30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 382/1324/23
провадження № 61-7290ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Овсієнка Юрія Андрійовича на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в справі за позовом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та
У серпні 2023 року Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 471 500,00 грн.
Вказувало, що ОСОБА_1 з 06 червня 2018 року працював на посаді водія санітарного транспорту станції КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».
29 квітня 2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_1 , якого за постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2020 року визнано у ній винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130, статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
12 травня 2020 року ОСОБА_1 письмово зобов'язався відремонтувати пошкоджений автомобіль «Peugeot Boxer» в строк до 01 жовтня 2020 року за власний рахунок.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 08 жовтня 2020 року № 56/32.10.20 збиток, завданий лікарні в результаті пошкодження автомобіля, становить 379 500,00 грн.
21 липня 2020 року страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 92 000,00 грн потерпілій особі ОСОБА_2
04 серпня 2020 року лікарнею в порядку регресу було виплачено страховій компанії 92 000,00 грн.
Оскільки вину ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 29 квітня 2020 року, доведено, то в КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» виникло право вимоги про відшкодування заподіяної з його вини матеріальної шкоди підприємству.
16 липня 2024 року рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області в задоволені позову відмовлено.
16 квітня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» задоволено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2024 року скасовано.
Ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» матеріальну шкоду в розмірі 471 500,00 грн.
Зобов'язано КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» передати ОСОБА_1 залишки транспортного засобу «PEUGEOT Boxer» vin-код НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .
09 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Овсієнко Ю. А. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити із зазначенням інших підстав відмови в задоволенні позову; постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 379 500,00 грн.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 471 500,00 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
Заявник в касаційній скарзі вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для нього, у зв'язку з тим, що суди нижчих інстанцій в ідентичних справах ухвалюють судові рішення всупереч наявності висновків Верховного Суду.
Зазначає, що справа має виняткове значення для відповідача, оскільки він виховує своїх доньок: повнолітню ОСОБА_3 , неповнолітню ОСОБА_4 та онуку ОСОБА_5 самостійно, є єдиним, хто здійснює забезпечення родини. Вказане, на його думку, підтверджується рішенням Яготинського районного суду Київської області від 14 лютого 2022 року.
Його дохід за 2024 рік є значно нижчим за суму, яка стягнута за рішенням суду. Вважає, що судові рішення не відповідають ні вимогам законності, ні вимогам справедливості.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявницею не обґрунтовано.
Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання в касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і має виняткове значення для відповідача.
Є безпідставними посилання заявника на те, що на утриманні ОСОБА_1 перебувають діти та онука.
З наданої копії рішення Яготинського районного суду Київської області від 14 лютого 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 визнано батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
З Акта від 28 травня 2025 року № 105 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ОСОБА_1 зареєстровані та проживають: дочка ОСОБА_3 , 2005 року народження, дочка ОСОБА_4 , 2010 року народження та онука ОСОБА_5 , 2024 року народження.
Однак жодного підтвердження того, що вказані особи перебувають на його утриманні, до касаційної скарги не надано.
Водночас надано копію свідоцтва про народження онуки ОСОБА_5 , батьком якої зазначений ОСОБА_6 .
Відповідно до частини першої статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття.
Доказів наявності обов'язку утримувати повнолітню доньку та онуку (у якої є батько) до касаційної скарги не надано.
У справі, що має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону.
Водночас має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Також особа, яка подає касаційну скаргу в малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення в його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення в справі, в якій ціна позову не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мало б бути переглянуто в касаційному порядку.
Зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесятрозмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Овсієнка Юрія Андрійовича на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в справі за позовом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська