовно позивача;
- від військової частини НОМЕР_1 - про відсутність розбіжностей в облікових даних та записах військового квитка і наданих відомостей.
62. У процесі розгляду справи суд також установив, що згідно з довідками, виданими Міністерством внутрішніх справ України серії ІІА № 2725578 та серії ІІА № 2725823, ОСОБА_1 не знятої чи непогашеної судимості не має, а також станом на 17 лютого 2022 року до кримінальної відповідальності не притягався, в розшуку не перебуває.
63. Рішенням ВККС від 12 червня 2018 року № 261/дс-18 ОСОБА_1 визнано таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом № 1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді.
64. Рішенням ВККС від 01 серпня 2023 року № 45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв на заміщення вакантних посад суддів.
65. Рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
66. ОСОБА_1 14 жовтня 2023 року звернувся до ВККС із заявою про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особа, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
67. Рішенням ВККС від 01 грудня 2023 року № 11/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в конкурсі, оголошеному рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. У цьому рішенні зазначено, що за результатами опрацювання заяв та доданих матеріалів не встановлено обставин, що перешкоджають допуску позивача до участі у конкурсі.
68. Рішенням ВККС від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті відповідача рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, зокрема визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, в якому ОСОБА_1 посів переможну позицію.
69. 22 лютого 2024 року ВККС провела співбесіду з позивачем, за результатами якої ухвалила рішення від 22 лютого 2024 року № 224/дс-24, яким відмовила в наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
70. Вказане рішення обґрунтовано сумнівами в доброчесності кандидата. ВККС установила, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора ТОВ, але фактично не здійснював управління, що свідчить про фіктивну діяльність підприємства. Крім того, зазначена компанія в подальшому була ліквідована та визнана банкрутом, не маючи змоги покрити борги, що також могло свідчити про недобросовісне керування або номінальне виконання посадових обов'язків. До того ж ВККС під час співбесіди з'ясувала про наявність судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості перед КП «Дніпроводоканал» у сумі 7099,52 грн за послуги водопостачання та водовідведення, що не погашена позивачем.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
71. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
72. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
73. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
74. Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
75. На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
76. Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
77. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
78. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
79. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
80. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
81. Крім того, частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
82. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
83. Частина перша статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке надає ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
84. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
85. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або у деяких справах через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
86. У цій справі позивач оскаржує рішення ВККС, прийняте щодо нього у процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, а в подальшому - за результатами проведення співбесіди в межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким йому відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Відповідно оспорюване позивачем рішення безпосередньо зачіпає його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
87. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
88. Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
89. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
90. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
91. Отже, судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
92. На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
93. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
94. Так, за змістом статті 69 цього Закону (у редакції, чинній на час складення позивачем кваліфікаційного іспиту) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
95. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
96. Статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС, до яких згідно з пунктами 2, 3 частини першої цієї статті належать: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до ВРП рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
97. Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії: 1) рішення ВККС про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів; 2) розміщення ВККС на своєму офіційному вебсайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді. В оголошенні має бути зазначено кінцевий термін подання документів до ВККС, що не може бути меншим ніж 30 днів із дати розміщення оголошення, а також прогнозована кількість вакантних посад суддів на наступний рік; 3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до ВККС відповідної заяви та документів, визначених статтею 71 цього Закону; 4) здійснення ВККС перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів; 5) допуск ВККС осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту; 6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту; 7) встановлення ВККС результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному вебсайті ВККС; 8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 74 цього Закону; 9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки; 10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів; 11) зарахування ВККС кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному вебсайті ВККС; 12) оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; 13) проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; 14) розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді; 15) видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення ВРП подання про призначення судді на посаду.
98. Згідно із частиною першою статті 72 Закону № 1402-VIII добір кандидатів на посаду судді полягає у проходженні особами, допущеними до добору, відбіркового іспиту, організації проведення ВККС щодо осіб спеціальної перевірки в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а також у проходженні спеціальної підготовки та складенні кваліфікаційного іспиту.
99. Так, відповідно до частини п'ятої статті 73 Закону № 1402-VIII за результатами відбіркового іспиту ВККС ухвалює попереднє рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору і оприлюднює це рішення на офіційному вебсайті ВККС.
100. Згідно із частинами першою та четвертою статті 74 Закону № 1402-VIII для проведення спеціальної перевірки ВККС не пізніше трьох робочих днів після ухвалення попереднього рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова або заступник голови ВККС.
101. За результатами спеціальної перевірки ВККС ухвалює рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України.
102. Частиною першою статті 75 Закону № 1402-VIII визначено, що повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої кандидатом на посаду судді, здійснюється відповідно до закону центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.
103. Відповідно до частини п'ятої статті 77 Закону № 1402-VIII за результатами спеціальної підготовки кандидати отримують свідоцтво установленого ВККС зразка. Проходженням кандидатом спеціальної підготовки вважається успішне виконання програми підготовки.
104. Частинами першою, другою, сьомою статті 78 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.
105. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя.
106. Якщо особа набрала менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
107. За частинами дев'ятою та десятою статті 78 Закону № 1402-VIII ВККС визначає рейтинг кандидатів на посаду судді відповідно до кількості набраних кандидатами балів за результатами кваліфікаційного іспиту. У рейтингу також окремо відображаються бали із завдань, якими перевіряють здатність кандидата бути суддею за відповідними спеціалізаціями.
108. ВККС зараховує до резерву на заміщення вакантних посад суддів тих кандидатів, які набрали не менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту.
109. Згідно із частинами першою, восьмою, сімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
110. ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.
111. За результатами конкурсного добору ВККС надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.
112. Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 взяв участь у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням ВККС від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17, та був допущений до складення кваліфікаційного іспиту. Рішенням від 12 червня 2018 року № 261/дс-18 Комісія визнала ОСОБА_1 таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді. Згідно з рішенням ВККС від 01 серпня 2023 року № 45/зп-23 за результатами проходження кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 у рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду посів 268 місце.
113. Суд першої інстанції також установив, що рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, а рішенням від 01 грудня 2023 року № 11/дс-23 допустила, зокрема, ОСОБА_1 до участі в цьому конкурсі. Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, відповідно до якого ОСОБА_1 посів друге місце (переможну позицію) за рейтингом до Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
114. Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», який набрав чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».
115. За змістом абзацу першого пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри».
116. Так, відповідно до частин першої та другої статті 795 Закону № 1402-VIII (тут і далі - в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
117. За результатами співбесіди ВККС ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
118. ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
119. Так, за змістом частини дев'ятої статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
120. Згідно із частиною четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
121. Рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п'ята статті 101 Закону № 1402-VIII).
122. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 лютого 2024 року Комісія провела співбесіду з ОСОБА_1 у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та прийняла Спірне рішення, яким відмовила в наданні рекомендації про призначення його на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
123. Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
124. При цьому пунктом 48 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
125. Так, частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
126. Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
127. Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону № 1402-VIII.
128. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.
129. При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
130. У свою чергу, ВККС є уповноваженим суб'єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
131. Оцінюючи Спірне рішення в аспекті його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
132. Спірне рішення Комісія прийняла, реалізуючи її визначені законом повноваження у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, за результатами проведення співбесіди із позивачем, який зайняв переможну позицію у рейтингу кандидатів на посаду судді до Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
133. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що відповідно до частин другої та третьої статті 795 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
134. Велика Палата Верховного Суду (як і в інших справах з такими самими предметом і підставами позову) підтверджує, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
135. Жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
136. Варто зауважити, що Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді.
137. Водночас у спірних правовідносинах слід ураховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
138. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 [(справа № 1-123/2018 (4892/17)] Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
139. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
140. Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
141. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
142. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
143. Виходячи з практики ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки», від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства», від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру», від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії»).
144. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможні позиції за рейтингом до відповідного суду, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
145. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
146. При цьому частиною третьою статті 795 та частиною п'ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВККС вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
147. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що вмотивованість рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
148. Слід також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
149. Отже, Велика Палата Верховного Суду має перевірити викладені в Спірному рішенні висновки ВККС на предмет їхньої об'єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі в межах апеляційної скарги.
150. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
151. При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
152. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
153. Тобто у процедурі розгляду Комісією питання про надання чи відмову у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у наданні рекомендації, а й мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
154. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можлива рекомендація цього кандидата для призначення на посаду судді.
155. Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв'язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
156. У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
157. При цьому доброчесність як вимога до судді (кандидата на посаду судді) запроваджена в українське законодавство Законом № 1401-VIII, однак законами України не визначено змісту цього поняття, як і показників (індикаторів) для оцінки ВККС відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності.
158. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду враховує, що доброчесністю, як цей термін визначено в Сучасному словнику з етики, є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
159. У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів ідеться про те, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, серед іншого з уваги на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
160. Так, одним зі схвалених є принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід'ємною частиною діяльності суддів.
161. Щодо добору і підвищення по службі суддів у пункті 44 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки зазначено, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.
162. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
163. Отже, Велика Палата Верховного Суду має з'ясувати, чи існували в розумінні положень частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII обставини, які давали ВККС підстави для висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення позивача на посаду судді.
164. У цьому контексті варто нагадати, що частина дев'ята статті 69 Закону № 1402-VIII встановлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов'язує з наявністю / відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
165. Відтак наявність у Комісії обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики згідно із частиною третьою статті 795 Закону № 1402-VIII є підставою для прийняття ВККС рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
166. У рішенні від 12 січня 2023 року «Овчаренко та Колос проти України», аналізуючи законність втручання у право на повагу до приватного життя, ЄСПЛ зазначив, що конструкція «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення від 5 червня 2014 року у справі «Акопян проти України» (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановлюється без визначення того, чи переслідувало втручання «законну мету» або чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» (див., наприклад, рішення від 19 червня 2007 року у справі «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 22 жовтня 2015 року у справі «Халікова проти Азербайджану» (Khalikova v. Azerbaijan), заява № 42883/11, пункт 128, від 5 листопада 2015 року у справі «Чукаєв проти росії» (Chukayev v. russia), заява № 36814/06, пункт 137, та від 21 березня 2017 року у справі «Поровський проти Польщі» (Porowski v. Poland), заява № 34458/03, пункт 171). До того ж визначення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це визчення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями, пункти 93, 94).
167. Застосовуючи ці підходи ЄСПЛ до спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду висновує, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар'єри, а відповідно й практика його застосування мають бути достатньо ясними, чіткими та передбачуваними, щоб судді (кандидати на посаду судді) могли розуміти наслідки своїх дій, а також обставини та умови, які можуть бути розтлумачені компетентним органом як підстава для прийняття негативного для них рішення.
168. Не заперечуючи того, що високий статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже, і певні обмеження щодо їх поведінки, зокрема і в особистому житті, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину, Велика Палата Верховного Суду наполягає, що такі обмеження все ж не можуть бути неосяжними, що несумісно з принципом верховенства права.
169. Якщо певна не заборонена законом поведінка судді (кандидата на посаду судді) може розглядатися компетентними органами, зокрема ВККС, як така, що не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), тоді законом або ж цим органом мають бути сформульовані достатньо чіткі об'єктивні критерії (показники / індикатори) для оцінки відповідності поведінки судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності та професійної етики.
170. Схожу правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 990/2/24 (провадження № 11-88заі24).
171. Проаналізувавши наведене вище правове забезпечення оцінювання доброчесності кандидатів на посаду судді, Велика Палата Верховного Суду вимушена констатувати, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі добору на посаду судді місцевого суду, у питанні переліку критеріїв доброчесності та індикаторів, що свідчать про їх дотримання / недотримання, якими має керуватися ВККС, не є достатньо чітким і передбачуваним, а отже, не відповідає вимогам щодо «якості закону», як їх розуміє ЄСПЛ.
172. Разом з тим, ураховуючи визначену в частині першій статті 69 Закону № 1402-VIII мету [призначення на посаду судді компетентних та доброчесних кандидатів], можна презюмувати, що обставини, з якими ВККС пов'язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об'єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
173. При цьому поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
174. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена й оцінена судом.
175. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 (провадження № 11-204заі24).
176. Як видно зі змісту Спірного рішення, ВККС має сумнів щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності у зв'язку з наявністю обставин перебування позивача у 2013 році на посаді директора ТОВ, що в подальшому, а саме 05 червня 2014 року, було ліквідоване та визнане банкрутом, а також у зв'язку з наявністю судового наказу, виданого Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська 01 грудня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
177. ВККС зазначила, що ОСОБА_1 не надав пояснень щодо своїх посадових обов'язків на посаді директора відповідної юридичної особи. З огляду на подальшу ліквідацію та визнання банкрутом ТОВ, а також враховуючи, що позивач зазначив про відсутність фактичного управління з його боку, ВККС дійшла висновку про наявність ознак фіктивної діяльності суб'єкта господарювання відповідно до статті 551 ГК України.
178. Відповідно до статті 551 ГК України (фіктивна діяльність суб'єкта господарювання) ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою- підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:
- зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
- не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;
- зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставим (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
- зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
179. Проте, як установив суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й Велика Палата Верховного Суду, Комісія у Спірному рішенні не навела жодного доказу відсутності у ОСОБА_1 наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.
180. У Спірному рішенні також не наведено доказів, що кандидат на посаду судді використовував вказану юридичну особу для ухилення від оподаткування або інших правопорушень, не встановлено, що кандидат порушував норми фінансового або корпоративного права, не підтверджено, що кандидат особисто ухвалював рішення, які призвели до фінансової неспроможності підприємства та подальшого визнання останнього банкрутом.
181. Зазначення позивачем під час співбесіди, що він був номінальним директором компанії, не свідчить про наявність фіктивності діяльності суб'єкта господарювання.
182. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, згідно з яким ліквідація юридичної особи в процедурі банкрутства не є свідченням фіктивної діяльності її керівника і жодним чином не доводить недоброчесність директора ( ОСОБА_1 ) за відсутності доказів його неправомірних дій.
183. Суд першої інстанції також слушно зауважив, що відповідач не врахував той факт, що директором вказаного підпрємства позивач був у період з листопада 2011 року по травень 2013 року, тобто задовго (4 роки) до початку добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням ВККС від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17.
184. Щодо з'ясованого ВККС під час співбесіди факту видачі 01 грудня 2016 року Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 7099,52 грн і невчинення позивачем жодних дій, спрямованих на її погашення, що, на думку ВККС, є самоусуненням від врегулювання питання заборгованості за комунальні послуги і в цілому викликає обґрунтовані сумніви у відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності і професійної етики, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що факт наявності заборгованості сам по собі не може свідчити про недоброчесність кандидата на посаду судді.
185. При цьому ВККС не врахувала пояснення позивача про те, що борг виник унаслідок дій попередніх власників житла, а не через його власні дії або бездіяльність.
186. Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідний судовий наказ до примусового виконання стягувачем не пред'являвся, відкриті виконавчі провадження щодо його примусового виконання відсутні.
187. Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що мотиви, наведені у Спірному рішенні щодо впливу судового наказу про стягнення заборгованості на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Факт наявності судового наказу сам по собі не може свідчити про недоброчесність кандидата, особливо з урахуванням того, що заборгованість виникла не з його вини, а цей судовий наказ взагалі не був пред'явлений до примусового виконання.
188. Таким чином, рішення ВККС про відмову у наданні рекомендації кандидату на посаду судді не містить належного обґрунтування щодо невідповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності. ВККС не довела, що зазначені нею у Спірному рішенні обставини впливають на здатність ОСОБА_1 здійснювати правосуддя чесно та неупереджено, а її висновки ґрунтуються виключно на припущеннях. Відтак рішення ВККС є необґрунтованим та не містить належних мотивів, які б підтверджували невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.
189. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду наголошує, що за правилами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
190. Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на останнього покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
191. Докази, надані відповідачем, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності рішень та дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
192. Однак дослідженням матеріалів справи встановлено, що ВККС як суб'єкт владних повноважень під час розгляду цієї справи не надала доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про те, що ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ, не мав наміру безпосередньо здійснювати підприємницьку діяльність, що свідчить про наявність ознак фіктивної діяльності суб'єкта господарювання відповідно до статті 551 ГК України, а також про те, що цей кандидат на посаду судді самоусунувся від врегулювання питання заборгованості за комунальні послуги через наявність судового наказу.
193. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що зі змісту Спірного рішення не зрозуміло, якому саме критерію професійної етики та якому критерію доброчесності, визначеному в Законі № 1402-VIII, на думку ВККС, не відповідає ОСОБА_1 . Так, ВККС лише вказала, що зазначені обставини свідчать про наявність в неї обґрунтованих сумнівів у відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності.
194. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВККС в Спірному рішенні мотиви щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності є необґрунтованими, суб'єктивними і такими, що не дають змоги як позивачу, так і сторонньому спостерігачу зрозуміти, чому наведені обставини Комісія оцінила як такі, що ставлять під сумнів незалежність, чесність, сумлінність позивача, дотримання ним етичних норм, його бездоганну поведінку у професійній діяльності та особистому житті.
195. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів Комісії у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних, і які спростовували б доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).
196. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
197. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
198. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а зазначеного рішення - без змін.
Керуючись статтями 266, 292, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2025 року у справі № 990/117/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. В. Кривенда
Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв
О. Л. Булейко С. О. Погрібний
І. А. Воробйова Т. Г. Стрелець
Ж. М. Єленіна О. В. Ступак
А. А. Ємець І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
В. В. Король Є. А. Усенко
М. В. Мазур Н. В. Шевцова