05 червня 2025 року
м. Київ
справа № 759/23588/23
провадження № 61 -16158св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Петрова Є. В.,
розглянувши клопотання представниці Акціонерного товариства «АНТОНОВ» - Супрунової Олени Анатолівни, про повернення судового збору,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «АНТОНОВ» (далі - ДП «АНТОНОВ»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «АНТОНОВ» (далі - АТ «АНТОНОВ»), про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року у складі судді Ключника А. С. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Борт П. С., задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Наказ ДП «АНТОНОВ» від 10 липня 2023 року № 4392к про припинення трудового договору, яким звільнено ОСОБА_2 із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, визнано незаконним. Поновлено ОСОБА_2 на посаді монтажника електроустаткування літальних апаратів Центру технічного обслуговування повітряних суден (288) АТ «АНТОНОВ» з 11 липня 2023 року.
Стягнено з АТ «АНТОНОВ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 307 004,04 грн, сума визначена без урахування обов'язкових платежів та зборів. Стягнено з АТ «АНТОНОВ» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. Стягнено з АТ «АНТОНОВ» на користь ОСОБА_2 1 610,40 грн понесених витрат зв сплати судового збору. Стягнено з АТ «АНТОНОВ» на користь держави судовий збір в розмірі 10 134,10 грн.
04 грудня 2024 року АТ «АНТОНОВ» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «АНТОНОВ» на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «АНТОНОВ» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Закриваючи касаційне провадження, колегія суддів зазначила таке.
Обґрунтовуючи можливість касаційного перегляду цієї справи, АТ «АНТОНОВ» указало, що є стратегічно важливим підприємством для економіки та обороноздатності України і забезпечення чітких правових підходів до процедури звільнення працівника та здійснення відповідних виплат є вкрай важливим, а невизначеність щодо застосування норм трудового законодавства може призвести до масових судових спорів та фінансових ризиків для АТ «АНТОНОВ». Разом із тим, ця справа стосується захисту трудових прав одного працівника - позивача. Спірні правовідносини виникли виключно між учасниками цієї справи. У касаційній скарзі заявник належним чином не обґрунтував винятків, за яких судове рішення у малозначній справі може бути переглянуто у касаційному порядку, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо «касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити».
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «АНТОНОВ» відкрито у малозначній справі помилково, оскільки вказане судове рішення не підлягає оскарженню, тому підлягає закриттю.
Щодо клопотання про повернення судового збору
06 березня 2025 року представниця АТ «АНТОНОВ» - Супрунова 0. А., через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з клопотанням про повернення судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Клопотання про повернення судового збору обґрунтовано тим, що суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «АНТОНОВ» на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у цій справі. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У зв'язку із зазначеним, на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» заявник просив повернути судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у цій справі, в розмірі 12 767 грн 47 коп.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Сердюк В. В. (суддя- доповідач), Карпенко С. 0., Петров Є. В.
Клопотання представниці АТ «АНТОНОВ» Супрунової 0. А. про повернення судового збору задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, ЗО, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження відповідно до статті 394 ЦПК України, якщо відсутні підстави залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги (статті 393 ЦПК України) та відмови у відкритті апеляційного провадження (статті 394 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Саме підставами закриття, відрізняється закриття касаційного провадження (стаття 396 ЦПК України) від закриття провадження у справі (стаття 255 ЦПК України).
Відповідно до статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Під судовими витратами розуміються витрати осіб, які беруть участь у розгляді справи (а у випадках їх звільнення - держави), які вони несуть у зв'язку з розглядом та вирішенням справи.
Відповідно до статті 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті поряд із розглядом та вирішенням спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів є також розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат полягає у визначенні сторони, за рахунок якої відбувається відшкодування судових витрат, та розміру такого відшкодування.
Як зазначено у пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду є питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. На виконання вимоги щодо змісту судового рішення, розподіливши судові витрати між сторонами, суд відображає цей розподіл у резолютивній частині рішення суду відповідно до пункту 2 частини 5 статті 265 ЦПК України.
Такої вимоги не містить норма щодо змісту ухвали суду. Законодавець не передбачив загального правила щодо розподілу судових витрат у випадках, коли справа по суті не вирішується, і розгляд справи не закінчується винесенням рішення. В такому разі розподіл судових витрат відбувається у випадках, прямо встановлених процесуальним законом при вчиненні певної процесуальної дії. Щодо судового збору такі випадки встановлено нормами ЦПК України та Закону «Про судовий збір», щодо інших витрат - лише нормами ЦПК України.
Так, у частині 2 статті 255 ЦПК України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Також відповідно до частини третьої статті 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
В суді касаційної інстанції може бути здійснено новий розподіл судових витрат, які були понесені сторонами при розгляді справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України, статті 414 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. В цьому випадку згідно з пунктом 4 частини першої статті 416 ЦПК України вимагається в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій (поряд із розподілом судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції).
Проте у випадку закриття касаційного провадження на підставі статті 396 ЦПК України розподілу (або нового розподілу) судових витрат не передбачено.
Отже, судові витрати, які пов'язані з розглядом справи, в такому випадку покладаються на сторону, яка ці витрати здійснила.
Статтею 255 ЦПК України передбачені підстави закриття провадження у справі.
Відповідно до статті 396 ЦПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилися обставини, що виключають касаційний розгляд справи (підстави закриття касаційного провадження).
Аналіз процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що процесуальні дії «закриття провадження у справі» та «закриття апеляційного провадження» не тотожні, зокрема статті 255 та 396 ЦПК України містять різні підстави для закриття провадження у справі та для закриття касаційного провадження; наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призводить до залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною п'ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Суд має застосовувати приписи частини п'ятої статті 142 ЦПК України за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) спір не вирішено по суті, а справу закінчено закриттям провадження або залишенням позову без розгляду; 2) встановлення судом закриття провадження або залишення позову без розгляду відбулось внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Таким чином, частина п'ята статті 142 ЦПК України передбачає можливість компенсації судових витрат лише у випадку закриття провадження (залишення позову без розгляду) з відповідних підстав і не може бути застосована у випадку закриття касаційного провадження.
В частині п'ятій статті 142 ЦПК України йдеться лише про відшкодування витрат відповідача за рахунок позивача. Водночас закриття касаційного провадження може бути пов'язане з необґрунтованими діями не лише відповідача, воно може бути наслідком необґрунтованих дій будь-якої сторони (а також третьої особи чи особи, яка не була залучена до участі у справі), яка є заявником. Тобто, якщо погодитись із застосуванням цієї норми при закритті касаційного провадження, то виявиться, що можна покласти відповідальність лише на позивача, коли він є заявником.
В ухвалі Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 816/731/16 (адміністративне провадження № К/9901/9639/19) викладено висновок, що «наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. Зазначене підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення. Пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає можливість повернення судового збору лише у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення судового збору у випадку закриття касаційного провадження пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачає, що унеможливлює задоволення клопотання Товариства про повернення судового збору. Зазначений висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження №11-42апп19)».
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження № 11-42апп19) зробила висновок, що «згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Отже, наведеною нормою Закону № 3674-VІ передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі. Однак, оскільки Велика Палата Верховного Суду закриває касаційне провадження у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 від касаційної скарги, то підстав для повернення судового збору немає».
У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження №11-42апп19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З огляду на зазначене колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання представниці АТ «АНТОНОВ» Супрунової О. А. про повернення судового збору задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 396 ЦПК України,
Клопотання представниці Акціонерного товариства «АНТОНОВ» Супрунової Олени Анатолівни про повернення судового збору залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
Є. В. Петров