30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 202/12905/23
провадження № 61-7157ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ситнік О. М. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалової Наталії Вікторівни на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська)
від 13 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 11 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургійний завод «Дніпросталь» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
09 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалова Н. В. засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 13 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду, оскільки подана з пропуском строку на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 390 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд вважає, що воно не підлягає задоволенню, а підстави для його поновлення необхідно визнати неповажними, з огляду на таке.
11 березня 2025 року Дніпровським апеляційним судом ухвалено оскаржувану постанову, датою складення повного тексту зазначено 11 березня 2025 року.
Отже, строк на касаційне оскарження розпочався для заявниці 12 березня
2025 року та закінчився 10 квітня 2025 року.
15 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалова Н. В. з пропуском строку на касаційне оскарження вперше подала касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 13 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2025 року.
26 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу повернуто заявниці, оскільки вимоги ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху не виконано.
Звертаючись вдруге з касаційною скаргою, заявниця обґрунтовує поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження тим, що в Україні наразі запроваджено воєнний стан, що суттєво ускладнило доступ до правосуддя та своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження.
Тому вважає, що строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально в кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об'єктивних і таких, що не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.
У висновку Верховного Суду в постанові від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23) зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, в разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі
№ 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З матеріалів касаційного оскарження встановлено, що 26 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу повернуто заявниці, оскільки не виконано вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: надання суду уточненої редакції касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслання копій уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи; надання доказів поважності пропуску строку подачі касаційної скарги та клопотання про поновлення строку касаційного оскарження).
Заявниця, яка була обізнана з вимогами щодо надання доказів на підтвердження дати отримання оскаржуваного судового рішення, не вчинила дій, направлених на їх забезпечення. Водночас не зазначила підстав касаційного оскарження.
Отже, повернення вперше поданої заявницею касаційної скарги, яка не відповідала вимогам процесуального законодавства, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, не свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного строку.
Повернення касаційної скарги відбулося із причин, які повністю залежали від заявниці, що позбавляє суд можливості оцінювати такі причини пропуску строку відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).
Щодо врахування ситуації, яка склалась в Україні, та неможливість повноцінно працювати через запровадження воєнного стану, необхідно зазначити таке.
У зв'язку із військовою агресією рф проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжено й триває досі.
Питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Проте сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень без підтвердження заявником конкретних обставин, які унеможливили вчинення відповідної процесуальної дії у визначений законом строк.
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного
Суду від 10 листопада 2022 року в справі № 990/115/22, провадження
№ 11-107заі22.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Водночас право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Отже, встановлений судом строк може бути поновлений за заявою особи, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з воєнним станом в Україні.
Заявницею не наведено жодних конкретних обставин (знаходження на окупованій території, вимушений виїзд з місцезнаходження у зв'язку з проведенням бойових дій, відсутність інформації про результати розгляду справи та неможливість вчасно її отримати, тощо), зумовлених запровадженням на території України воєнного стану, які би стали для неї об'єктивною перешкодою подати касаційну скаргу в розумні строки.
Суд не може стимулювати неправомірну поведінку і зловживання процесуальними правами заявниці.
З огляду на наведене в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.
Відповідно до частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала. Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання правового висновку суду апеляційної інстанції щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, які цією нормою права врегульовано, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду від 06 листопада 2023 року в справі № 607/16725/22, від 30 листопада 2023 року в справі № 530/1297/21, від 26 грудня 2023 року в справі № 758/113/23).
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду
від 22 лютого 2022 року в справі 920/577/20 суд виснував, що під час касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими.
Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики.
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Касаційна скарга заявниці не відповідає таким вимогам.
У касаційній скарзі заявниця як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд не може прийняти дане посилання, як підставу касаційного оскарження, оскільки Шаповаловою Н. В. не зазначено від якого саме правового висновку та в якій постанові Верховного Суду необхідно відступити, також не вказано жодного правового обґрунтування такого відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а, отже, вимоги ЦПК України в цій частині не виконані.
Підставою касаційного оскарження заявниця також вказує, зокрема, відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що Шаповаловою Н. В. в касаційній скарзі конкретно не зазначено, щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми права.
За таких обставин заявниці необхідно: 1) направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, у якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази; 2) уточнити підстави касаційного оскарження; 3) подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України; 4) надати копії виправленої касаційної разом з доданими до неї документами відповідно до кількості учасників справи.
Суд роз'яснює, якщо у зазначений строк заявниця не звернеться до суду касаційної інстанції із клопотанням (заявою) про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень із наведенням інших підстав для його поновлення, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі невиконання у встановлений строк інших вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Керуючись статтями 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Визнати наведені в касаційній скарзі підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалової Наталії Вікторівни на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська)
від 13 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 11 березня 2025 року залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Ситнік