№ 201/689/22
провадження 6/201/168/2025
20 червня 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
за участі секретаря Плевако О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву представника Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди
ОСОБА_1 06 грудня 2021 року разом з іншими позивачами звернувся до суду з позовом до відповідача АТ «Ідея банк» про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги змінювалися (заявлялися трьома позивачами окремо і мають різні справи), доповнювалися і уточнювалися.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 15 жовтня 2024 року позовну заяву задоволено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року у справі № 201/689/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, в частині стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів №D-0401/236045 від 03 вересня 2020 року та №D-0401/236046 від 03 вересня 2020 року, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Представник АТ «Ідея Банк» 28 квітня 2025 року звернувся до суду з заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
Згідно з довідкою від 01 травня 2025 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди 15 листопада 2024 року була направлена до Дніпровського апеляційного суду та на день надання довідки не поверталась.
Супровідним листом Дніпровського апеляційного суду 23 травня 2025 року справу повернуто до Соборного районного суду міста Дніпра.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 3 ст. 432 ЦПК України визначено, що суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання..
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши надані та добуті докази суд вважає заяву не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року позовну заяву задоволено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року у справі № 201/689/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, в частині стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів № D-0401/236045 від 03 вересня 2020 року та № D-0401/236046 від 03 вересня 2020 року, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Отже, вказане рішення (рішення від 15.10.2024 року) у встановленому законом порядку набрало законної сили, з урахуванням вище наведеного судом у встановленому законом порядку на вимогу стягувача було видано виконавчі листи та їх стягувачем подано до відповідної державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.
Частиною 2 статті 368 ЦПК України встановлено, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.
Отже зазначеного витікає, судовим рішенням по справі встановлено і не потребує доказування те, що стягнуто з Акціонерного товариства «ІдеяБанк» (код ЄДРПОУ 19390819) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти за договорами, тобто це рішення повинно бути виконаним шляхом передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій державного виконавця, приватного виконавця, також слід зазначити, що видані судом виконавчі листи відповідають вимогам до виконавчого документу, встановленим Законом України «Про виконавче провадження» і їх не було видано помилково; на час їх видання судом існував обов'язок боржника, так як він не був припиненим чи добровільно виконаний боржниками чи іншою особою або наявні інші підстави, а отже, це рішення повинно бути виконаним шляхом передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій державного (приватного) виконавця, оскільки як зазначено вище частиною 2 статті 368 ЦПК України (чинна на час спірних правовідносин) передбачено видачу виконавчого листа стягувачу за його заявою, а тому не можуть бути взяті до уваги посилання заявника, що його виданого помилково чи інше, в зв'язку з тим, що зазначене спростовується вище наведеним та не ґрунтується на вимогах закону.
У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 (провадження № 61-45337св18) Верховний Суд вказав, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Суд наголошує на тому, що процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Отже, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення.
Крім того не можуть бути взяті до уваги посилання позивача, що його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що у постанову Дніпровського апеляційного суду допущено помилку в даті постанови, то виконавчі листи, видані Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська у справі № 201/689/22, є такими, що не підлягають виконанню, оскільки видані без наявних правових підстав, оскільки в судовому засіданні було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наведені в заяві доводи не дають підстав для висновку, що виконавчі документи слід визнати такими, що не підлягають виконанню, з тих підстав, що допущена помилка в постанові, крім того в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що представником ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з заявою про виправлення даної помилки та ухвалою описку було виправлено, також встановлено, що стягувач не повідомляв у встановлений законом строк державного (приватного) виконавця в провадженні якого перебуває виконавче провадження про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником чи інше, також слід зазначити, що заявник про це у своїй заяві не зазначає та на підтвердження не надає відповідних доказів, а тому передбачених законом підстав для задоволення заяви суду не надано та не встановлено.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що заявник в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: обов'язковість судового рішення.
Статтею 18 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені.
За таких обставин відсутні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином суд вважає, що вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 4, 12, 13, 18, 76, 77, 81, 84, 258 - 260, 353, 443, суд
Відмовити в задоволенні заяви представника Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання виконавчих листів таким, що не підлягають виконанню по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
Ухвала набрала законної сили 20 червня 2025 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя - О.А. Антонюк